У березні 1848 р. на землях Австрійської імперії спалахнула буржуазно-демократична революція.
    Безпосереднім поштовхом до революції в Австрії, початок якої був прискорений економічною кризою 1847 р., були революційні виступи у Франції, а також у Бадені, Гессен-Дармштадті, Баварії, Вюртемберзі та інших державах Німецького союзу (лютий — березень 1848).
    13 березня 1848 р. у Відні почалося народне повстання, що змусило австрійського канцлера Меттерніха піти у відставку, а цісаря Фердинанда I — обіцяти конституцію.
    17 березня було створено уряд з представників шляхти і ліберальної бюрократії. Революційні події в Австрії проходили в умовах могутнього підйому революційного руху в інших частинах багатонаціональної імперії Габсбургів (Революція 1848—49 рр. в Угорщині, народні повстання в Мілані, Галичині, Воєводині, Хорватії).

Головними задачами революції в Австрійській імперії були: знищення абсолютної монархії і феодальних відносин, вирішення національних проблем, ліквідація багатонаціональної імперії й утворення окремих національних держав.
    Під час Революції 1848-49 рр. розгорнулася війна угорського народу за незалежність, виступи радикального крила чеської буржуазії за відокремлення чеських земель.
Слабка, пов'язана з аристократією, австрійська буржуазія злякалася такого повороту подій; прагнучи зберегти імперію вона була готова миритися з абсолютизмом і задовольнятися самими незначними поступками з його сторони.

25 квітня 1848 р. уряд обнародував конституцію, що проголошувала різні свободи, але на справі зберегла владу в руках цісаря і призначаємої ним верхньої палати.
11 травня був опублікований виборчий закон, який обмежував число виборців високим майновим цензом і цензом осідлості.

Поразка Революції 1848-49 рр., перш за все була наслідком зради ліберальної буржуазії, привела до того, що в Австрії на багато років збереглися значні залишки середньовіччя, що затримували суспільний розвиток і зростання пролетаріату.
    Але все ж таки, ряд її завоювань зберігся.
Аграрна реформа (ліквідація панщини, оброку та інших повинностей), прийнята рейхстагом у 1848 р. і що проводилася на практиці у 50-х рр., розчистила грунт для більш швидкого розвитку капіталізму.
    У 50-60-х рр. були здійснені деякі інші буржуазні реформи (знищення митних кордонів між Австрією і Угорщиною, відміна обмежень в розвитку ремесла, дозвіл купівлі і продажу землі тощо).
    В ці роки зростала добувна промисловість, виникали заводи що виготовляли сільськогосподарські машини, ткацькі верстати, прядильні машини.
Проте в умовах незавершеності революції, неодноразових спроб уряду позбавити буржуазію її частки впливу (відміна конституції 4 березня 1849 р. й відновлення необмеженої влади цісаря патентом від 31 грудня 1851 р.), збереження панування монархії та аристократії, розвиток капіталізму йшов поволі і нерівномірно, промисловий переворот завершився лише у 70-80-х рр. ХІХ ст.

Внутрішня політика Габсбургів з кінця 50-х рр. була направлена головним чином на заспокоєння угорської аристократії за рахунок деякого ослаблення впливу австрійської буржуазії і ослаблення політики централізації.
    В 1860 р. був введений т.з. Жовтневий диплом, що відновив ландтаги, рейхсрат і панування у них шляхти.
Але вже у 1861 Жовтневий диплом був замінений централистським лютневим патентом (діяв до 1865 р.).

В зовнішній політиці у 50-60-х рр. Австрія зазнала невдач.
Різке погіршення відносин з Росією під час Кримської війни 1853-56 рр., поразка у війнах з Сардинським королівством і Францією у 1859 р., з Прусією та Італією у 1866 р. (Австро-пруська війна 1866 р., Австро-італійська війна 1866 р.), утворення Північно-Германського Союзу у 1867 р. привели до того, що Габсбурзька монархія втратила вплив на німецькі держави і разом з цим фактично положення великої держави.