У вересні-жовтні 1918 р. наступила остання осінь імперії Габсбургів.
   20 жовтня Вільсон зажадав визнання прагнення до незалежності народів Монархії. Ця заява зробила процес розпаду імперії незворотним.

26 вересня Чехословацька національна рада прокламує в Парижі утворення чехословацької держави на чолі з Масаріком.
   4 жовтня в Загребі формується Національна рада хорватів, сербів і словенців.

Процес розпаду імперії почався за декілька тижнів до остаточної військової поразки Центральних держав.
      Цісар-король визнав факт поразки 16 жовтня. Опублікований цього дня маніфест Карла I проголосив імперію федеральною державою. Але було вже надто пізно.

Самий послідовний з керівників Австро-Угорщини в рішучості вести війну до кінця, причому до переможного кінця, граф Тіса, виступаючи 17 жовтня у нижній палаті угорського парламенту, констатував: "Цю війну, панів, ми програли!". Але необхідних висновків, а головне екстрених радикальних заходів по порятунку того, що ще можна було врятувати в цій відчайдушній ситуації, Тіса не зробив. Крутий, впертий, непоступливий Тіса органічно не був здібний до політичних компромісів.
      Тим часом ситуація вимагала блискавичних, принципових кроків влади у реалізації програмних вимог демократичної опозиції (загальне виборче право) та неугорських народів (право на самовизначення, або щонайменше автономія).

Примітно, що Австрія відмовилася від дуалізму та сумісного з Угорщиною співіснування в імперії раніше, ніж це зробив пануючий клас Угорщини.

21 жовтня 1918 р. німецькомовні депутати рейхсрата оголосили себе Тимчасовим національним збором Німецької Австрії, а через тиждень, 30 жовтня, проголосили її приєднання до Німецької республіки як складова частина Німеччини.

24 жовтня пішов у відставку міністр закордонних справ Буріан, його змінив Дюла Андраши-молодший.
      Через два дні по його рекомендації Карл I нарешті зважився денонсувати той, що став фатальним для Монархії союзний договір з Німеччиною. Той самий, що був створений рідним батьком останнього в історії династії Габсбургів міністра закордонних справ - Дюлой Андраши у 1879 р.

Одночасно з калейдоскопічною швидкістю проходило відпадання від імперії її національних околиць.
28 жовтня у Празі була проголошена Чехословацька республіка.

Наступного дня сабор у Загребі оголосив про приєднання Хорватії і інших югославських земель Монархії до Сербії.

30 жовтня Тимчасовий національний збір створив Німецьку Австрію.

30-31 жовтня в Угорщині відбулася буржуазно-демократична революція, але розірвання її вуз з Австрією і династією відбулося пізніше, ніж це зробила сама Австрія.

2 листопада подав у відставку з поста міністра закордонних справ вже не існуючої імперії Андраши.

Наступного дня в італійському місті Падуя відбулося підписання акту про перемир'я. Світова війна завершилася повним розпадом історичної імперії, що проіснувала без мало чотири сторіччя.
      Останню крапку поставив сам цісар-король Карл Габсбург, що підписав документ, про своє зречення 11 листопада 1918 р.

Австро-угорська Монархія застрягла на етапі дуалізму, не просунувшися далі по шляху структурних реформ, розпочатих у 1867 р., та, врешті-решт, виявилася нездібною гідно зустріти нову епоху XX ст.
      Усвідомив це ще сам старезний монарх, гарант цієї нерухомості. Доживши до середини другого десятиріччя XX ст, він жодного разу не скористався ні друк-машинкою, ні автомобілем, ні навіть телефоном. Незадовго до своєї смерті у 1916 р. монарх зробив визнання, поза сумнівом що робить йому честь: "Я вже давно переконався в тому, яку аномалію представляємо ми в сучасному світі ! "

Проте розумної, прийнятної для всіх народів Середньої Європи альтернативи цієї "аномалії" не знайшлося. На розвалинах багатонаціональної імперії виникли нові держави, теж багатонаціональні, за винятком Австрії та Угорщини. Тільки набагато більш кволі й тому беззахисні перед лицем зовнішніх загроз.
      До того ж правителі нових держав, до нещастя своїх народів, не слухали мудрому біблійному заповіту: Не "порушуй межі ближнього твого, яку поклали предки в долі твоїй, що дісталася тобі в землі, яку Господь Бог твій дає тобі у володіння" (Втор 19, 14).
      В цьому була їх фатальна помилка.