Ерцгерцог Фридріх народився 4 червня 1856 року у Гросс-Зеєловіц (Gross-Seelowitz) в Моравії.

Він був старшим сином в сім'ї ерцгерцога Карла Фердинанда та ерцгерцогині Єлизавети. Його дідом був знаменитий фельдмаршал ерцгерцог Карл – переможець Наполеона у битві при Асперні в травні 1809 року. Ерцгерцог Карл Фердинанд рано помер, а Фрідріха та його братів Карла Стефана і Євгена всиновив у 1874 році хрещений батько Фердинанда, не менше знаменитий військовий та державний діяч Австрійської імперії фельдмаршал ерцгерцог Альбрехт, який зробив значний вплив на освіту прийманих дітей. Під його заступництвом Фрідріх швидко досяг генеральських чинів.
  Вже у віці 14 років 19 березня 1871 року він став лейтенантом Полку Тірольських Імператорських Єгерів. Взагалі ніяких особливих перешкод для ерцгерцога в отриманні "Ордена Золотого Руна" не існувало, але стараннями свого вітчима Фрідріх став кавалером ордена ще до свого 18-річчя – 17 квітня 1873 року. Вже 23 квітня Фрідріх отримав чин оберлейтенанта, а в листопаді 1875 року – гауптмана. В травні 1876 року він був переведений в 42-й піхотний полк, а рік потому проведений в майори і перевівся до Праги в 25-й піхотний полк. 15 вересня 1878 року ерцгерцог Фрідріх отримав чин підполковника і був переведений в 13-й піхотний полк. 23 вересня 1879 року він був удостоєний честі стати шефом (Oberstinhaber) 52-го піхотного полку. Рік потому, 20 вересня 1880 року Фрідріх в чині полковника очолив 18-й піхотний полк. У віці 26 років, 1 листопада 1882 року ерцгерцог став генерал-майором та очолив 27-у піхотну бригаду. 31 липня 1886 року він став командиром 14-й піхотної дивізії, в листопаді отримав звання фельдмаршал-лейтенанта і, нарешті, 31-го липня 1887 року очолив 5-й армійський корпус з штабом в Прессбурзі (тепер Братислава – столиця Словаччини).
  30 листопада 1892 року ерцгерцог Фрідріх був нагороджений "Хрестом Військових Заслуг", а рік потому, 9 листопада 1893 року –"Великим Хрестом угорського Ордена Святого Штефана". 1 травня 1894 року Фрідріх просунувася у фельдцюгмейстеры. Вище залишався тільки чин фельдмаршала. Але єдиним фельдмаршалом (після смерті у 1895 році вітчима Фридріха ерцгерцога Альбрехта) в Австро-Угорщині був правлячий імператор та король Франц Йосип I.

В 1878 році ерцгерцог Фридріх одружився на принцесі Ізабеллі фон Крой-Дюмен (von Croy-Duehmen). У 1892 році у них народилася восьма дочка та лише у 1897 році з'явився спадкоємець.
     Хлопчик не став військовим, а вивчав сільське господарство, гірську справу й методи бродіння. Так відбулося тому що спадок ерцгерцога Альбрехта зробив сім'ю Фрідріха самою багатою серед Габсбургів, та його син повинен був успадковувати "імперію". В цю "приватну державу" крім Тешинського герцогства, земель в Угорському Альтенбурзі (Ungarisch-Altenburg) й Беллеє (Belleje), маєтків в Зайбуші (Saybusch), Зєєловіці (Seelowitz) та Фрідекі (Friedek), безлічі будинків й будов у Відні та Прессбурзі, ввійшла і колекція творів мистецтв, що виставляється дотепер в "Музеї Альбертіна" у Відні.
  Надалі Фрідріх збільшив стан покупкою маєтків у Веглеші (Veghles), Тополовачі (Topolovac) й Клахау-Воєршах (Klachau-Woerschach). В деяких галузях промисловості, таких як виробництво молока і молочних продуктів, бренді й цукру, фірми ерцгерцога Фрідріха були практично монополістами !

На честь 50-річчя сходження на престол цісаря Франца Йосипа фельцюгмейстер ерцгерцог Фридріх 30 листопада 1898 року був нагороджений "Хрестом Військових Заслуг з Діамантами". У вересні 1899 року Фрідріх отримав "Бронзову Медаль Військових Заслуг". 11 квітня 1899 року імператор призначив його генерал-інспектором збройних сил (Generaltruppeninspektor) й одночасно удостоїв "виразом особливої похвали й визнання Його Величності" (Neuerliche Allerhoechste Zufriedenheit), що дозволило Фрідріху у 1911 році надіти нововведену "Срібну Медаль Військових Заслуг". Ерцгерцог з сім'єю переїхав з Прессбурга до Відня, де проживав у "Альбрехт-Пале" (Albrechts-Palais) в 1-у районі.
     25 червня 1907 року Фрідріх очолив австрійський ландвер (Oberkommandant k.k. Landwehr) і на цій посаді 14-го червня 1910 року став генералом від інфантерії. Природно, що такий важливий і багатий член сім'ї Габсбургів, удостоювався і численних іноземних нагород:

вюртемберзький "Великий Хрест Ордена Корони" (21 липня 1873 року);
російські "Орден Святого Андрія Первозваного" (4 січня 1877 року), "Орден Олександра Невського", "Орден Білого Орла", "Орден Святої Ганни Першого ступеня";
французький "Орден Почесного Легіону" (30 грудня 1878 року);
"Маріанській Хрест Тевтонського Ордена" (Marianerkreuz Deutschen Ritterorden) (1879 рік);
бельгійський "Великий Хрест Ордена Леопольда" (3 липня 1881 року);
саксонський "Великий Хрест Герцогського Ернестінського Ордена" Ернестінського Будинку (7 січня 1882 року);
баварський "Орден Святого Губерта" (24 травня 1889 року);
нідерландський "Великий Хрест Ордена Левів" (12 грудня 1890 року);
саксонський "Великий Хрест Ордена Рутової Корони" Веттін-Альбертінського Дому (26 лютого 1891 року);
тосканський "Орден Святого Джузеппе Габсбург-Лотарінгського Дому" (26 лютого 1891 року);
данський "Орден Слона" (9 червня 1892 року);
нассауський "Орден Золотого Льва" Нассауського Дома (9 червня 1892 року);
пруський "Орден Чорного Орла" (22 жовтня 1892 року);
пруський "Орден Червоного Орла Першого ступеня" (1895 рік?)
іспанський "Ланцюг Великого Хреста Ордена Карла III" (7 квітня 1896 року);
німецька "Ювілейна Медаль Імператора Вільгельма I" (1897 рік);
"Шийний Знак Маріанського Хреста Тевтонського Ордена" (1898 рік);
персидський "Портрет Шаху з Діамантами" (22 жовтня 1900 року);
"Великий Хрест з Відмінністю Суверенного Військового Ордена Святого Іоанна Ієрусалімського, Родоса та Мальти" (19 травня 1901 року);
пармський "Великий Хрест Константіновського Ордена Святого Георгія" (26 січня 1903 року);
пруський "Золотий Ланцюг Ордена Чорного Орла" (3 жовтня 1903 року);
британський "Великий Хрест Найблагороднішого Ордена Лазні Військового класу" (21 червня 1904 року);
іспанський "Великий Хрест Ордена Військових Заслуг" (5 листопаду 1905 року);
російські "Почесна Відмінність" та "Срібна Медаль" Російського Червоного Хреста та "Пам'ятна Медаль Російсько-японської війни" (3 січня 1908 року);
шведський "Орден Серафимів" (3 січня 1908 року);
баденські "Орден Вірності" і "Орден Бертольда фон Церінгена" (10 травня 1908 року);
саксен-веймарський "Великий Хрест Ордена Білого Сокола" Дому Саксе-Веймар-Айзенах (10 травня 1908 року);
іспанська "Ювілейна Медаль Королеви Марії Хрістіани Іспанськой" (1909 рік);
баварська "Бронзова Медаль Регента Принца Леопольда" (1911 рік);
мекленбурзький "Орден Вендської Корони Першого класу" Дома Мекленбург (10 листопаду 1911 року);
болгарський "Великий Хрест Ордена Кирила та Мефодія (12 червня 1912 року).

Крім цих нагород ерцгерцог Фридріх був удостоєний честі стати шефом пруського 5-го піхотного полку "фон Штюльпнаген", баварського шеволежерного полку "Ерцгерцог Альберт", іспанського 6-го стрілецького батальйону "Фігурас" та 4-го вюртемберзького 122-го фузилерного полку "Цісаря Франца Йосипа".

Не тільки іноземні монархи проявляли шану до члена прізвища Габсбургів-Лотарінзьких, до його думки прислухався і король Франц Йосип. Це, врешті-решт, виявилося в тому, що він віддав перевагу саме ерцгерцогу Фрідріха як головнокомандуючий спадкоємцю трону ерцгерцогу Францу Фердинанду, що займав пост генерал-інспектора збройних сил.
  Це послужило підставою для конфлікту між "сучасним Францем Фердинандом" й "старомодним Фрідріхом". Протистояння загострилося після того, як в суперечку були втягнуті жінки: дружина Фрідріха ерцгерцогиня Ізабелла помітила, що Франц Фердинанд часто і довго відвідує її будинок і почала розглядати спадкоємця престолу як потенційного нареченого однієї з її 8 дочок. Коли ж з'ясувалося, що інтерес ерцгерцога викликаний однією з панянок її свити, графинею Софією Чотек (Sophie Chotek), вона сприйняла це як особисту образу.
     А коли вона дізналася, що ерцгерцог вибрав морганатичний шлюб і тим самим відмовився від династичних домагань на трон – її гніву й ненависті не було меж. Оскільки вплив Ізабели на чоловіка також був практично безмежним, то він весною 1914 років вже планував подати у відставку. Тільки вбивство в Сараєво поставило крапку в його планах.

11 липня 1914 року ерцгерцог Фридріх був призначений головнокомандуючим збройних сил Австро-Угорщини. Франц Йосип не тільки любив і довіряв йому, але і сподівався, що на цій посаді Фрідріх не вступатиме в суперечки і не заважатиме начальнику Генерального Штабу Францу Конраду фон Хетцендорфу. Ерцгерцог чудово розумів, що від нього чекають і не тільки не втручався в плани Франца Конрада, але і всіляко допомагав йому.
     Так, наприклад, коли став набирати силу конфлікт між Конрадом і німецьким генералом Фалькенгайном, Фрідріх використовував для заспокоєння особисті зв'язки з німецьким імператором Вільгельмом II і той привласнив фон Хетцендорфу звання пруського генерал-фельдмаршала.

8 грудня 1914 року ерцгерцогу Фрідріху було привласнено звання фельдмаршала – перше надання цього чину з часу смерті його дядька і вітчима ерцгерцога Альбрехта. Фрідріх бачив, що відносини між союзними імператорами складаються не в кращу сторону. Це було пов'язано з величезними відмінностями у віці і характерах, а виявлялося в боротьбі за вплив над союзними збройними силами. Тоді Фрідріх, з одного боку, знову використовував свої старі особисті зв'язки, а з іншою – став якомога частіше відвідувати військові частини на фронті і всіляко заохочував спадкоємця престолу ерцгерцога Карла робити те ж саме.
Він розумів, що вік Франца Йосипа не дозволяє йому робити це самому.

Тоді як ерцгерцог Фрідріх їздив на лінію фронту і проводив нагородження відрізнившихся бойовими нагородами, його успіхи не залишалися непоміченими як правлячим імператором, так і іноземними монархами. В перебігу перших літ війни Фрідріх отримав три найвищі відмінності, яких міг удостоїться військовослужбовець в генеральському званні:
"Хрест Військових Заслуг Першого ступеня з Діамантами та Військовою Відмінністю" (9 травня 1915 року), "Велика Медаль Військових Заслуг" (17 жовтня 1916 року) і "Великий Хрест Військового Ордена Марії Терезії" з персональним посланням імператора (25 листопаду 1916 року).
Пізніше до перших двох нагород він отримав "Мечі", коли такі були встановлені. Крім того, Фрідріх був одним з перших нагороджених "Зіркою Заслуг Червоного Хреста" (21 серпня 1914 року) та "Військовою Відмінністю" до цієї нагороди (15 лютого 1915 року).
     В перебігу війни він отримав наступні іноземні нагороди:

пруський "Залізний Хрест" Другого і Першого ступеня (31 серпня 1914 року);
мекленбурзький "Військовий Хрест Заслуг Другого" і "Першого ступеня" (14 березня 1915 року);
баварський "Великий Хрест Військового Ордена Макса Іосифа" (1 травня 1915 року);
пруський "Орден Заслуг" (Poure le Merite) (14 травня 1915 року);
саксонський "Лицарський Хрест і Великий Хрест Військового Ордена Святого Генріха" (22 травня 1915 року);
вюртембезький "Великий Хрест Ордена Військових Заслуг" (30 травня 1915 року);
турецькі "Золота і "Срібна Медаль" Імтіаз" (19 серпня 1915 року);
болгарський "Орден Хоробрості Першого ступеня" (19 лютого 1916 року);
ольденбурзькі "Хрест Фрідріха Августа Першого" й "Другого ступеня" (17 березня 1916 року);
брауншвейзький "Хрест Заслуг" (11 вересня 1916 року);
турецька "Золота Медаль Червоного Півмісяця" (1 жовтня 1916 року);
пруський "Хрест Першого ступеня з Мечами" Дома Гогенцоллерів (12 жовтня 1916 року);
пруське "Дубове Листя" до "Ордена Заслуг" (5 січня 1917 року);
липпський "Військовий Хрест Ліппе" (5 липня 1918 року);
пруський "Хрест За Вислугу років" (26 вересня 1918 року).

Після смерті Франца Йосипа трон зайняв його молодий спадкоємець Карл та 2 грудня 1916 року особисто очолив збройні сили. Було б цілком нормальним припустити, що фельдмаршал ерцгерцог Фридріх тепер повинен був би стати представником нового головнокомандуючого, та й сам він був цілком до цього готовий. Але його дружина, ерцгерцогиня Ізабелла знов відчула себе особисто ображеною. Новому конфлікту сприяло ще й те, що імператриця і королева Зіта була в не особливо добрих відносинах із зятем Ізабелли, Еліасом фон Бурбон-Парма.
Тривале протистояння стало відображатися на щоденній роботі і це вимусило імператора і короля Карла зняти ерцгерцога Фердинанда з його поста.
В довгому особистому листі, датованому 11 лютого 1917 року і опублікованим 17 лютого, Карл дякував Фрідріху за все зроблені зусилля, висловлював співчуття з приводу від'їзду й залишав в особисте розпорядження генерал-ад'ютанта, флігель-ад'ютанта, особистого ад'ютанта і ордонанс-офіцера (Ordonanzofficer).
     До кінця війни ерцгерцог жив у Вільбурзі (Weilburg) біля Бадена і відвідував головне командування зрідка в офіційних випадках. 5 листопаду 1918 року він виклопотав відставку (ausser Dienst) і віддалився в свої угорські володіння. Під час краху імперії його сім'я втратила багато фірм та маєтків, але залишилася достатньо багатою і впливовою в Угорщині. У Ізабелли ще зберігалися честолюбні плани про те, щоб їх син Альбрехт зайняв угорський трон, що порожніє, але це все ж таки швидше жіночі мріяння, ніж реальні можливості.
Ерцгерцог Фридріх помер 30 грудня 1936 року в Мадьяроварі (Magyarovar).

Матеріал з - http://ah.milua.org/