На початку війни (серпнь 1914) головнокомандувач російської армії великий князь Микола Миколайович звернувся до польського народу з відозвою, в якій закликав до об'єднання всіх польських земель "під скіпетром російського царя" на умовах надання їм самоврядування.
    Проте вже до осені 1915 р. Королівство Польське було окуповано німецькими та австро-угорськими військами, на цих землях було встановлено режим військової диктатури.

Польське суспільство розділилося на два табори, що складалися з нереволюціних партій та тих що орієнтувалися на один з двох військово-політичних блоків, що утворилися в Європі.
Більшість галицьких партій та Соціал-демократичної партії, а також частина партій і політичних угрупувань, що діяли в робочому, селянському і молодіжному русі Королівства Польського, робили ставку на Австро-Угорщину.
    Сприяти австро-німецькій воєнщині в розгромі Росії, вважав необхідним лідер Польської соціалістичної партії Ю.Пілсудський, який ще у 1906 році встановив зв'язок з військовими колами Австро-Угорщини й очолив Тимчасову комісію, до якої увійшли ППСД, селянська партія, Польське стронницво людове (ПСЛ), Польська прогресивна партія (ППП), ППС-фракція, Національний робочий союз, Національний селянський союз.
    До іншого блоку, що орієнтувався на перемогу Антанти і на об'єднання польських земель у складі Росії, належала в Королівстві Польському частина "реалістів" і національних демократів (ендеки).

В листопаді 1916 р. уряди Німеччини та Австро-Угорщини, що відчували брак людських ресурсів для поповнення армії, були змушені проголосити створення на польських землях, що входили до складу Росії, незалежної держави – конституційну монархію.
    Передбачалося також формування польської армії, яка мала битися на стороні Центральних держав.
Тимчасовий уряд, що прийшов до влади в Росії в результаті перемоги Лютневої революції 1917 р., визнав право Польщі на самовизначення.
    А 29 серпня 1918 р. Рада народних комісарів спеціальним декретом анулювала домовленості царського уряду, що стосуються розділів Польщі.

7 листопада 1918 р. у Люблині був створений Тимчасовий народний уряд на чолі з І.Дашиньським.
В маніфесті до польського народу він проголосив створення Польської народної республіки, виніс на розгляд майбутнього Законодавчого сейму пропозицій про відчуження крупної земельної власності і націоналізацію деяких галузей промисловості.
    11 листопада регентська рада (створена німецькими та австро-угорськими властями у вересні 1917 р.) передала Ю.Пілсудському командування польською армією, а 14 листопада – всю владу.
    За наполяганням Пілсудського Тимчасовий уряд самораспустився.
В декреті про вищу владу, виданому 22 листопада, Ю.Пілсудський був проголошений "тимчасовим начальником держави" з правом зміщувати уряд. Главою уряду став Є.Морачевський.
    Проте, у зв'язку з необхідністю переорієнтації на Антанту, яка раніше визнала Польський національний комітет, що діяв з вересня 1917 р. в Парижі, була досягнута угода з останньою і уряд у січні 1919 р. очолив І.Падеревський.

28 листопада 1918 р. був прийнятий декрет про вибори до Засновницького сейму, що встановлював загальне, рівне, пряме виборче право при таємному голосуванні.
Вибори в сейм відбулися 26 січня 1919 р.

Відносну більшість при підтримці католицької церкви отримав Народно-національний союз (блок організацій, близьких до ендеків).
    20 лютого сеймом була прийнята Мала конституція, що зберігала свою силу до березня 1921 р.
Пілсудський зберіг свій пост начальника держави, але ставав відповідальним перед сеймом.
Були прийняті також Основи земельної реформи, що встановлюють допустимий розмір землеволодінь що пом'якшували соціальну напруженість на селі.

Паризька мирна конференція 1919 р. юридично оформила відновлення незалежної Польщі.
    кордони держави на заході і півночі були визначені Версальським мирним договором, а також, після повстання у Силезії, рішенням Ради послів великих держав від 20 листопада 1921 р. Верхня Силезія, згідно цьому рішенню, була розділена між Польщею і Німеччиною, а Гданьськ став вільним містом під протекторатом Ліги Націй. Встановлення кордонів з Чехословаччиною було надано арбітражу великих держав.

Ризький мир 1921 р., що підвів підсумки радянсько-польської війни 1919–1920 рр. був територіальним компромісом.
   Він встановив східні кордони Польщі.
В наслідок у складі польської держави увійшла Західна Україна і Західна Білорусь.
Вільнюс і Віленська область увійшли до складу Польщі в 1922 р.