Завширшки колії більшості залізниць в Австро-Угорщині були такими ж, як і в західній та центральній частинах Європи – 1435 мм Проте достатньо часто використовувався інший, вузкоколійний розмір – 760 мм. Його вперше застосували для залізниці у Боснії і Герцеговині (Bosnabahn). Звідти він і розповсюдився по імперії. Ті залізниці, які будувалися в безпосередній близькості до лінії фронту для постачання бойових частин необхідним (Feldbahnen), мали ширину колії 600 мм. Цікаво те, що деякі з цих "польових залізниць", прокладені в Сербії та Косово, ще довго використовувалися після закінчення другої світової війни !

Прифронтова залізниця Feldbahn
    Для організації залізничних перевезень на окупованих під час війни територіях існувала спеціальна організація, що називалася цісарські та королівські Військові залізниці (k.u.k. Heeresbahnen ). Вона була організована за зразком звичайних цивільних кампаній та знаходилася у складі цісарського й королівського Військового міністерства (k.u.k. Reichskriegsministerium). Після початку війни вона, відповідно, перейшла у ведення Верховного командування армією (Armeeoberkommando – А.О.К.).

Після окупації у 1878 році Боснії і Герцеговини, Н.В. забезпечувала роботу цісарської та королівської Військової залізниці Баня-Лука-Доберлін (k.u.k. Militaerbahn Banja Luka-Doberlin). Її штаб розташовувався у Бані-Луці. Навіть після анексії цих територій, не дивлячись на будівництво нових залізниць, ця дорога залишилася підконтрольною Н.В. Останні знаходилися у віданні боснійсько-герцеговинської Державної залізниці (bosnisch-herzegowinische Staatsbahn – B.H. StB).

Після початку війни Н.В. була повністю відповідальна за перевезення на окупованих територіях. Для цього вона була розділена на три секції: HB-Ost відповідала за перевезення в Росії, HB-Sued – на Балканах для транспортування вантажів з Сербії і Румунії в Косово та Македонію. Третя секція, HB-Suedwest, була створена на італійському фронті після того, як у жовтні 1917 австро-угорська армія форсувала річки Ізонцо та Пьяве й, таким чином, зайняла значну територію Італійського королівства.

Внаслідок підвищення ролі залізниць в перекиданні військ у разі мобілізації, в 1875 році у складі Генерального Штабу був створений відділ залізничного транспорту (Eisenbahnbuero des Generalstabes). В задачі відділу, крім корекції мобілізаційних планів, також входили питання сприяння (і навіть примушення) в придбанні нових і збереженні старих потягів та вагонів недержавними залізничними компаніями. Але найголовніше, що від нього вимагалося, це точне планування нових маршрутів державних залізниць на користь армії.
    Згідно інструкціям департаменту державні і приватні залізниці були зобов'язані берегти як "військовий резерв" 3 мільйони тонн резервного вугілля. Турботами особистого персоналу департаменту плани перевезення військ залізницями мінялися щорічно. Відповідно до передбачуваного театру військових дій вони одержували літеровий шифр та друкувалися на кольоровому папері: "В" (Балкани, папір жовтий), "R" (Росія, біла) та "J" (Італія, блакитна).

Недоліки в планах, що виявилися у перші місяці війни, привели до перетворення системи. У складі цісарського та королівського Військового міністерства (пізніше за Верховне командування армією) була встановлена посада Голови польових залізниць (Chef des Feldeisenbahnwesens). Сам департамент, 27 вересня 1915 року був трансформований в Центральне управління залізничних та пароплавних перевезень (Zentrale Eisenbahn- und Dampfschifftransportleitung – ZTL) у складі АОК. Як бачимо з назви, до колишніх задач додали перевезення річковим та морським транспортом, а перевезення гужовим транспортом залишилося зовні їх прерогативи. Оскільки у війну виявилася втягнутою вся економіка країни, то ZTL забезпечувало не тільки військові потреби, але цивільні. Та і персонал тепер комплектувався як військовослужбовцями, так і цивільними урядовцями (причому і від державних, і від приватних компаній).
    На рівні великих областей і у фронтових зонах, яких досягали k.u.k. Heeresbahnen, центральне управління було представлено Польовими управліннями перевезень (Feldtransportleitungen – FTL). В 1917 році таких управлінь налічувалося 8 (No. 1, 5-9, 11, 21). Для організації і контролю регіональних перевезень на великих залізничних вузлах FTL мали власні представництва (Exposituren). Якнайменшим звеном були Вокзальні управління (Bahnhofskommando) на великих залізничних вокзалах.

На Дунаї та Адріатиці існував водний еквівалент FTL – Управління морського транспорту (Seetransportleitung). В 1917 році воно було розквартировано у Рисці (Fiume), а його експозитури – в Спалато (Spalato) й Херцегнові (Castelnuovo).    На більш низькому рівні знаходилися: Управління корабельними стоянками (Schiffstationskommandos) у Відні, Будапешті, та ще 18 інших містах на Дунаї; Управління групами кораблів (Schiffsgruppenkommandos) на Саві та Дунаї, Керівництво судноплавством Шкутарізе (Schiffahrtsleitung Skutarisee) та Експлуатаційне депо (Betriebs Det. Virpazar-Bar).    Були експозитури судноплавної групи Центрального управління (Expositur d. ZTL Schiffartsgruppe) в Суботіці (Szabadka), в Осарі, у Руссі та на Дунаї.

Для вирішення нових специфічних задач комунікації та зв'язку у 1883 році був створений цісарський та королівський Залізничний й Телеграфний полк (k.u.k. Eisenbahn- und Telegraphenregiment). Полковий штаб і 1-й батальйон був розквартирований у Корнеубурзі (Korneuburg), а 2-й батальйон – у Баня-Луці. Кожний батальйон складався з 4 рот.

Причиною того, що 2-й батальйон дислокувався так далеко, можливо є вже згадувані вузькоколійні залізниці в Боснії і Герцеговині.
    Вони із самого початку будувалися такими австро-угорською армією та потім експлуатувалися H.В. Тільки набагато пізніше цивільна влада розширила мережу залізниць в цій гірській місцевості, що дозволило зробити їх більш оперативними.

Матеріал з - http://ah.milua.org/