Міклош Горті народився 18 червня 1868 р. в батьківському маєтку у Кендереші Сольнокського комітату. Угорщина в цей час входила до складу двоєдиної Австро-угорської монархії Габсбургів.
      Міклош став п'ятою дитиною в родині, всього ж його батьки — Іштван Горті і Паула Халашші — виростили й виховали дев'ятеро дітей. Всі діти отримали добру освіту.

     З вісьми років Міклош вчився в реформатському коледжі міста Дебречина. У 1880 р., за наполяганням батьків, що бажали, щоб їх син разом з угорською оволодів і німецькою мовою, його перевели в німецьку чоловічу гімназію м. Шопронь.

      Німецька мова в тих умовах була абсолютно необхідною для майбутнього просування по службі.
У 1882 р. Горті було зараховано до навчання у військово-морське училище м. Фіуме (нині Рієка). У 1886 р. він отримав звання морського кадета.

Під час навчання Горті оволодів хорватською та італійською мовами. З 18 років він почав службу на флоті. Горті швидко просувався по службовим сходам: у січні 1900 р., в 32 роки, йому було привласнено звання капітан-лейтенанта 1-го рангу й довірено командування кораблем.

     Незабаром Горті направили до Відня у військово-морське відомство для перекладу на угорську мову документів та для роботи з делегатами угорського парламенту на сумісних австро-угорських нарадах.
Контакти та знайомство з угорськими політичними діячами виявилися корисними для його майбутньої кар'єри.

В 1901 році Горті одружився з 19-річною Магдою Пурглі — дочкою депутата угорського парламенту.
Горті після Відня продовжив службу в місті Полє (нині у Хорватії), де у молодої пари народилися діти: дівчатка — Магда та Паула та хлопці - Іштван та Міклош. У 1909 році після успішної здачі іспитів Горті було привласнено звання капітана 3-го рангу.
В листопаді 1909 р. в житті Хорті відбулися великі зміни.

      Від сумісного австро-угорського військового міністерства йому прийшла пропозиція посісти посаду вищого офіцера — одного з чотирьох флігель-ад'ютантів Франца-Йосипа. Цей пост раніше традиційно займали лише австрійці. Горті, звичайно ж, погодився.

З 1909 р. по 1914 р. Горті служив у віденському Хофбурзі безпосередньо при цісарі — угорському королі. Служба вимагала від нього пунктуальності, дисциплінованості, доброго знання німецької мови, а також вміння їздити верхи, супроводжувати короля на полюванні. Він засвоїв придворний етикет, манери поведінки, а також консервативний світогляд. Початок першої світової застав Горті у відпустці, але 27 липня 1914 р. він вже прибув в порт Підлоги, де спочатку командував кораблем «Габсбург», а з грудня став командиром нового швидкохідного крейсера «Новара», що вважався найдосконалішим кораблем на флоті, здатним виконувати особливі задачі.

      Горті брав участь в морських битвах на Адріатиці проти італійського та французького флоту.

З лютого 1917 р. на Средіземному морі розвернулася запекла торпедна баталія. Крейсер «Новара» у травні 1917 р. прорвав в районі Отранто блокаду та втопив немало кораблів супротивника. В цій битві Горті був поранений, трохи оглохнув, але продовжував керувати битвою, яка продовжувалася три години.

     Ця найбільша на Адріатиці морська битва завершилася перемогою австро-угорського флоту та принесла Горті широку популярність.

В лютому 1918 р., після одуження, Горті був призначений командиром іншого висококласного військового корабля «Принц Євген». Це був час, коли під впливом подій і в Росії почалося революційне бродіння, і в австро-угорській армії. Слабшала військова дисципліна, все важче ставало управляти багатонаціональними силами на флоті.

     Горті суворими і рішучими заходами, хоча й без застосування зброї, відновив на своєму кораблі порядок і військову дисципліну, король-цісар Карл, незадоволений станом що знаходився у стадії розкладання флоту, вирішив зняти командуючого і 27 лютого 1918 р. на цю посаду призначили Горті, привласнивши йому звання контр-адмірала.

     Міклош Горті став останнім головнокомандуючим Австро-угорського флоту. До кінця жовтня 1918 р. флот перестав існувати. Горті передав його представникам нової держави, що утворилася, — Королівства сербів, хорватів і словенців — і на якийсь час присвятив себе приватному життю. Угорщина, проголошена 31 жовтня 1918 р. республікою, повалила династію Габсбургів. Країна розділилася. 21 березня 1919 р. частина Угорщини була проголошена Радянською Республікою. На території, окупованій військами Антанти, почали збиратися антикомуністичні сили. Контрреволюційний уряд очолив граф Дьюла Каройї.

Він запросив Горті на пост військового міністра в своєму уряді. Горті переїхав до м. Сегед (місцеперебування уряду Каройї) та приступив до формування «угорської національної армії», яка спочатку налічувала всього тисячу осіб. Не дивлячись на те, що Антанта не дозволяла новій армії втручатися в політичне життя, окремі частини самовільно влаштовували антикомуністичний терор.

Перебування у Сегеді дозволило Горті встановити контакти з представниками Антанти, що було дуже корисним для його майбутньої кар'єри. Горті всі операції своєї армії погоджував з ними, що дозволяло йому уникати зіткнень з румунськими окупаційними частинами, а також показати себе дисциплінованим і надійним партнером, готовим до рішення будь-яких проблем за столом переговорів.

Після розгрому Угорської Радянської Республіки та відходу румунських окупаційних військ був утворений новий угорський уряд. 16 листопаду «національна армія» — єдина тоді реальна та приватна загальнонаціональна сила — урочисто увійшла до Будапешту. Попереду на білому коні в парадному однострої їхав адмірал Горті.

Остаточно розпрощавшися з військовою службою, Горті зайнявся великою політикою. Він не зв'язав себе ні з однією політичною партією, залишався нейтральним, робив упор тільки на необхідність дотримання порядку і спокою, а своїми патріотичними висловами прагнув завоювати прихильність самих різних груп населення. Серед політичних діячів стали розповсюджуватися чутки, що Горті прагне, як Пілсудській в Польщі, до встановлення особистої військової диктатури.
Щоб внести ясність в ситуацію, Горті зібрав представників різних політичних партій й, виступивши перед ними, заявив, що не прийме ніякої диктатури.

Як би там не було, на користь стабілізації положення, країні бракувало сильної особистості. 16 лютого 1920 р. був скликаний Національний збір.

     Він констатував припинення дії австро-угорської угоди 1867 р., анулювало акти двох республік 1918-1919 рр., проголосило відновлення королівської влади, яка не функціонувала з листопаду 1918 р. Держави переможниці в категоричній формі заперечували проти присутності будь-кого з династії Габсбургів на угорському престолі. До визначення кандидатури на цей пост і до обрання короля було вирішене заснувати пост регента або правителя країни. Такі прецеденти вже траплялися в угорській історії.

1 березня 1920 р. Національний Збір вибрав Горті правителем Угорщини. За нього проголосував 131 з 141 депутата. Весь міжвійськовий період Угорщина проіснувала як королівство без короля. Горті залишався її правителем на протязі близько 25 років.

     Зайнявши цей пост в найскладніших міжнародних умовах, коли насувалися мирні переговори, підписання найважчих для країни умов миру, і в не менше важкій внутрішньополітичній ситуації, — політична нестабільність, розруха, розвал століттями функціонуючих економічних зв'язків, Горті брав на себе дуже велику відповідальність. Тому, перш ніж погодитися на цю посаду, він висунув свої умови по розширенню повноважень регента. Вони були прийняті. Горті отримав право відстрочити початок роботи Національного збору, а також в екстремальному випадку розпустити його. Ставши главою держави, Горті зберіг за собою пост головнокомандуючого армією, але його основними функціями стали представництво країни в зовнішньому світі, призначення та прийом послів.

Від його згоди залежало затвердження законодавчих рішень з питань війни і миру. З 1937 року він, крім того, придбав право на оголошення війни і заключення миру без згоди уряду і парламенту. Горті свої виконавчі функції реалізовував через призначенний ним уряд.

     Він користувався законодавчою ініціативою, правом скликання і розпуску парламенту. Недоторканність особи регента, його гідність гарантувалися законом, проте у разі порушення ним цих законів міг притягатися до відповідальності. Правом затвердження законів він не володів, але мав нагоду двічі повертати закони парламенту на додатковий розгляд.

Населення країни до часу приходу до влади Горті знаходилося в найважчому психологічному стані. Тріанонській мирний договір боляче вдарив по національній самолюбності угорців. Угорщина позбавилася майже двох третин своєї колишньої території й половини населення.

     Третя частина всього етнічного складу угорців опинилася за межами нових кордонів країни. Горті на початку свого правління довелося боротися і з вкрай правими, і з вкрай лівими. Антикомунізм став таким саме важливим стовпом ідеології системи, що створюється, як і християнські національні ідеї, орієнтовані на свідомість середнього класу. В жовтні 1921 року відбулося вирішальне зіткнення з вкрай правими силами.
Спадкоємець престолу король Карл, що влаштувався в Швейцарії, не добившися того, щоб мати змогу впливати політичними засобами, зробив спробу силою оволодіти угорським престолом. У супроводі армійського гарнізону Карл з Шопроні попрямував до Будапешта.

Горті, прагнучи уникнути громадянської війни, спочатку вирішив піти у відставку, але потім віддав армії наказ про опір військам Карла. В результаті всі питання вдалося вирішити за допомогою переговорів. 2 листопада 1921 р. Національний збір ухвалив позбавити Габсбургів престолу, а Карла видворити з країни.

У формуванні політичної системи Угорщини в 20-30-і роки велику роль зіграв прем'єр-міністр країни граф Іштван Бетлен. Під його безпосереднім керівництвом створювалася політична система, що отримала назву «гортистської».
Система ця включала наступні основні моменти: ізоляція ультраправих угрупувань, відродження угорського середнього класу, відновлення християнських ідеалів створення двопалатного парламенту.

Горті, на якого спочатку дивилися як на тимчасово виконуючого обов'язки, зумів протриматися у влади майже четверть століття. В серпні 1922 р. делегація угорських політиків запропонувала йому корону, проте він відхилював їх пропозицію. Треба помітити, що ці відомості повідомив сам Горті і вони потребують перевірки.

Горті був старомодний до анахронізму. Його контрреволюційний вождизм, мав дуже мало загального з нацизмом або фашизмом. Горті не розробляв і навіть не сприймав ніякої нової ідеології. Він слідував тим позиціям і поглядам, які засвоїв за часів монархії в батьківському будинку та у військовому училищі. До влади Горті відносився з повагою, але не був одержимим нею. Політичним керівництвом в роки свого правління, він майже виключно поступався уряду, тільки в кризові ситуації беручи його в свої руки.

В 20-30-і роки Горті і його політичне оточення прагнули подолати зовнішньополітичну ізоляцію, в якій тримали Угорщину країни Малої Антанти (Чехословаччина, Румунія та Югославія). Горті намагався мирними засобами досягти ревізії Тріанонського мирного договору.

Як не дивно, але першою допомогла Угорщині вийти із зовнішньополітичної ізоляції Італія. 5 квітня 1927 р. країни, що були сусідами, підписали договір «Про вічний мир та дружбу». Угорському уряду імпонувала схильність Муссоліні підтримувати деякі територіальні претензії Угорщини.

Світова економічна криза початку 30-х років вплинула на політичне життя Угорщини. Бетлен подав у відставку. Новий прем'єр Дьюла Каройї протримався недовго. 1 жовтня 1932 р. уряд сформував колишній міністр оборони Дьюла Гембеш. В керівництві Угорщини знову шукали «сильної людини».

Гембеша надихав приклад Гітлера і Муссоліні. Від Гітлера він чекав підтримки планам ревізії Версальської системи: Гембеш був першим державним діячем, що зустрівся у червні 1933 р. з фюрером і що зумів завоювати його розташування. Саме він першим використав термін «держави осі» стосовно виниклому у 1936 р. союзу між Берліном та Римом.
Вслід за Італією саме Німеччина стала тією країною, яка пішла на зближення з Угорщиною. В обійми фашистських держав Угорщину штовхала недалекоглядна політика великих держав і країн Малої Антанти. Політика гітлерівської Німеччини, направлена на перегляд умов Версальської системи мирних договорів, знаходила розуміння і підтримку у Горті та інших угорських політиків, що вважали ці договори несправедливими. Переконавшися в тому, що немає ніякої надії на підтримку з боку Заходу в справі рішення проблем угорських національних меншин в сусідніх країнах, угорський уряд обернув погляди на гітлерівську Німеччину.

Після 1933 р. Горті почав робити активні кроки по зближенню з Німеччиною. Перша його зустріч з Гітлером відбулася в Берхтесгадені під Зальцбургом, куди регент був запрошений на полювання, й носила ознайомлювальний характер.
Горті та Гітлер знайшли взаєморозуміння в оцінці германо-італійського зближення, в питаннях необхідності об'єднання сил під прапором антикомунізму. Візит Горті до Гітлера викликав хвилю фантастичних домислів в сусідніх країнах, і там відразу ж заговорили про «розповсюдження фашизму», побоюючись у зв'язку з цим порушення статус-кво в Європі.

В політичному оточенні Горті прем'єра Гембеша вважали людиною, всіляко прагнучим укріплювати угорсько-німецькі відносини і наслідувати гітлерівським порядкам у внутрішній політиці. Прем'єр-міністр ведучи переговори про зміни внутрішньополітичного устрою Угорщини не тільки з Гітлером, але і з Герінгом, мав з ним таємну угоду про взаємну підтримку диктаторських режимів.

Гембеш, маючи диктаторські схильності, все рішучіше висував свою персону на передній план, втручаючись навіть в ті справи, які знаходилися в компетенції правителя. Ці риси прем'єра викликали протести із сторони як парламенту, так і самого Горті. Період 1932-1936 рр. характеризувався найбільш близькими до фашизму рисами, але фашистський режим в країні все ж таки не був встановлений.

     Горті восени 1936 р. вже готувався видалити Гембеша з поста прем'єр-міністра, але той важко захворів і в жовтні помер. В 30-і роки Горті вельми успішно виконував роль якогось регулятора політичної рівноваги і гаранта стабільності в країні, надаючи можливість для розвитку відносин між різними політичними силами, і перш за все між гембешевською групою керівництва з її профашистськими устрімленнями, з одного боку, і консервативно налаштованими класами крупної буржуазії й землевласників — Горті не пішов на встановлення фашистської диктатури, хоча його рішуче підштовхували в цьому напрямку. Особливо старалася партія відставного майора генштабу армії Ференца Салаші — Партія національної волі. Новий прем'єр-міністр Угорщини Калман Дарані з відома регента зробив ряд заходів по забороні активності крайніх політичних сил та рухів, як лівих — комуністів, так і правих — фашистів.
Салаші в січні 1937 р. був арештований, його партія розігнана й заборонена. Одночасно проводилися репресії проти комуністів, що діяли в глибокому підпіллі. В кінці 1937 р. Салаші звільнився, фашистська партія відновила діяльність під назвою Угорська національна соціалістична партія, і стала згодом відома як нілашистська партія.

Уряд Дарані 5 березня 1938 р. оголосив програму озброєння Угорщини, що означало відмову від дотримання обмежень в озброєнні, які наказували умовами Тріанонського договору. В травні 1938 р. Дарані на посту прем'єр-міністра змінив Бела Імреді.

Нова політична реальність в Центральній Європі примусила Хорті піти на подальше зближення з гітлерівською Німеччиною, в результаті якого поступово мінявся характер угорсько-німецьких зв'язків. Укладене 29 вересня 1938 р. в Мюнхені чотиристороння угода Великобританії, Франції, Німеччини і Італії привела до того, що Німеччина відібрала від Чехословаччини 20% її території. В жовтні Угорщина при підтримці Італії звернулася до Німеччини з проханням підтримати і її територіальні претензії.
В результаті 2 листопада 1938 р. відповідно до рішення Першого віденського міжнародного арбітражу Угорщині було повернено 12 тис. кв. км. території Південної Словаччини та частина території сучасного Закарпаття з населенням близько 1 млн.
Це викликало невдоволення серед закарпатських українців, у ході швидкоплинної "Карпатської війни" угорським урядом, за допомогою багатьох політичних сил - німців, чехів, румунів та російських монархистів була придушена ніким не визнана Карпатська Україна.
На хвилі успіху по «збиранню угорських земель» уряд Імреді став пристосовуватися до потреб гітлерівської політики, прагнучи впровадити німецькі порядки в Угорщині.
Була створена прогітлерівського толку організація угорських німців — фольксбунд, яка розвернула свою діяльність з листопада 1938 р. Ці дії прем'єра не відповідали уявленням Горті, оскільки частково були направлені на обмеження його вплива на політику країни. В лютому 1939 Горті змістив Імреді і призначив новим прем'єр-міністром Ласла Телекі.

В кінці 30-х років Горті піддався критиці як зліва так і справа у зв'язку з ухваленням в 1938 та 1939 роках законів, що обмежували права євреїв. Горті піддався всередині країни нападкам за дискримінацію євреїв, а з боку гітлерівців, під тиском яких і були прийняті ці закони, докорам в недостатній жорсткості в рішенні єврейського питання. Горті недовго чинив опір втягуванню своєї країни у війну. Якщо він відмовився пропустити війська вермахту через територію Угорщини для нападу на Польщу у 1939 р., то вже в кінці червня 1940 р. дав згоду на просування німецьких танків до східних меж Румунії через свою територію.

Незабаром Горті та уряд Угорщини заявили про свої територіальні претензії до Румунії. Другим віденським арбітражем Угорщини була повернена північна частина Трансильванії загальною площею 43,5 тис. кв. км. з населенням 2,5 млн. людей. Південна частина Трансильванії залишилася у складі Румунії.
Рішення арбітражу не задовольнило жодну з конфліктуючих сторін. Хорті також був незадоволений цим рішенням, хоча офіційна пропаганда зводила його в ранг «рятівника країни». Незабаром Гітлер став вимагати платню за свої послуги. Він настояв на тому, щоб фольксбунд став єдиним законним представником інтересів німецької меншини в Угорщині і отримав виняткові права. Влітку 1940 р. Салаші спробував організувати профашистський державний переворот. Вже у вересні Гітлер добився його звільнення з в'язниці.

В 1940 р. Угорщина приєдналася до Потрійного пакту Німеччини, Італії, Японії. За нею послідували Румунія та Словаччина, а потім Болгарія. Щоб зберегти за собою дорогу в нефашистський світ, Горті підписав 12 грудня 1940 р. договір про дружбу з Югославією.

В кінці березня 1941 р. югославський уряд теж підписав Потрійну угоду, що викликало в країні цілу хвилю анти-німецьких мітингів. Гітлер ухвалив рішення ліквідовувати Югославію.
Разом з гітлерівцями на територію Югославії вступили й угорські війська. Таке рішення коштувало життя прем'єру Телеки.
В ніч з 2 на 3 квітня він застрелився, віддавши перевагу смерті «виступу на стороні негідників». 4 квітня 1941 р. Горті призначив прем'єром Ласло Бардоши.

22 червня 1941 р. Горті отримав від Гітлера лист, в якому містилося побажання, щоб Угорщина оголосила війну СРСР. Горті спробував звільнитися тільки розривом дипломатичних відносин, але 26 червня 1941 р. Угорщину потрясла звістка про те, що в районі міст Рахо і Мункач (Мукачево) на залізничні лінії були вчинені зі сходу повітряні нальоти, а на місто Кашша (нині Кошиці) були скинені бомби. На осколках бомб знайшли клеймо Путіловського заводу.
У Кашші загинули 30 осіб, 285 отримали поранення. Дотепер історики продовжують сперечатися, хто ж насправді вчинив цей наліт. Не виключено, що інцидент був німецькою провокацією, ретельно спланованою. Як би там не було, 27 червня Угорщина оголосила війну Радянському Союзу.

Угорщина виявилася залученою у війну унаслідок швидкого просування німецьких військ на схід, а також внаслідок бажання її політичного керівництва зберегти за собою повернені Угорщині віденськими арбітражами землі, які у разі непокори Гітлеру могли бути повторно відторгнутий від неї на користь сусідніх країн, що виступили на стороні Німеччини. Чисельність спочатку введених в бій угорських частин складала 30 тис. осіб.
Вони брали участь в боях за Галичину, а потім в середині липня були направлені в центр України й дійшли до Сталіно (Донецьк).
8 вересня 1941 р. Горті спеціально відвідав Гітлера у Вінниці і, посилаючись на погану військово-технічну оснащеність цих частин, добився повного їх зняття з лінії фронту, часткового повернення додому і перекладу на службу «для підтримки порядку» на окупованих територіях. Горті достатньо рано усвідомив, що війна проти СРСР не може закінчитися перемогою гітлерівців.
Він всіляко перешкоджав виконанню вимог німецького керівництва про надання в розпорядження вермахту всієї угорської армії. Влітку 1942 р. чисельність угорських військ на території СРСР досягла 160 тис.

     Німеччина отримала в своє розпорядження економічний та військовий потенціал країни.

Парадоксально, але внутрішня обстановка гортистской Угорщини здавалася дуже стабільною. Військове виробництво сприяло економічній кон'юнктурі, забезпечувалися майже повна зайнятість і достатньо високий рівень оплати праці. Країну не турбували соціальні конфлікти, хоча мали місце деякі обмеження на продукти харчування і окремі промислові товари.
Лінія фронту була поки далеко і радянські бомбардувальники вперше долетіли до Будапешта лише у вересні 1942 р.

Ще у 1937 р. Горті став говорити про наступника. Він вважав, що стабільність в країні міг забезпечити тільки той наступник, кандидатуру якого він запропонував би сам.

      Крім того, він добивався обрання собі заступника на посту регента і свій вибір зупинив на старшому сині Іштвані.

Восени 1941 р. Горті, посилаючись на свій похилий вік, запропонував парламенту вирішити питання про свого заступника. Він хотів також, щоб йому було дано пріоритетне право рекомендувати в своєму політичному заповіті певного кандидата як свого наступника, оскільки самовпевнено вважав, що «краще знає ті якості, якими у важкі і складні часи повинен володіти правитель країни». Горті добився свого тільки частково. Мати право призначати наступника він не отримав, але у 1942 р. його син Іштван був затверджений на посаді заступника регента.

Іштван Горті був військовим льотчиком. 20 серпня поблизу Дону його літак потерпів аварію і вибухнув. 1 вересня 1942 р. прем'єр-міністр Каллаї в листі Горті запропонував, щоб у разі недієздатності Правителя його замінив сам прем'єр-міністр, який реально міг взяти в свої руки управління справами. Горті погодився, остаточно таким чином вирішивши питання про спадкоємця.

М. Каллаї, що став прем'єр-міністром в березні 1942 р., став активно проводити курс на вихід з війни, використовуючи політику «обережного лавірування». В битві під Курськом втрати угорських військ склали від 100 до 140 тис. людей. Після цього угорська влада стала таємно шукати контакти з англійцями й американцями.
Горті навіть зважився на відкриту непокору Гітлеру. Уряд офіційно відкинув німецьку пропозицію, адресовану угорським органам внутрішніх справ, про необхідність депортації євреїв до Німеччини, обмежило вербування в СС у країні і відмовилося від запропонованого сумісного вторгнення до Сербії.

Гітлер запросив Горті до Зальцбурга на 16 квітня 1943 р. Горті зумів встояти під жорстким тиском Гітлера. Перемовини ні до чого не привели. Сторони навіть не змогли домовитися про єдиний текст комюніке.

З осені 1942 р. Горті стало ясно, що німці війну програли. Він зробив деякі кроки по встановленню контактів з урядами Англії та США - з метою висновку з ними сепаратної угоди. Проте швидке просування Радянської Армії до меж Угорщини поруйнувало всі його надії на англо-американську окупацію країни.

Уряд Угорщини все більше ухилявся від виконання вимог фашистів. Гітлер врешті-решт втратив терпіння. 17 березня 1944 р. Горті по виклику Гітлера відправився в його штаб-квартиру в Клесхеймі. Регента супроводжували міністри закордонних справ і оборони, а також начальник Генштабу.

     Фюрер довів до Горті своє розпорядження про військову окупацію Угорщини. Горті фактично опинився в полоні, а тим часом сили вермахту одинадцятьма дивізіями окуповували Угорщину. Горті поступився Гітлеру і вирішив залишитися на своєму посту.
Таке рішення влаштовувало німців, оскільки створювало видимість законності вторгнення і збереження союзу двох держав. Горті капітулював і своїм ім'ям і авторитетом покривав перед зовнішнім світом німецьку агресію й насильство.

Коронна Рада підтримала Хорті в його рішенні не покидати пост глави держави. Це означало, що, не дивлячись на окупацію, угорська державність де-юре була збережена і Горті як і раніше залишався правителем. Фактично ж влада і контроль за нею майже цілком перейшли в руки німецьких окупаційних сил в особі намісника Гітлера Везенмайера, СС та поліції. Горті призначив нового прем'єра — відставного генерала, колишнього посла в Берліні Дему Стояна — і на деякий час сховався в замку, бажаючи тим самим продемонструвати, що не розділяє політику уряду.
В квітні регент був вимушений з'явитися перед народом, щоб спростувати чутки про те, що він знаходиться під домашнім арештом. СС і гестапо безконтрольно господарювали в країні. Німці провели тотальну мобілізацію в армію, відправили на фронт нові ешелони з військами, почали депортацію євреїв. Горті особисто втрутився і зумів зупинити депортацію. В цілому ж він не опирався злу, виявившися безсилим як правитель країни, й тим самим сприяв тому, що Угорщину називали «останнім сателітом Німеччини».
Звідси витікало й не краще відношення до неї держав переможниць. Горті не володів особистими якостями, необхідними для масштабного державного діяча — передбачливістю, далекоглядністю, мудрістю і винахідливістю. До того ж він боявся більшовизма, до якого все ж таки довелося врешті-решт звернутися по допомогу.

В кінці липня 1944 р. Горті наважився видалити Стояна з поста прем'єр-міністра. Разом з прем'єром повністю помінявся весь кабінет. Розправи Гітлера не послідувало, оскільки у нього у той час з'явилися інші проблеми.

В серпні 1944 р. Горті утворив уряд на чолі з колишнім командуючим 1-ї угорської армії генералом Р. Лакатошем. Вони спільно спробували знайти шляхи виходу Угорщини з війни. Були відновлені переговори з англійцями й американцями. В нових умовах союзники порадили Угорщині вступити в безпосередній контакт з СРСР.

На свій страх і ризик Горті послав чотирьох людей до Москви для ведення переговорів про умови перемир'я. Як попередні умови перемир'я Молотов зажадав від Угорської сторони відвести свої війська з лінії фронту, а після підписання угоди про перемир'я оголосити війну Німеччини і виступити проти неї разом з Радянською Армією. 11 жовтня угода була підписана. Москва вимагала обнародування його та вступу в силу до десятиденного терміну.

      Ще 3 жовтня Везенмайер провів спеціальну нараду з генералами армії та СС. Вироблений при цьому план передбачав ізоляцію Горті і введення військового положення. Одночасно гітлерівці приступили до організації нилашистського путчу. Вночі з 13 на 14 жовтеня Горті дізнався про те, що Везенмайеру дано завдання форсувати події. Він вирішив негайно оголосити про вихід Угорщини з війни;

Хортістськая акція, проте, у військовому і політичному відношенні опинилася слабо підготовленою. Прихильникам Горті не вдалося завершити перекидання до столиці вірних ним військовим підрозділів. Не був продуманий і план взаємодії з частинами Радянської Армії.

Крім того, Горті слідувало перебазуватися в східні регіони Угорщини, і там, а не в Будапешті, оголосити про вихід країни з війни.

15 жовтня 1944 р. після тривалого засідання Коронної Ради по радіо передали текст звернення Горті до народу. Оголошення про перемир'я з'явилося повною несподіванкою для гітлерівців.
Відозва Горті була зустріта в народі з великим піднесенням. З в'язниць терміново почали випускати політв'язнів, арештованих гітлерівцями, активізувалися підпільники, готові реалізувати заклик правителя про порятунок Угорщини.

Сили, проте, були нерівними. Окупанти швидко подавили опір будапештців. Угорська столиця опинилася в руках гітлерівців, що зосередили там напередодні крупні сили, включаючи більше 600 танків.
15-16 жовтня виникли лише місцеві й розрізнені центри опіру. Дії окремих армійських командирів також були нейтралізовані.

Резиденція Горті перетворилася на обложену фортецю. Регент, не бажаючи жертвувати життями своїх охоронців, розпорядився припинити опір. Вранці 16 жовтня Хорті арештували і відвезли в резиденцію СС.

Перед відправкою до Німеччини Горті дали зрозуміти, що життя сина та інших членів сім'ї залежатиме від його готовності підписати «папір» про відмову від влади і її передачу Салаші.
Хорті підписав необхідний документ про призначення Салаші прем'єр-міністром і складанні з себе обов'язків глави держави.

Разом з сім'єю Горті був розміщений в мисливському замку Хиршберг під Вайлхаймом, де містився під охороною 12 есесівців та 100 солдатів з вівчарками.

      Охороняючий його загін згідно наказу повинен був знищити полонених. Проте керівник групи, гестапівець Клейн, за наполяганням швейцарського консула, пощадив життя колишнього глави угорської держави. 1 травня 1945 р. Горті та його родина були звільнені американцями.

Командування 7-ї армії взяло його під варту. Шість місяців Горті провів в різних таборах депортацій, а потім був переведений у в'язницю Нюрнбергу. Якись час Горті чекав рішення своєї долі. Американці із самого початку не мали претензій до правителя Угорщини. СРСР теж не зарахував врешті-решт його до військових злочинців 18 грудня 1945 р. американські власті відпустили Горті на свободу й доставили його на машині до родини у Валхайм.

      Чотири наступні роки він прожив у Баварії. Знаходячись за кордоном, Горті був наданий самому собі. З ним не шукали зв'язків ні післявоєнна народно-демократична Угорщина, ні різномастна політична еміграція.

До кінця 1948 р. Горті та його родина не мали засобів, щоб виїхати з Баварії, клімат якої виявився несприятливим для здоров'я 80-річного старого.

В грудні 1948 р., отримавши дозвіл від Салазара, Горті переїхав до Португалії й оселився у м. Ешторілі, місці еміграції ряду колишніх державних діячів Європи.

В Ешторілі Горті доживав свій вік у родинному колі. Він помер 9 лютого 1957 р. Похований у Лісабоні на англійському військовому цвинтарі.

4 вересня 1993 р. в Угорщині відбулася церемонія перепоховання останків Горті у родинному склепі в Кендереші.