ѕодальша дол¤ запорозьких козак≥в п≥сл¤ л≥кв≥дац≥њ –ос≥йською ≥мпер≥Їю «апорозькоњ —≥ч≥ привертала до себе увагу ≥сторик≥в прот¤гом ’≤’-’’ ст. –азом з цим можемо в≥дзначити й певну нер≥вном≥рн≥сть у висв≥тленн≥ ≥стор≥њ запорозького козацтва п≥сл¤ 1775 р., коли окрем≥ проблеми ще не знайшли свого досл≥дника. ќдн≥Їю з Уб≥лих пл¤мФ постс≥човоњ ≥стор≥њ запорожц≥в безперечно Ї нетривале перебуванн¤ частини козак≥в у межах ¬≥йськового  ордону јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ, у ≥сторико-географ≥чних област¤х Ѕанат та Ѕачка.

≤стор≥ограф≥ю проблеми представлено нечисленними прац¤ми австр≥йських, угорських, рос≥йських, югославських та украњнських ≥сторик≥в, ¤к≥ спорадично з'¤вл¤лис¤ прот¤гом ’≤’-’’ ст.
   ¬≥дтак актуальними залишаютьс¤ евристична робота у арх≥вних та б≥бл≥отечних з≥бранн¤х ”крањни, –ос≥йськоњ ‘едерац≥њ, јвстр≥њ, ’орват≥њ та ёгослав≥њ (—ерб≥њ), з метою введенн¤ до наукового об≥гу нових джерел з ≥стор≥њ запорожц≥в у п≥вденних рег≥онах австр≥йськоњ держави наприк≥нц≥ XVIII ст., та опрацюванн¤ новоњ концепц≥њ досл≥дженн¤ проблеми запорожц≥в на ¬≥йськовому  ордон≥ јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ.

«авд¤ки п≥дтримц≥ ‘онду ƒ. та ѕ.  овальських та  анадського ≥нституту украњнських студ≥й при јльбертському ун≥верситет≥, авторов≥ данноњ розв≥дки прот¤гом червн¤-липн¤ 2002 р. вдалос¤ зд≥йснити науков≥ в≥др¤дженн¤ до ’орват≥њ та ёгослав≥њ, попрацювати у арх≥восховищах та б≥бл≥отеках м≥ст «агреб, ЅЇлград, Ќов≥ —ад та ѕанчево. –езультатом цих в≥др¤джень стало ви¤вленн¤ додаткового кола джерел з ≥стор≥њ запорожц≥в у Ѕанат≥ та Ѕачц≥.
   ¬продовж роботи з фондами арх≥восховищ ’орват≥њ та ёгослав≥њ (—ерб≥њ) нами було частково опрацьовано документац≥ю в≥йськових та цив≥льних установ, у компетенц≥њ ¤ких знаходилос¤ корегуванн¤ та контроль за р≥зноман≥тними боками житт¤ запорозьких поселенц≥в: —лавонськоњ генеральноњ команди ; п≥длеглих њй „айкашського батальону та Ќ≥мецько-Ѕанатського граничарського полку; Ѕачко-Ѕодрошськоњ жупан≥њ та ≤л≥р≥йськоњ придворноњ канцел¤р≥њ.

Ќа¤вн≥ у нашому розпор¤дженн≥ арх≥вн≥ джерела та ≥стор≥ограф≥чний доробок дозвол¤ють, хоча й у загальних рисах, дати в≥дпов≥дь.на питанн¤ в≥дносно часу та зон виходу запорожц≥в у Ѕачку та Ѕанат; умов на ¤ких вони пересел¤лис¤ до јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ; м≥сць дислокац≥њ та к≥лькост≥ запорожц≥в ¤к≥ оселилис¤ на ¬≥йськовому кордон≥; дол≥ запорозьких нащадк≥в у Ѕачц≥ та Ѕанат≥ прот¤гом ’≤’-’’ ст.

—тосовно визначенн¤ зони виходу запорожц≥в до јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ, то ми вважаЇмо, що сл≥д погодитис¤ з точкою зору ¤ку виказав ще ѕ.≤ванов. «г≥дно нењ запорозьк≥ насельники Ѕачки та Ѕанату належать до т≥Їњ г≥лки запорожц≥в ¤ка до 1785 р. перебувала у кн¤з≥вствах ћолдав≥њ та ¬алах≥њ ≥ не п≥дпадали, зг≥дно умов  ючук- айнарджийського миру та јйнали- авацькоњ конвенц≥њ, безпосередн≥й юрисдикц≥њ турецького ур¤ду, що й дало њм змогу безперешкодно вињхати до ≥мпер≥њ √абсбург≥в.
    ƒонесенн¤ рос≥йських дипломат≥в з ясс, за пер≥од 1784-1785 рр. п≥дтверджують цей факт. “ак, рос≥йський генеральний консул у ћолдав≥њ, ¬алах≥њ та Ѕессараб≥њ ≤.—еверин 18 травн¤ 1784 р., звертавс¤ до вс≥х запорожц≥в, ¤к≥ мешкали по ƒунаю на територ≥њ кн¤з≥вств, з пропозиц≥Їю поверненн¤ до рос≥йських волод≥нь, об≥ц¤ючи њм пробаченн¤ њх провин. ќднак, лише невелика частина запорожц≥в у ц≥ роки повернулас¤. ѕод≥бн≥ погл¤ди п≥дтверджують ≥ документи австр≥йського в≥йськового та цив≥льного командуванн¤. ¬ них запорожц≥ скр≥зь ф≥гурують ¤к п≥дданц≥ молдавського кн¤з¤.

јбсолютна б≥льш≥сть досл≥дник≥в та арх≥вн≥ джерела безпомилково вказують на 1785 р≥к, ¤к на р≥к по¤ви численних груп запорожц≥в у австр≥йських волод≥нн¤х, на ¬≥йськовому  ордон≥. ¬т≥м, окрем≥ представники запорозькоњ громади могли потрапл¤ти туди ≥ ран≥ше. “ак, маЇмо зв≥стку ще в≥д 1720 р. про на¤вн≥сть козак≥в серед населенн¤ шанц¤ ‘елдвар ѕотисько-ѕомориськоњ ландм≥л≥ц≥њ. ѕерет≥канню невеликих груп запорозького козацтва на ¬≥йськовий  ордон спри¤в також ман≥фест австр≥йського ≥мператорського двору в≥д 10 с≥чн¤ 1769 р. про прийом на поселенн¤ у Ѕачц≥ та “емешварському Ѕанат≥ ем≥грант≥в з –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ѕ≥сл¤ 1775 р. в≥н набув особливоњ актуальност≥ дл¤ запорожц≥в, ¤к≥ покинули р≥дн≥ крањ.

ѕереб≥г под≥й, ¤к≥ передували переселенню запорожц≥в до австр≥йських волод≥нь був наступним. 1 кв≥тн¤ 1785 р. до австр≥йського в≥йськового представника у ясах, кап≥тана Ѕедеуса звернулис¤ депутати в≥д запорозьких громад, ¤к≥ вже 10 рок≥в замешкували у ћолдав≥њ, з проханн¤м прийн¤ти њх на ц≥сарську службу. «г≥дно ордера генерал-майора ≈рценберга з „ерн≥вц≥в, в≥д 9 кв≥тн¤ того ж року, йому було надано повноваженн¤ вести переговори з запорожц¤ми.

ѕодальше листуванн¤, ¤ким супроводжувавс¤ процес переговор≥в ≥з запорозькими депутатами, представлене ордерами ¬ищоњ ¬≥йськовоњ ради та —лавонськоњ генералкоманди до цив≥льного та в≥йськового командуванн¤ на теренах Ѕуковини, ≈рделю, Ѕачки та Ѕанату, та в≥дпов≥дними зв≥тами та рапортами (прот¤гом кв≥тн¤-травн¤ 1785 р.). «г≥дно них запорожц≥ мали не викликаючи п≥дозри молдавськоњ влади, невеликими групами, переходити кордон з јвстр≥йською ≥мпер≥Їю та зосереджуватис¤ у ≈рдел≥ та “емешварському Ѕанат≥.
   ¬≥дносно умов на ¤ких осел¤лис¤ запорожц≥ на ¬≥йськовому  ордон≥ у Ѕанат≥ у в≥тчизн¤н≥й ≥сторичн≥й л≥тератур≥ побутуЇ думка про те, що њм було надано широку автоном≥ю. ¬важаЇтьс¤, що вони складали окремий полк у склад≥ граничарських полк≥в, залишили за собою право користуватис¤ своњми зброЇю, обмундируванн¤м та амун≥ц≥Їю та обирати соб≥ старшину. Ѕ≥льш того декларуЇтьс¤ ≥снуванн¤ т.зв. Ѕанатськоњ —≥ч≥, ¤ку весь час њњ ≥снуванн¤ очолювали кошов≥ отамани.

«ауважимо, що запорожц≥ ведучи переговори з представниками австр≥йського в≥йськового командуванн¤ навесн≥ 1785 р. д≥йсно намагалис¤ зберегти широку автоном≥ю у систем≥ ¬≥йськового кордону, але австр≥йська влада погодилас¤ лише на присвоЇнн¤ оф≥церських чин≥в невелик≥й к≥лькост≥ запорозькоњ старшини. ¬≥домо, що п≥д час переговор≥в з австр≥йським ур¤дом запорозьк≥ депутати доводили, що мають у своЇму склад≥ чотирьох старшин ¤к≥ претендують на званн¤ полковник≥в австр≥йського в≥йська. Ќа це њм було вказано, що присвоЇнн¤ полковничого званн¤ залежатимеие лише в≥д комплектност≥ запорозьких команд нижн≥ми чинами ≥з розрахунку 1 полковник на 1000 козак≥в. ¬т≥м, досить часто оф≥церськ≥ повноваженн¤ ц≥ були чисто ном≥нальними, оск≥льки австр≥йське командуванн¤ у б≥льшост≥ випадк≥в головними командирами козацьких загон≥в призначало граничарських оф≥цер≥в, серб≥в за нац≥ональн≥стю. —еред них нам в≥дом≥ майор  нежевич та ротм≥стр „ак≥т≥Ївич, ¤к≥ вл≥тку 1785 р. були призначен≥ командирами та спостер≥гачами за запорожц¤ми.

ѕитанн¤ про ≥снуванн¤ центрального запорозького поселенн¤, Ц —≥ч≥, Ц на теренах ¬≥йськового  ордону довгий час породжувало легенди та м≥фи у украњнськ≥й ≥сторичн≥й науц≥. ¬≥домост≥ ¤к≥ наводить у своњй статт≥ Ћ.„елап, посилаючись на матер≥али јрх≥ву ¬оЇводини, стверджують, що запорозьк≥ команди було розкидано по багатьох м≥стах у Ѕанат≥ ≥ Ѕачц≥, Ц —Їнт≥, —омбор≥, —убот≥це, Ќов≥ —ад≥, ѕанчев≥ та ≥н., Ц часто на значн≥й в≥дстан≥ одна в≥д одноњ, та у невелик≥й к≥лькост≥ (по 150-160 козак≥в). ѕитанн¤ про збереженн¤ запорожц¤ми власних зброњ та обмундируванн¤ в≥дпало з пор¤дку денного вже у перш≥ дн≥ по переселенню, коли з'¤сувалос¤ що у б≥льшост≥ козак≥в немаЇ пристойноњ зброњ та мундир≥в ≥ вони сам≥ погодилис¤ на обмундируванн¤ за зразком граничар.

«азначимо, що не сл≥д дивуватис¤ под≥бному стану речей та шукати у д≥¤х австр≥йського ур¤ду в≥дносно запорожц≥в ¤когось п≥дтексту. ≤снуванн¤ УЅанатськоњ —≥ч≥Ф у межах австр≥йського ¬≥йськового  ордону наприк≥нц≥ XVIII ст. було абсолютно неможливим.
    —ер≥¤ реформ √≥льдбургхаузена на теренах ¬≥йськового  ордону, впродовж 1735-1748 рр., остаточно скасувала залишки граничарськоњ автоном≥њ та ун≥ф≥кувала вс≥ сфери житт¤ його населенн¤ зг≥дно стандарт≥в, встановлених австр≥йським в≥йськовим командуванн¤м.

ўодо к≥лькост≥ запорожц≥в у Ѕанат≥ та Ѕачц≥ ≥снуЇ к≥лька стереотипних погл¤д≥в, ¤к≥ кочують по стор≥нках наукових видань починаючи з середини ’≤’ ст. «г≥дно них запорожц≥ у к≥лькост≥ 8000 чолов≥к мешкали у м.—Їнт≥ та навколишн≥х селищах.

ƒ≥йсно саме ц¤ цифра Ц 8000 козак≥в, ф≥гурувала у в≥домост¤х наданих запорозькими депутатами австр≥йському командуванню в≥дносно к≥лькост≥ запорожц≥в, ¤к≥ знаход¤тьс¤ у ћолдав≥њ та готов≥ заступити на ц≥сарську службу.
    —аме ц¤ цифра, традиц≥йно наводитьс¤ багатьма авторами, починаючи з √ендльовика, ¤к реальний показник чисельност≥ австр≥йських запорожц≥в. ¬т≥м, ¤к видно з документ≥в —лавонськоњ генералкоманди, австр≥йське командуванн¤ вчинило досить жорстку ф≥льтрац≥ю запорожц≥в, ¤к≥ прибували у меж≥ ≥мпер≥њ Ц в'њзд дозволили лише тим з них, хто спец≥альними ком≥с≥¤ми був визнаний здатним до в≥йськовоњ служби за в≥ком та ф≥зичним станом; решту вислали. Ќе виключено також що б≥льш≥сть запорожц≥в, ¤к≥ спочатку зажадали вступу на ц≥сарську службу, дов≥давшись про кондиц≥њ австр≥йського в≥йськового командуванн¤, в≥дмовилас¤ в≥д першопочаткового нам≥ру.
    «агальна к≥льк≥сть козак≥в, ¤к≥ на ос≥нь 1785 р. переселилис¤ до јвстр≥њ, зг≥дно в≥домостей р≥зних автор≥в та арх≥вних джерел, коливалас¤ у межах 1000-1500 чолов≥к. ќднак окрем≥ групи запорожц≥в Ц колишн≥х рос≥йських п≥дданц≥в, продовжували прибувати до прикордонних м≥сцевостей јвстр≥њ аж до осен≥ 1787 р. јвстр≥йський ур¤д розм≥щував њх на територ≥њ ¬≥йськового  ордону.

як видно з документ≥в австр≥йського в≥йськового командуванн¤ та цив≥льного ур¤ду, м.—Їнта було лише зб≥рним пунктом, де зосереджувалис¤ запорозьк≥ команди прот¤гом 1785 р. дл¤ осв≥дченн¤ австр≥йськими оф≥церами та вир≥шенн¤ њх подальшоњ дол≥ та м≥сць дислокац≥њ. оск≥льки станом на 1785-1786 рр. м.—Їнта, колишн≥й шанець скасованоњ √≥льдбургхаузеновою реформою ѕотиськоњ ландм≥л≥ц≥њ, знаходивс¤ у Углибокому тилуФ ¬≥йськового  ордону ≥ не м≥г бути сталим осередком запорозькоњ колон≥зац≥њ.

¬же у липн≥-серпн≥ 1786 р. вс≥х запорожц≥в перевели п≥вденн≥ше, ближче до турецького кордону. —еред пункт≥в њх перебуванн¤ згадан≥ м≥ста Ќов≥ —ад, “≥тель,  овель, ѕанчево.
    як видно з д≥ловодчоњ документац≥њ таких граничарських з'Їднань, ¤к Ѕатальон чайкаш≥в (чайкаш≥ Ц р≥чн≥ прикордонники) та Ќ≥мецько-Ѕанатський полк, прот¤гом 1785-1787 рр. мала м≥сце пост≥йна ротац≥¤ запорожц≥в, ¤к≥ переводилис¤ з полку до батальону та навпаки. ќчевидно, це було пов'¤зано з доц≥льн≥стю використанн¤ колишн≥х козак≥в-дунайц≥в, ¤к≥ мали досв≥д морськоњ служби дл¤ охорони кордону з “уреччиною по ƒунаю, а колишн≥х п≥хотинц≥в та к≥ннотник≥в дл¤ служби у п≥хотному полку. ƒокументи донесли до нас нав≥ть ≥мена та пр≥звища цих козак≥в. Ќаприклад: УЕ≤ван „айка, кондуктор, разом з ≥ншими 4-ма козаками переведений з „айкашського батальону у 1785 р., зг≥дно директивиЕФ јбсолютна б≥льш≥сть запорожц≥в, ¤к≥ служили у двох вищезгаданих в≥йськових командах були або нижн≥ми чинами, або об≥ймали унтер-оф≥церськ≥ посади. ѕринаймн≥, у списках штаб- та обер-оф≥цер≥в полку та батальону за пер≥од 1785-1791 рр. нами не було ви¤влено жодного запорожц¤, ¤кому б австр≥йським командуванн¤м було присвоЇне оф≥церське званн¤.  орпоративн≥сть австр≥йського служилого оф≥церства, погане знанн¤ н≥мецькоњ мови сто¤ли на перешкод≥ службового просуванн¤ запорозькоњ старшини, що рештою призвело до њњ невдоволенн¤ та в≥дтоку з јвстр≥њ.

≤снуЇ к≥лька точок зору на час, коли запорожц≥ масово покинули Ѕанат. “ак, о.ё.ћицик вважаЇ, що це сталос¤ у 1811-1812 рр.

ƒокументи ’орватського державного арх≥ву стверджують, що под≥њ ц≥ припадають на час австро-турецькоњ в≥йни 1788-1791 рр. ѕрот¤гом нењ б≥льшу частину запорожц≥в було включено до складу Ѕанатського корпусу, ¤кий д≥¤в проти турк≥в у ¬олощин≥ та ѕ≥вн≥чно-«ах≥дн≥й Ѕолгар≥њ.  озаки займалис¤ патрулюванн¤м р≥чноњ системи ƒунаю, спорудженн¤м мост≥в та понтон≥в, супроводженн¤м транспорт≥в. ¬продовж бойових д≥й частина запорожц≥в загинула в≥д поранень та еп≥дем≥й, а частина втекла з Ѕанатського корпусу до турецьких волод≥нь, ≥ вже у 1791 р. њх на ¬≥йськовому  ордон≥ залишилос¤ лише к≥лька дес¤теро л≥тн≥х козак≥в, не здатних до в≥йськовоњ служби.
    ƒл¤ под≥бного тотального в≥дтоку запорожц≥в з австр≥йськоњ служби ≥снувало чимало причин: невдоволенн¤ використанн¤м њх ¤к робочоњ сили на земл¤них роботах, утиски ≥ обмеженн¤ у в≥дправ≥ рел≥г≥йних потреб, муштра та жорстка дисципл≥на, що њх впровадило австр≥йське командуванн¤.

ѕ≥дход¤чи до питанн¤ про долю запорожц≥в у Ѕачц≥ та Ѕанат≥ п≥сл¤ 1791 р., зауважимо, що одн≥Їю з головних умов на ¤ких запорожц≥ перейшли до јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ було збереженн¤ ними холост¤цького стану. ¬ласне кажучи, це була Їдина вимога козак≥в, ¤коњ австр≥йське командуванн¤ дотримувалос¤ без жодних зм≥н прот¤гом всього њх перебуванн¤ на ¬≥йськовому  ордон≥.
    Ѕ≥льш≥сть козак≥в наприк≥нц≥ XVIII ст., за ≥снуючою традиц≥Їю продовжувала дотримуватис¤ своЇр≥дного Узапорозького цел≥батуФ. ÷ей факт давав п≥дставу багатьом ≥сторикам, насамперед угорським та сербським, стверджувати, що запорожц≥ не полишили по соб≥ жодного сл≥ду на теренах Ѕачки та Ѕанату. ÷е не зовс≥м так. ѕринаймн≥ ћ. нежевич зазначаЇ, що ще в середин≥ ’≤’ ст. у —Їнт≥ та њњ околиц¤х мешкало к≥лька родин, що вели св≥й родов≥д в≥д запорожц≥в, ¤к≥ свого часу записалис¤ до м≥щанського стану та одружилис¤ на угорських ж≥нках Ц ÷инкайло, ≤кот≥ни, ’алмош≥ (√армаш≥ Ц?), ’аршан≥. —талос¤ те, що й мало статис¤ Ц окрем≥ запорожц≥, ¤к≥ залишили по соб≥ д≥тей чолов≥чоњ стат≥ вже наприк≥нц≥ XVIII Ц початку ’≤’ ст. неодм≥нно мали розчинитис¤ серед угорського та сербського населенн¤ п≥вденних район≥в Ѕанату та Ѕачки. ¬ той же час, спогади про нетривале перебуванн¤ частини запорожц≥в на австр≥йськ≥й служб≥ збереглис¤ в ≥сторичн≥й пам'¤т≥ нащадк≥в задунайських запорожц≥в.

ѕ≥двод¤чи п≥дсумок, зауважимо, що ≥стор≥¤ запорозьких козак≥в, ¤к≥ оселилис¤ на ¬≥йськовому  ордон≥ јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ у Ѕанат≥ та Ѕачц≥ Ї слабко досл≥дженою складовою проблеми дол≥ запорожц≥в п≥сл¤ 1775 р. ≤снуючий ≥стор≥ограф≥чний доробок з даноњ проблематики, у переважн≥й б≥льшост≥, не Ї ірунтовним оск≥льки не базуЇтьс¤ на достатн≥й джерельн≥й баз≥. ƒана розв≥дка репрезентуЇ потенц≥ал арх≥вних з≥брань —ерб≥њ та ’орват≥њ дл¤ подальших козакознавчих студ≥й.
    ѕо¤ва ірунтовного анал≥тичного досл≥дженн¤ проблеми напр¤му залежить в≥д р≥вн¤ досл≥дженост≥ головних масив≥в документальних джерел. Ќеодм≥нно постаЇ питанн¤ про введенн¤ до наукового об≥гу додаткових матер≥ал≥в арх≥вних з≥брань јвстр≥њ, ’орват≥њ, ёгослав≥њ (—ерб≥њ) та –ос≥йськоњ ‘едерац≥њ.

ћатер≥ал з - http://ah.milua.org/