Однак москвофільські тенденції, спроби зв'язати українців галичини з російською ідеєю викликали сильний опір нової генерації інтелігенції.
    Група молодих пісьменників і громадських діячів - В.Шашкевич (син Маркіяна шашкевича), Ф.Заревич, К.Климкович, Є.Згарський, Д.Танячкевич та ін., продовжуючи демократичні традиції своїх попередників, наприкінці 1861- на поч. 1862 р. заснувала гурток (громаду) у Львові. Саме звідси бере початок народовська (українофільська) течія. Вважаючи своїм ідеалом Т.Шевченка та "Руську Трійцю", галицькі народовці виступали за єдність українських земель, розвиток української літератури на живій народній основі, створення єдиної літературної мови, обстоювали ідею окромішності українського народу.
Поряд із цим вони залишалися лояльними до австрійської влади.

Поступово народовський напрям перетворюється на найвпливовішу силу українського національного руху. Народовці пишуть і видають книжки і часописи народною мовою, творять народну літературу, намагаються наблизитися до народу. Першим їх друкованим органом був журнал "Вечорниці", який виходив протягом 1862-1863 рр.
Видавали також журнали "Мета", "Нива", "Русалка", "Правда", газети "Діло", "Буковина".
    На сторінках цих видань друкувалися найкращі твори як наддніпрянських, так і галицьких та буковинських письменників.

Прагнучи об'єднати вияви національної самосвідомості з реальними інтересами народних мас, народовці започатковують й очолюють низку просвітницьких, господарських (передусім кооперативних) та політичних організацій, що своїми розгалуженнями сягали кожного села. Селянські маси, які завдячували цій діяльності не тількі поліпшенням своїх життэвих умов, але також новим почуттям людської гідності та громадської гордості, переймалися духом національної свідомості. Таке єднання селянства та інтелігенції Галичини не тільки на духовному, а й на практичному терені приводило до зміцнення національного руху. Зокрема, важливою подією суспільно-політичного життя Галичини стало створення в 1868 р. з ініціативи народовців-культурно-освітнього товариства "Просвіта".
    Воно поставило за мету "спомагати народню просвіту в напрямках моральнім, матеріальнім і політичнім, поширювати дешеві книжки історичного, а також і економічного змісту". Першим його головою став вчитель гімназії А.Вахнянін (1868-1870).

У 70-80-х роках XIX ст. "Просвіта" відігравала провідну роль у громадському та політичному житті Галичини. У містах та містечках краю діяли філії товариства, які ідейно та організаційно об'єднували численні місцеві осередки. "Просвіта" вела досить широку видавничу діяльність.
    Виходили у світ твори українських письменників, шкільні підручники, популярні брошури, газета "Читальня", літературно-наукові альманахи; щорічно читачи отримували "Народний календар". З просвіти" вийшла ініціатива створення друкованого органу народовців - газети "Діло" (1880), першої політичної народовської організації "Народна рада" (1885).

Редакторами книг, календарів та інших видань "Просвіти" були видатні діячі української культури О.Партицький, В.Шашкевич, І.Франко, В.Лукич-Левицький, П.Огоновський, К.Паньківський, К.Левицький, Г.Хоткевич та ін.

Через друковані видання, читальні, самоосвітні, театральні, вокально-хореографічні, музично-інструментальні гуртки товариство несло в широкі народні маси і культуру, і знання, і національну свідомість.
    Кожен захід "Просвіти": будівництво Народного дому, конкурси художньої творчості, спільні свят-вечері тощо - ставав важливим чинником консолідації українських народних мас. безкорисливу просвітницьку роботу вели гімназісти, студенти, священники, вчителі, інші галицькі інтелігенти. "Просвіта" здійснювала діяльність переважно на громадських засадах. Правда, за невелику плату доводилося наймати службовців філій та крайового товариства, а також деяких керівників художніх колективів. Кошти на просвітницьку діяльність здебільшого нагороджували з членських внесків, різних платних заходів, а також пожертвувань меценатів.

За прикладом галичан буковинські народовці 1869 р. створили культурно-освітнє товариство "Руська бесіда". Активну участь у його діяльності брали Ю.Федькович, брати Г. і С.Воробкевичі, Н.Кобринська, З.Маковей.

За таких умов на хвилі національного у Львові в 1873 р. виникає Товариство ім. Т.Шевченка, яке підтримали народовці. Задумане як осередок розвитку української мови та літератури, товариство поступово перебирало на себе роль лідера у формуванні української науки, перетворювалося у першу новітню українську академію наук. Переломним для товариства був 1892 р., коли воно за новим статутом трансформувалося в Наукове товариство ім. Шевченко (НТШ).
    Відтоді, крім гуманітарних наук, набувають розвитку в межах НТШ більш як двадцять наукових комісій і такі дисципліни, як математика, фізіка, хімія, біологія, право, економіка.
Основним науковим органом товариства стали "Записки НТШ". Було започатковано низку періодичних видань - перших за нашу історію україномовних журналів у галузях історії, філології, права, демографії, математико-природничих наук.

Серед засновників товариства - письменник Олександр Кониський, філолог Омельян Огоновський, перший голова товариства Кирило Сушкевич, видаттний етнограф Володимир Шухевич, славетний фізик Іван Пулюй. Особливі заслуги перед НТШ має його багатолітній голова - найвидатніший український історик Михайло Грушевський. Він реформував товариство на зразок національних академій, розгорнув багатопрофільну за масштабами видавничу діяльність.

1885 р. народовці заснували свій керівний політичний орган - Народну раду на чолі з Ю.Романчуком.
Вона оголосила себе спадкоємницею національної програми головної Руської Ради з 1848 р. і послідовно домагалася автономії для українських територій у межах Австро-Угорщини.