Навесні 1848 р. в ряді європейських країн почалися буржуазно-демократичні революції. Їх невід'ємною складовою стали визвольні рухи багатьох національно-поневолених народів Східної і Центральної Європи.
    Звідси пішла назва революції - "Весна народів". Не залишалася осторонь і Австро-Угорська імперія.
13 березня виросли перші вуличні барикади у Відні, а через два дні було проголошено першу австрійську конституцію.

СКАСУВАННЯ ПАНЩИНИ
Революційні події надали широкого розмаху національно-визвольному руху в Східній Галичині. Враховуючи настрої народних мас, уряд монархії Габсбургів змушений був остаточно ліквідувати панщину.
    З цією метою 16 квітня 1848 р. цісар підписав спеціальний патент, за яким скасування панщини на галицьких землях сталося майже на п'ять місяців раніше, ніж в інших частинах імперії. Основною реформи був викуп селянських земель державою, який селяни мали відшкодувати протягом 40 років, починаючи з 1858 р. Поміщиків звільняли від усяких обов'язків щодо своїх колишніх підданих - захищати їх у судах, допомогати у важких випадках тощо.
У результаті реформи в Східній Галичині виникло бл. 375 000 вільних селянських господарств. Та при проведенні реформи не було впорядковано права на володіння лісами та випасами. Це згодом викликало нескінченні судові процеси, спричинило руйнування селянських господарств. За поміщиками залишалися деякі феодальні привілеї, зокрема право пропінації, що на довгі роки виступало причиною різних непорозумінь і справедливого незадоволення селянських мас.

Викупні платежі, втрата лісів і пасовищ, інші залишки кріпацтва лягли важким тягарем на плечі західноукраїнської бідноти, яка бунтувала, шукала справедливості в цісаря, а нерідко топила горе в горілці. Навесні та влітку 1849 р. масові виступи, під час яких селяни самочинно повертали захоплені поміщиками громадські землі, ліси і пасовища, охопили понад 100 сіл Східної Галичини.
    Шляхта, зі свого боку, насилала на "непокірних" поліцію і війська, які придушували селянські заворушення. А "справедливість" цісарсько-королівського суду полягала в тому, що з 32 000 позовів щодо лісів і пасовищ селяни програли 30 000, ще й 15000000 ринських за судові витрати.

Незважаючи на недоліки, скасування панщини було визначною подією.
Українській селянин нарешті ставав господарем на своїй землі, у ньому поступово пробуджувався потяг до громадського та національного життя.

Головна Руська Рада
Під впливом революційних подій у Західній Європі львівські українці 19 квітня 1848 р. від імені всіх українців Галичини подали на ім'я цісаря петицію з низкою демократичних вимог. У ній зокрема, зазначалось, що українці становлять частину великого слов'янського народу, що вони автохтони в Галичині й мали колись державну самостійність, цінують свою націю і хочуть її зберегти.
    У петиції містилися прохання про введення української мови у народних і вищих школах;
видання державних законів українською мовою, яку урядовці повинні обов'язково знати;
щоб було зрівняння в правах духівництво всіх обрядів і надання українцям доступу до всіх державних установ.
Як видно, вимоги були скромними й обмежувалися здебільшого сферою культури.

У результаті дальшого розвитку революції в Галичині виникли національно-політичні організації. 2 травня 1848 року представники демократичних кіл українства, зокрема світської інтелігенції та греко-католицького духівництва на чолі з перемишльським єпископом Григорієм Яхимовичем, утворили у Львові Головну Руську Раду, що стала першою українською організацією. Як постійно діючий орган, вона мала представляти українське населення Східної Галичини перед центральним урядом.
Її друкованим органом стала "Зоря Галицька" - перша у Львові газета українською мовою. Головна руська рада, виступаючи за проведення демократичних реформ, прагнула забезпечити вільний національний розвиток українського населення краю. У програмній декларації Ради проголошувалося, що галицькі українці належать до великого українського народу, який тоді налічував 15 000 000, згадувалося про їхню колишню самостійність та про часи занепаду.
    У документі містився заклик до пробудження, адресований українському народові, і забезпечення йому кращої долі в межах австрійської конституції. Звертаючись до героїчної минувщини, Головна Руська Рада відновила герб галицько-волинських князів - золотий лев на блакитному полі - і приняла синьо-жовтий прапор як національний стяг української нації. За прикладом Головної Руської Ради в містах і селах краю виникло бл. 50 місцевих рад, до яких входили представники демократичних верств. Революційний рух поширився на провінцію.

Діяльність Головної Руської Ради зустріла неприхильне ставлення з боку польської Центральної Ради Народової, яка домагалася, щоб українці виступали разом з поляками.
    Вона спиралася на ополячену українську шляхту, яка утворила окремий комітет і подавала супліки на ім'я цісаря, протестуючи проти петиції 19 квітня, не бажаючи ні в чому відокремлюватись від поляків. На противагу Головній Руській Раді 23 квітня 1848 р. було створено "Руський собор", газеті "Зоря Галицька" протиставлено видання "Дневник Руський".

під натиском революційних подій цісар Фердінанд дав дозвіл утворювати на території імперії т.зв. національні гвардії, що за урядовим статутом мали бути "обороною конституційного монарха, запорукою конституції й законів". Українці в цей час тільки почали політично організовуватися, а тому змогли створити такі гвардії лише в кількох містах, де було численніше українське населення, а саме у Стрию, Жовкові, Бережанах, Тернополі та Яворові. Правда, майже всюди ці гвардії зустріли перепони з боку урядових кіл і не розвинули широкої діяльності.
    Трохи пізніше, у кінці 1848 р., австрійський уряд організував спеціальну селянську оборону на галицькому Підкарпаттті, що мала на меті не допустити мадярських повстанців до Галичини і нарахувала в одній тількі Станіславській окрузі майже 18000 чол.
У 1849 р. було створено добровольчий батальон руських гірських стрільців у кількості 1400 чол., що також призначався для боротьби проти угорської революції. Усі ці формування, завдяки галицькій інтелігенції, мали український характер: народний одяг, українські відзнаки, пісні тощо.

Представники українського населення Галичини взяли участь у Слов'янському конгресі в Празі. Головна Руська Рада послала туди своїх делегатів, які працювали в одній польсько-українській секції.
    Потім між ними виникли незгоди. Українці домагалися поділу галичини на дві окремі адміністративні одиниці - Східну, де переважали українці, й Західну, заселену головним чином поляками.
Однак наступ урядових військ на Прагу перервав роботу конгресу.

Пізніше, 19 жовтня 1848 року, у Львові зібрався Собор руських учених - перший з'їзд діячів української науки і культури, у якому взяло участь 118 чол. Учасники з'їзду працювали в 9 секціях. З-поміж промовців особливо виділявся М.Устиянович. З'їзд схвалив єдину граматику української мови.
    Було також підтримано вимогу поділу Галичини на дві частини: польську та українську.

Ще влітку 1848 р. Головна Руська Рада проголосила заснування культурно-освітньої організації під назвою "Галицько-руська матиця".
Вона мала видавати підручники для шкіл і взагалі бути вогнищем письменства й просвіти рідною мовою. Свою діяльність "Галицько-руська матиця" розпочала аж у 1850 р.

Наприкінці 1848 р., відповідно до цісарського декрету, у Львівському університетті відкрито кафедру української мови і літератури, її професором було призначено Я.Головацького, який почав викладацьку роботу в січні 1849 р. Незабаром він видав граматику української мови.

10 липня 1848 р. почав роботу перший австрійський парламент. З 383 послів Галичину представляли 96, у т.ч. 39 від українців (27 селян, 9 священиків, 3 світські особи).
    Українські посли в парламенті поставили вимогу про поділ Галичини, підкріплену 15 000 підписів.
Українські посли-селяни вимагали якнайменьших викупних платежів за землю.

РЕВОЛЮЦІЙНА БОРОТЬБА
Яскрава сторінка революційної боротьби галицького робітництва - його участ у листопадовому збройному повстанні 1848 р. у Львові, яке назрівало протягом тривалого часу. Наприкінці жовтня атмосфера в місті стала надзвичайно напруженою. Не минало й дня без сутичок між урядовими військами і національною гвардією.
Сигналом до повстання стали події 1 листопада, коли війська застосували зброю проти натовпу На багатьох вулицях виросли барикади. Весь центр міста опинився в руках повсталих робітників та ремісників різних національностей.
    До них приєднався студентський легіон та частина національної гвардії.
Вранці 2 листопада між повсталими й урядовими військами відбувалися збройні сутички. Та сили були нерівні. Львівське збройне повстання зазнало поразки.

Революційні зворушення поширились і на Північну Буковину.
Селяни намагалися силою повернути те, що відібрали у них поміщики.
Депутат австрійського рейхсрату Лук'ян Кобилиця, виступаючи 16 листопада 1848 р. у Вижниці на зборах 2600 селян, закликав присутніх не коритися поміщикам, обирати на свій розсуд сільських старост, захоплювати ліси і пасовища. Заклик народного ватажка став приводом до повстання, що охопило гірські села Вижницької і Сторожинецької округ. Повстанці створили збройні загони, які контролювали гірські дороги.

Ідеї "Весни народів" знайшли активний відгук серед населення Закарпаття. Влітку і восени 1848 р. тут значно посилилися заворушення трудового селянства.
У багатьох місцевостях, особливо в гірських районах, селяни фактично вийшли з-під контролю поміщиків та місцевих органів влади, не виконували панщини, захоплювали панське майно.

Однак сили контрреволюції на західноукраїнських землях, як і в усій імперії Габсбургів, усе більше зміцнювали позиції і поступово перейшли в контрнаступ. Остаточно реакція запанувала після того, як австрійський уряд за допомогою російських військ приборкав революцію в Угорщині.
    Австрійську конституцію було відмінено. Уряд повернувся до давньої системи централізаторсько-бюрократичного управління. влітку 1851 р. було розпущено Головну Руську Раду і Галичина заснула на ціле десятиріччя.

Незважаючи на поразку, революція 1848-1849 рр. мала важливі позитивні результати для населення західноукраїнських земель. Вона ліквідувала серйозні перешкоди на шляху розвитку краю.
Одним із здобутків революції стала активізація національно-визвольної боротьби народних мас, піднесення рівня їхньої національної свідомості.