70-80-т≥ роки XIX ст. позначилис¤ залученн¤м до лав украњноф≥л≥в «аходу ≥ —ходу р≥зночинноњ ≥нтел≥генц≥њ, частини нац≥ональноњ буржуаз≥њ.
    ÷е ≥нтенсиф≥кувало, радикал≥зувало пол≥тичне житт¤ краю, дало матер≥альну п≥дпору масовим починанн¤м. ™.„икаленко писав, що нац≥ональний рух с¤гнув "не т≥льки до глибини душ≥, але й до глибини к≥шен≥". ¬≥дтепер украњноф≥льство, попри впертий оп≥р своЇњ консервативноњ частини, набуло ч≥тко окресленого характеру пол≥тичного руху.
    ” цей час п≥д впливом ћ.ƒрагоманова в √аличин≥ згуртувалос¤ вузьке коло представник≥в старшого покол≥нн¤ та молод≥, до ¤кого, зокрема, належали ¬олодимир Ќавроцький, ћихайло ѕавлик, ≤ван ‘ранко, ≥ в сп≥лц≥ з ним почало Ївропењзувати галицьких русин≥в. ÷¤ група започаткувала т. зв. радикальну пол≥тику в сусп≥льному житт≥ √аличини, "головним завданн¤м ¤коњ було ознайомленн¤ народних мас з насущними пол≥тичними питанн¤ми з метою викликати в народ≥ ≥нтерес до пол≥тичних, сусп≥льних ≥ нац≥ональних ≥дей". ѕри цьому радикали у переважн≥й б≥льшост≥ вважали нац≥ональну ≥дею в ”крањн≥, за ¤вище другор¤дне, а нац≥ональну проблему за таку, ¤ка сама собою розв'¤жетьс¤ з перемогою соц≥ал≥стичного ≥деалу.
    “еми дл¤ своњх твор≥в вони брали з житт¤ народу, р≥зних його сусп≥льних верств, по змоз≥ розширюючи коло своњх спостережень.

¬з¤вшись до прац≥, радикальна молодь ставила в центр своЇњ концепц≥њ "народ". јле ¤к т≥льки вона почала щиро йому допомогати, то дуже швидко збагнула, що це не "народ взагал≥", а конкретний, украњнський народ, з украњнськими пон¤тт¤ми й ≥нтересами. “ак само ц≥ молод≥ люди незабаром зрозум≥ли, що справедлив≥сть в умовах ”крањни означаЇ самост≥йн≥сть; ≥ що говорити в умовах ”крањни про соц≥альну справедлив≥сть, бо практично вс≥ багат≥ в ”крањн≥ були чужинц¤ми. як зазначав п≥зн≥ше ¬.¬инниченко:
    "... н≥ пол≥тичне, н≥ соц≥альне визволенн¤ не може бути д≥йсним визволенн¤м без визволенн¤ нац≥онального". Ќасл≥дком таких висновк≥в стало перем≥щенн¤ украњнського нац≥онального руху в центр пол≥тичного житт¤ √аличини та поступова його радикал≥зац≥¤.

ќстаннЇ дес¤тил≥тт¤ XIX ст. стало переломним у розвитку украњнського нац≥онального руху. « виникненн¤м в цей час у √аличин≥ украњнських пол≥тичних парт≥й, нац≥ональна ≥де¤ виходить за меж≥ суто ≥нтел≥гентського середовища ≥ проникаЇ вглиб сусп≥льства.
    ÷е створюЇ умови дл¤ формуванн¤ масового нац≥онального вуху з ¤скравим пол≥тичним забарвленн¤м. √аличина, попри власн≥ важк≥ умови нац≥онального й економ≥чного ≥снуванн¤, стаЇ центром украњнського руху, в т.ч. й по в≥дношенню до сх≥дноукрањнських земель, в≥д≥граючи роль пол≥гону, де створювалис¤ ≥ вдосконалювалис¤ засоби нац≥онально-культурного та сусп≥льно-пол≥тичного в≥дродженн¤ украњнського народу.

ѕершою украњнською пол≥тичною парт≥Їю була створена у Ћьвов≥ в жовтн≥ 1890 р. –усько-украњнська радикальна парт≥¤. ¬≥д самого початку в њњ середовищ≥ ≥снували ≥дейн≥ протир≥чч¤ м≥ж "старими" ≥ "молодими" радикалами з приводу характеру парт≥њ. ѕерш≥, репрезентован≥ ≤ваном ‘ранком, ћихайлом павликом, ќстапом “ерлецьким, були прихильниками ≥дей ћ.ƒрагоманова, ¤кий, висуваючи програму федерал≥зац≥њ –ос≥йськоњ ≥ јвстро-”горськоњ ≥мпер≥й, фактично заперечував потребу творенн¤ самост≥йноњ украњнськоњ держави.
    ” той же час друг≥ - ¬'¤чеслав Ѕудзиновський, ёл≥ан Ѕачинський, —емен ¬≥тик, ћикола √анкевич, ¬олодимир ќхримович та ≥н. виступали за негайне введенн¤ в максимальну частину програми парт≥њ вимоги створенн¤ власноњ нац≥ональноњ держави, а в м≥н≥мальну - положенн¤ про под≥л √аличини на украњнську та польську частини. ѕ≥сл¤ к≥лькар≥чних суперечок перемогла "молодь".
—початку в 1895 р. ё.Ѕачинський видав свою працю п≥д назвою "”крањна irredenta", де обгрунтував положенн¤, що пол≥тична самост≥йн≥сть ”крањни Ї умовою њњ економ≥чного ≥ культурного розвитку, ¤к ≥ умовою њњ економ≥чного ≥ культурного розвитку, ¤к ≥ умовою можливост≥ њњ ≥снуванн¤ взагал≥.
    ÷им самим, за словами автора, ≥де¤ пол≥тичноњ самост≥йност≥ ”крањни вперший раз була поствавлена "¤сно ≥ умотивовано". ј в к≥нц≥ грудн¤ 1895 р. на IV з'њзд≥ радикал≥в ц¤ ≥де¤ врешт≥ була внесена в програму парт≥њ.
Ѕуло також усунуто з програми положенн¤ про автоном≥ю √аличини та зам≥нено його вимогою утворити окрему украњнську область з≥ —х≥дноњ галичини ≥ ѕ≥вн≥чноњ Ѕуковини. ”сп≥хом "молодих" було ≥ введенн¤ в програму домаганн¤ "п≥днесенн¤ нац≥ональноњ св≥домост≥ ≥ сол≥дарност≥ в масах всього украњнського народу јвстро-”горщини ≥ –ос≥њ через л≥тературу, збори, з'њзди, товариства, ман≥фестац≥њ, друк, в≥дчити т.≥н." “им самим було заман≥фестовано ≥дею соборност≥ украњнських земель.

Oтже, вперше в ≥стор≥њ украњнського руху постулат пол≥тичноњ самост≥йност≥ ”крањни було включено в програму окремоњ парт≥њ. јле дл¤ того, щоб його реал≥зувати, потр≥бна була довга ≥ коп≥тка прац¤.
    –озум≥ючи це, ≤ван ‘ранко з 1896 р. посл≥довно й ц≥леспр¤мовано розробл¤Ї у своњх прац¤х програму нац≥онального буд≥вництва, що мала п≥дкреслено комплексний характер.
"Ќин≥ ми розум≥Їмо, - писав в≥н, - що перша ≥ головна основа розвою народнього - осв≥домлюване ≥ розбуджуванЇ мас, прац¤ над њх прочв≥чуванЇм у кажд≥м напр¤м≥, отже не т≥лько господарськ≥м ≥ ≥сторично-нац≥ональн≥м, але наперед усего пол≥тичним та сусп≥льним. «робити з тих мас пол≥тичну силу (а темн≥ маси такою силою не можуть бути) - ось головна мета, ¤ку поклала соб≥ украњнсько-руська радикальна парт≥¤... “≥лько ≥нтегральна, всесторонн¤ прац¤ зробить нас справд≥ чимось, зробить нас живою одиницею серед народ≥в... щоб ми справд≥ росли орган≥чно, то т¤жше буде ворож≥й сил≥ спинити нас у т≥м рост≥".