Територіальні зміни в Європі, проведені в епоху Наполеона, торкнулися і Австрії. Знаменно, що міжнародний конгрес, який заклав основи мирного устрою після повалення Бонапарта був скликаний у Відні. Протягом декількох місяців у 1814–1815 столиця Габсбургів була місцем зустрічей політиків найвищого рангу великих і дрібних європейських держав.
    Міжнародний конгрес, що завершив війни коаліцій європейських держав з наполеонівською Францією; відбувався у Відні у вересні-червні 1814 — 1815 рр. В конгресі брали участь представники всіх європейських держав (крім Туреччини).
    Провідну роль на конгресі грали Великобританія (Р. З. Каслрі, пізніше А. У. Велінгтон), Росія (Олександр I, До. В. Нессельроде, А. До. Разумовській) і Австрія (Франц I, До. Меттерніх). Пруську делегацію очолювали До. А. Гарденберг, В. Гумбольдт, делегацію Франції — Ш. М. Талейран.
Найважливішими задачами Віденського конгресу були відновлення феодальних порядків, ліквідованих під час Великої французької революції і наполеонівських війн, реставрація ряду повалених династій, боротьба з революційним і національно-визвольним рухом, створення гарантій проти повернення до влади Наполеона і відновлення Францією завойовчих війн, переділ Європи на користь держав-переможниць.

Головував на віденських дебатах граф (пізніше князь) Клеменс Меттерніх, міністр закордонних справ і згодом канцлер Австрії. На конгресі він з успіхом забезпечив династії Габсбургів безпечне положення в Європі і перешкодив Росії розповсюдити свій вплив на центральну частину континенту.

3 січня 1815 р. Великобританія, Австрія і Франція підписали таємний договір, направлений перш за все проти Росії, а також проти Пруссії (Віденський секретний договір 1815). Росія і Пруссія була змушені піти на поступки в польсько-саксонському питанні.

9 червня 1815 р. був підписаний заключний, генеральний акт Віденського конгресу. Він передбачав позбавлення Франції всіх її завоювань, Бельгія і Голландія була з'єднана в Нідерландське королівство, яке разом з Прусією і Австрією мало утворити "бар'єр" проти можливих нових спроб Франції розпочати війну.

Австрія зберегла Галичину. Ломбардія і Венеція відійшли до Австрії, що разом з фактичним контролем Австрії над всіма італійськими державами (крім Сардинського королівства) забезпечувало австрійське панування в Італії. Німецькі держави і частина володінь Австрії увійшли до Німецького союзу, в якому був забезпечений переважаючий вплив Австрії.