Aa

Bb

Cc

Ćć

Czcz Čč

Dd

Ďď

Ee

Ff

Gg

Аа

Бб

Цц

Цьць

Чч

Дд

Дьдь

Ее

Фф

Ґґ

Hh

Ii

Jj

Kk

Ll

Łł

Mm

Nn

Ńń

Oo

Гг

Іі

Йй

Кк

Льль

Лл

Мм

Нн

Ньнь

Оо

Pp

Rr

Ŕŕ

Ss

Śś

Szsz Šš

Tt

Ťť

Uu

Ww

Пп

Рр

Рьрь

Сс

Сьсь

Шш

Тт

Тьть

Уу

Вв

Yy

Zz

Źź

Žž

Ии

Зз

Зьзь

Жж

Диграфи :    Літерам Я, Ю, Є, Ї в латинці відповідають Ja, Ju, Je, Ji після голосних та апострофа, та 'a, 'u, 'e, 'i після приголосних. Оскільки цьому випадку апостроф для розділення приголосних та йотованих голосних стає непотрібним, його використовували для позначення м'якості передуючої приголосної.
Х на польський зразок - ch. Також замість Щ пропонувалася Ŝ, але ця ідея не набула загальної підтримки.

Латинська абетка для українців явище не нове і не чуже. Широко розповсюджувалася вона ще за доби Речі Посполитої, іноді її вживали навіть козацькі гетьмани - перші українські тексти латинкою датуються 16-17 сторіччями, записані чеською або польською абетками.
    Але все це були лише хаотичні спроби. Один з перших проектів української абетки належить Лозинському Йосипу — вчений та священик зі Львова (1834) (україномовні школярі писали кирилицею від самого початку існування австрійської системи початкової освіти). Проте, у ті часи друк латинкою з'являвся навіть у Києві та Харкові!

У 1852 році австрійський цісар Франц Йосип І наказав адміністрації відповідати на звернення українців українською латинськими літерами. Однак найбільш реальну можливість впровадження у 1859 р. латинки мала ініціатива видатного чеського вченого і політика Йозефа Їречек (1825-1889).
    З метою збереження власної нац. ідентичності. Й.Їречек пропонував галицьким українцям переорієнтуватися з мертвої церковнослов'янської мови та російської термінології (в ті часи серед галичан було поширене москвофільство) на народну, чому, на його думку, сприяв би латинський правопис.
За підтримки намісника Галичини графа Агенора Голиховського та прихильника цього проекту міністра культури та освіти графа Леопольда Тхуна, Й.Їречек скликав комісію по цій справі. На голосуванні сім українських членів одностайно висловилися "проти", два німецькі урядники утрималися, а "за" були лише Й.Їречек та полонізований русин Євзебій Черкаський.
    Крім того москвофільські політики почали гвалт, на кшталт - "польська інтрига", "чеське засилля" тощо.
   Ці події були названі "Азбучною війною".
Міністр освіти побоюючись заворушень, змушений був відступити. Проте комісія все ж таки ухвалила реформу кириличного правопису, вирішивши позбутися декількох літер (наприклад абсурдної - ). Але і це викликало обурення серед прихильників "старіни", новий правопис вони призирливо називали "какографієй". Цю реформу було скасовано у 1861 р.

У Наддніпрянській Україні, де існування української мови було дозволено лише як етнографічний різновид "вєлікорусского язика" у вигляді збірок пісень, колядок тощо. Нечисельні, дозволені царатом українські тексти друкувалися застарілим церковнослов'янським правописом, який нічим не відрізнявся від російського.
    Але попри заборони, народився український фонетичний правопис - "кулішівка" (названа за іменем її винахідника Пантелеймона Куліша, найважливіша її відмінність заміна "" на "і").

У 1880-х рр. до латинки схилявся Михайло Драгоманов, який навіть видав латинськими літерами "Кобзар" Т.Г.Шевченка. Він же запропонував власний латинський варіант фонетичного правопису, названий "драгоманівкою" (варіанти з "j")
    У 1892 р. інпірована діячами київської "Старої Громади" Крайова шкільна рада Галичини впровадила "кулішівку" в систему освіти. Москвофіли знову зпротестувалися, під їх керівництвом у Відень та Львів пішли офіційні протести від галицьких сільських громад (Зараз ці документи зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у Львові - 6 томів та 863 аркуші (фонд 178, опис 1, справа 1178-1183)). Всі ці документи є однотипними копіями одного зразка, який розповсюджували члени промосковських товариств "Общество им. М.Качковского" і "Руская Рада". Ця масова акція знов стривожила Відень, але австро-угорські власті вже не могли скасувати реформу.
Того ж року фонетичний правопис було впроваджено у школах Буковини.
   Остаточно реформа завершилася у 1893 році, у цей рік вся Україна культурно об'єдналася правописом "кулішівкою". Так затвердилися засади сучасного українського правопису.

Проте на цьому історія української латинки не спинилася. Наприкінці 1920-х років, більшовики розглядали можливість латинизації абетки в УРСР, і навіть російський правопис мав усі шанси, не тільки втратити - "Ъ", але й перескочити на латинські рейки. Але це вже зовсім інша історія, бо то вже комуністи боролися з релігією.... (наприклад: всі мусульманські народи Російської імперії до 1929 р. користувалися "арабицею", для того щоб відірвати молодь від корану, було впроваджено латинку, на кін. 30-х кирилицю...).
    Зараз в РФ "азбучні війни" у Татарстані та Карелії - В.В. Путін проголосив що в Російській Федерації лігітимна тількі кирилиця, таким чином Кремль намагається послабити вплив фінів на карелів, і турків на татар.