Безсмертну славу здобули собі стрільці в боях за гору Маківку, що велися з 29 квітня до 2 травня 1915 р. Тут росіяни вирішили зфорсувати свою переправу на Угорщину.
    Австрійські частини подавалися під московським напором крок за кроком. Росіяни зайняли вже половину гори й, певні перемоги, перли вперед.
Тоді виступило проти них півтори куріня Українських Січових Стрільців. Зранку 29 квітня, відбивши московитів, почали стрільці протинаступ. По короткому рукопашному бою витиснули стрільці росіян аж до їхніх шанців. По бою на багнети в самих шанцях, частина росіян піддалася, а частина пішла в розтіч, залишаючи на побоєвищі 200 вбитих та кілька кулеметів.

Наступного дня ворог повторив наступ на праве крило обсади Маківки. Стрілецький протинаступ скінчився переломанням ворожої лінії, здобуттям трьох кулеметів і 173 полонених.

Третій і найзавзятіший бій за гору Маківку спалахнув 1 травня.
Росіяни кинули в бій свіжі сили. З тривалішою гарматною підготовкою, на невеликий відтинок фронту, обсаджений двома стрілецькими сотнями (Будзиновськото і Мельника), рушив лавою цілий московський полк.
    Крісовий стрілецький огонь засівав московськими трупами передпілля шанців. Але наступу це не стримало. Сотні салдатів підійшовши до стрілецьких шанців, засипали їх ручними гранатами. В грізний момент з'явився у шанцях стрілецький курінь, що був дотепер у запасі. З розмаху відбив наступаючого ворога й кинувся вперед.
Двічі відступали московські лави під стрілецьким натиском й двічі вертали на полишену лінію. Третій, рішучий натиск стрільців примусив росіян піти в безладну розтіч. Ворожий наступ 2 травня вже не змінив витвореної стрільцями ситуації.

Тогож дня, в денному звіті команди 55 дивізії австрійської армії: "У дводенних боях вдалося ворогові добути частину становищ нашого відтинку, що боровся по геройськи. Аж тут, у найгрізнішому моменті зявилися українці. Нехай коштує, що хоче, відвічний ворог мусить бути відбитий!
Зі запалом, одушевлені правдивим патріотизмом, з розмахом як шумна буря, якій ніщо опертися не може, кинулися молоді хоробрі сини тієї країни в обороні рідної землі на ворога й приневолили його залишити те, що він вважав за здобуте. Небезпеку усунено. Українські Стрільці двічі рішили бій у нашу користь. Вони можуть гордо дивитися на свої подвиги, бо повсякчасно залишиться в історії слава їхніх хоробрих подвигів, та золотий лавровий листок в історії їхнього народу.
Боротьба була важка і вимагала жертв. Тим, що залишилися в живих, висловлюємо нашу щиру подяку й наш подив. Героям, що поклали свої голови і віддали останню краплину крови, тим, що не можуть уже радіти перемогою, присвячуємо на вічну память цю згадку.
Українці! З великою гордістю можете глядіти на Ваші найновіші геройські подвиги. Кожний мусить славитися приналежністю до Вашого корпусу, бо він матиме право назвати себе вибраною частиною".

Перший лавровий листок, вплетений Українськими Січовими Стрільцями у вінок слави українського народу, коштував дорого — 42 вбитих і 76 ранених. В боях за гору Маківку вславилися четарі — Свідерський, Гнаткевич, Мельник, Артимович, Каратницький, Яримович, хорунжі: Степанівна, Яремкевич, Коберський, десятник Радович та стрільці Саджениця, Петрів, Кривий, браття Зітинюки й багато інших.

Від Маківки почався відворот московських військ з Галичини й дальший похід Українських Січових Стрільців по наміченому маршруту Львів — Київ. Світла, хоч і кривава перемога УСС на горі Маківці, усталила їх славу "залізної бригади", яка не дивлючись на свою нечисельність, вивінчування й несистематичний вишкіл, здатна творити вояцькі дива.
    За цю славу довелося потім Стрільцям дорого платити. Висовувані на чоло фронту, виконуючи найважчі бойові завдання, рятуючи нераз ситуацію, що в розумінні австрійських військових службовців була не до врятування, Українські Січові Стрільці, засівали своїми кістками й полили своєю кров'ю далекий шлях від Карпат до золотоверхого Києва.

Одночасно з боями на горі Маківці, відзначилася "гуцульська сотня" УСС під проводом сотн. Клима Гутковського в завзятій боротьбі під Зашковом.
    Після кривавої боротьби під Болеховом здобули УСС-и княжий город Галич (28 червня 1915). Вмашерувавши до Галича під проводом найулюбленішого з стрілецьких старшин, майбутнього військового міністра ЗУНР Дмитра Вітовського, стрільці підняли жовто-блакитний прапор на галицькій ратуші.