Фактична передача влади в галичині полякам попервах настільки паралізувала енергію активних членів українського руху, що вони або зовсім усунулися від громадської роботи, або через розчарування результатом революції 1848 р. та крах сподівань на здобуття політичних переваг у Східній Галичині почали звертати погляди в бік Москви, сподіваючись на її підтримку. До цього вдалася, головним чином, більшість галицького духовенства та старшої інтелігенції.
    Водночас вони не відмовлялися від лояльності стосовно Австтро-Угорщини.
    Так у Галичині, за словами І.Франка виник "темний, відвернутий від будь-якої культури напрям москвофільства. Будучи політично безхарактерним і безідейним, суспільно-гальмуючим, національно-ворожим усьому рідному, фантастично мудруватим, він ділив і без того нечисельну галицько-руську інтелігенцію на два ворожі, неспроможні до об'єднання, табори."

Москвофільську течію, яка серед галицьких, буковинських та закарпатських українців спочатку існувала у мовно-літературній, а згодом суспільно-політичній формі, очолювали Д.Зубрицький, В.Дідицький, М.Малиновський, А.Добрянський та ін.
    Під впливом москвофілів у Східній Галичині діяли культурно-освітні товариства - Ставропігійський інститут, "Галицько-руська митиця", "Народний дім", Товариство ім. М.Качковського, виходили газета "Слово", журнали "Галичанин", "Страхопуд", "Лада" та ін. Буковинські та закарпатські москвофіли створили політичне товариство "Народна рада", "Общєство русскіх женщін в Буковінє", "Общєство русскіх студєнтов Карпатт" тощо.

Хоча москвофіли були за походженням українцями, вони виступали проти української мови, силкуючись писали ламаною російською. Д.Зубрицький називав українську мову "мовою пастухів".
    Так само москвофіли заперечували існуванню окремого українського народу, пропагували ідею "єдіной нєдєлімой россійской народності" від Карпат до Камчатки.
За таку позицію вони отримували щедру фінансову підтримку з Росії.