” с≥чн≥ 1917 р.  арл з в≥дома ≥ згоди „ерн≥на зваживс¤ на неординарн≥ д≥њ.
¬≥н дав дорученн¤ своњй тещ≥, що з≥бралас¤ до Ўвейцар≥њ, зустр≥тис¤ там з њњ синами, принцом —≥кстусом та  савьЇ Ѕурбон-ѕарма, оф≥церами бельг≥йськоњ арм≥њ, крањни, з ¤кою јвстро-”горщина знаходилас¤ у стан≥ в≥йни.
     ¬ лютому у Ўвейцар≥њ, в Ќевшател≥ в≥дбулас¤ перша зустр≥ч ≥ попередн≥ переговори брат≥в з близьким другом ≥ дов≥реною особою ц≥сар¤ графом “амашом ≈рдед≥. 5 березн¤ —≥кстус був прийн¤тий у ѕариж≥ президентом ѕуанкаре, ¤кий схвалив спробу компром≥сного миру.
     23 березн¤ на в≥лл≥ того ж ≈рдед≥ в Ћаксенбурз≥ (п≥вденне передм≥ст¤ ¬≥дн¤) в≥дбулас¤ перша зустр≥ч брат≥в з ц≥сарською подружньою парою. Ќаступного дн¤ - друга.  арл передав њм лист без дати, але в≥дредагований не п≥зн≥ше за 23-24 березен¤ њм особисто. –оберт  анн припускаЇ, що в≥н, можливо, був складен на основ≥ нарису, зробленого —≥кстусом.
     ≤снуЇ ≥ ≥нша верс≥¤, що автором проекту листа був „ерн≥н. ќстанн¤, проте, не п≥дтверджуЇтьс¤ наступними под≥¤ми, в ход≥ ¤ких стало очевидне, що м≥н≥стр був присв¤чений не у вс≥ плани ц≥сар¤.

÷ей документ, що наробив багато галасу, ув≥йшов до ≥стор≥њ ¤к "Ћист —≥кстуса". Ћист фактично був адресований глав≥ ворожоњ держави.
     ” ньому ц≥сар-король просив свого родича передати президенту своЇ та народ≥в ≥мпер≥њ захопленн¤ традиц≥йною хоробр≥стю солдат≥в французькоњ арм≥њ, ст≥йк≥стю та духом самопосв¤ти всього французького народу.

"ћою ≥мпер≥ю з ‘ранц≥Їю", - писав √абсбург, - "фактично не розд≥л¤ють н≥¤к≥ д≥йсно протилежн≥ ≥нтереси". ¬иход¤чи з цього, в≥н виражав готовн≥сть "вс≥ма силами п≥дтримувати й використовувати весь м≥й особистий вплив на моњх союзник≥в, щоб виконати справедлив≥ французьк≥ вимоги в≥дносно ≈льзаса-Ћотар≥нг≥њ".

” лист≥ йшлос¤ також про в≥дновленн¤ Ѕельг≥њ ¤к суверенноњ держави та поверненн¤ њй вс≥х њњ колон≥й ≥ про долю окупованоњ —ерб≥њ. "—уверен≥тет —ерб≥њ буде в≥дновлений, ≥ ми готов≥, на п≥дтвердженн¤ нашоњ доброй вол≥, гарантувати њй вих≥д до јдр≥атичного мор¤ та економ≥чн≥ поступки", що далеко йдуть, - писав монарх. јле лише при одн≥й-Їдин≥й умов≥: щоб "корол≥вство —ерб≥¤ в майбутньому позбулас¤ ус¤кого об'Їднанн¤ або союзу з пол≥тичною тенденц≥Їю, направленою на роздр≥бленн¤ ћонарх≥њ... щоб вона ло¤льно та вс≥ма в њњ розпор¤дженн≥ засобами перешкодила вс¤к≥й пол≥тичн≥й аг≥тац≥њ под≥бного характеру у сам≥й —ерб≥њ й зовн≥ њњ кордон≥в".

ѕро –ос≥ю ж, ¤ка т≥льки що пережила революц≥ю, в лист≥ мовилос¤ скупо й стримано:
"Ќов≥тн≥ под≥њ в –ос≥њ спонукають мене почекати зак≥нченн¤ формуванн¤ законного ур¤ду, перш н≥ж ¤ висловлюс¤ по цьому пункту".

Ќадал≥ австро-угорська дипломат≥¤, ≥ в першу чергу сам „ерн≥н, вир≥шила скористатис¤ ослабленн¤м м≥жнародних позиц≥й –ос≥њ внасл≥док Ћютневоњ революц≥њ дл¤ того, щоб реал≥зувати св≥й вар≥ант припиненн¤ в≥йни: Ѕерл≥ну запропонували ¤к компенсац≥ю за ≈льзас-Ћотар≥нг≥ю –ос≥йську ѕольщу та –ос≥йську ж  урл¤нд≥ю на додачу.

Ћист —≥кстус отримав особисто в≥д кайзера увечер≥ 24 березн¤ перед в≥д'њздом з ¬≥дн¤. ѕро його зм≥ст м≥н≥стр закордонних справ не був нав≥ть ≥нформований.

ѕроте про незвичайне й "нелегальне" листуванн¤  арла незабаром стало в≥домо в Ѕерл≥н≥. ¬≥день був вимушений виправдовуватис¤ перед союзником. „ерн≥н зробив це дуже незграбним чином.
     ¬ публ≥чному виступ≥ 2 кв≥тн¤ в≥н признавс¤ в тому, що з ‘ранц≥Їю д≥йсно ведутьс¤ мирн≥ переговори, але вони, затверджував „ерн≥н, перерван≥ н≥би через в≥дмову ћонарх≥њ дати згоду на приЇднанн¤ ≈льзаса-Ћотар≥нг≥њ до ‘ранц≥њ. ќбурений ¤вною брехнею французький прем'Їр ∆. лемансо 16 кв≥тн¤ у в≥дпов≥дь опубл≥кував текст листа.

Ќа голови √абсбург≥в обрушивс¤ град докор≥в у нев≥рност≥ та зрад≥, в тому, що вони порушили "св¤щенну запов≥дь" про "тевтонську в≥рн≥сть" ≥ братство по зброњ. “им часом сама Ќ≥меччина поступила так само ≥ нав≥ть парою м≥с¤ц≥в до того, ¤к почалас¤ човникова дипломат≥¤ пармских Ѕурбон≥в.
     “ак у в≥дпов≥дь на президентське посланн¤ в≥д 18 грудн¤ 1916 р. н≥мц≥ за спиною австр≥йц≥в передали ур¤ду —Ўј своњ умови миру, в ¤ких ≥нтереси союзник≥в н≥¤к не були позначен≥. ÷е ц≥лком природньо, дуже багато що розд≥л¤ло дв≥ континентальн≥ ≥мпер≥њ, були дуже р≥зн≥ њх ≥нтереси, дуже велик≥ розб≥жност≥ м≥ж ними.

” 1917 р. Ѕерл≥н та ¬≥день кардинально роз≥йшлис¤ по одному з найгостр≥ших питань першоњ св≥товоњ в≥йни - з питанн¤ тотальноњ п≥дводноњ в≥йни, ¤ку зат≥¤ла н≥мецька воЇнщина, щоб добитис¤ вир≥шальноњ переваги над своњми супротивниками. —аме необмежена п≥дводна в≥йна, ¤ку розвернула Ќ≥меччина, зробивши вступ до в≥йни —Ўј неминучоњ, служила причиною переростанн¤ Ївропейськоњ в≥йни у св≥тову.

«догадуючись про можлив≥ катастроф≥чн≥ насл≥дки посилюванн¤ п≥дводноњ в≥йни, особливо њњ розповсюдженн¤ на —ред≥земне море,  арл (та граф „ерн≥н на початку) р≥шуче заперечував проти зд≥йсненн¤ н≥мецьких план≥в.

12 с≥чн¤, в день, коли ≥нш≥ учасники коронноњ ради про¤вл¤ли готовн≥сть дати свою згоду топити вс≥ судна без розбору ≥ на —ред≥земном мор≥, за дорученн¤м ц≥сар¤-корол¤ м≥н≥стр дов≥в до зведенн¤ н≥мецького ур¤ду бажанн¤ јвстро-”горщини брати участь в ухваленн≥ р≥шенн¤ про п≥дводну в≥йну. ј. ÷≥ммерманн, новий шеф зовн≥шньопол≥тичного в≥домства на ¬≥льгельмштрассе, представив справу так, н≥би йдетьс¤ т≥льки про спробу чинити тиск на јнгл≥ю, що —Ўј, загрожуючи в≥йною, просто блефують, вони н≥чого не встигнуть зробити, оск≥льки англ≥йц≥, втративши дек≥лька сотен тис¤ч брутто-тонн тоннажу максимум за п≥вроку, п≥дуть на мирову.
     ѕроте  арл залишивс¤ непохитним.

“од≥ до ¬≥дн¤ у супровод≥ ÷≥ммерманна терм≥ново прибув сам автор ≥дењ п≥дводноњ в≥йни адм≥рал X. ’ольтцендорф, н≥мецька под≥бн≥сть британського першого лорда адм≥ралтейства.
     ѕрийн¤ти його ц≥сар в≥дмовивс¤ нав≥др≥з. јле пот≥м, п≥сл¤ особистоњ ≥нтервенц≥њ царуючого брата √огенцоллерна з Ѕерл≥на,  арл все ж таки прийн¤в адм≥рала, але в приватн≥й ауд≥Їнц≥њ. «'¤сувалос¤, що н≥мецький флот отримав наказ вийти в море ще 9 с≥чн¤ ≥ дл¤ рад≥отелеграфу в≥н вже недос¤жний. √абсбурзька держава була таким чином поставлена своњм в≥рним тевтонським союзником перед fait асcompli.
ќголошена Ќ≥меччиною тотальна п≥дводна в≥йна не т≥льки прискорила вступ до в≥йни —Ўј, але й поховала австр≥йську мирну ≥н≥ц≥ативу, зробивши неможливими й безглуздими подальш≥ переговори.

ѕроте, јвстро-”горщина намагалас¤ дистанцироватьс¤ в≥д свого могутнього союзника. ” кв≥тн≥ 1917 р., коли н≥мецьк≥ п≥дводн≥ човни без розбору топили все, що плавало на поверхн≥.
      арл видав наказ, що заборон¤в п≥дводним човнам австро-угорського флоту атакувати сан≥тарн≥ (шпитальн≥) судна супротивника з п≥знавальними знаками червоного хреста на б≥лому полотнищ≥.

’арактерний дл¤ прусько-н≥мецького м≥л≥таристського мисленн¤: цей наказ викликав щире нерозум≥нн¤ в Ќ≥меччин≥.

ѕ≥сл¤ вимушеноњ в≥дставки „ерн≥на в≥домство по закордонних справах на Ѕальхаузплац знов очолив Ѕур≥ан.

¬ ход≥ в≥йни неухильно посилювалас¤ залежн≥сть ћонарх≥њ в≥д Ќ≥меччини, та, врешт≥-решт, вона зайн¤ла м≥сце молодшого партнера кайзерськоњ Ќ≥меччини в блоц≥ ÷ентральних держав, втративши волю ≥ здатн≥сть вирватис¤ з ч≥пких об≥йм≥в "старшого брата".
Ќе змогли переламати ситуац≥ю на користь јвстро-”горщини й примарн≥ в≥йськово-пол≥тичн≥ усп≥хи ÷ентральних держав на —х≥дному фронт≥ - розгром рос≥йських арм≥й, вих≥д з в≥йни –ос≥њ, головноњ суперниц≥ ћонарх≥њ, участь австро-угорських в≥йськ в окупац≥њ значних територ≥й на ”крањн≥.

’≥д ≥стор≥њ визначала јнтанта, ≥ н≥¤к≥ мирн≥ ≥н≥ц≥ативи та маневри ÷ентральних держав вже не могли зм≥нити його. ƒо того ж в оточенн≥  арла не виключали можливост≥ н≥мецького вторгненн¤ у раз≥ ускладнень з могутн≥м сус≥дом. Ѕув в≥домий висл≥в головного н≥мецького стратега фельдмаршала √≥нденбурга, ¤кий говорив, що мр≥Ї про той день, коли в≥н зможе командувати арм≥Їю, ¤к≥й буде в≥дданий наказ марширувати до Ѕогем≥њ !
     ЌемаЇ сумн≥ву в тому, що н≥мецьк≥й воЇнщин≥, достатньо могутньоњ, щоб вл≥тку 1917 р. повалити Ѕетмана-√ольвега й посадити на його м≥сце свою креатуру - ћ≥хаел≥са, не коштувало б великоњ прац≥ реал≥зувати мр≥њ свого кумира. ƒумц≥ "призвати до пор¤дку" австр≥йц≥в вторгненн¤м н≥мецьких див≥з≥й в союзну ≥мпер≥ю не був чужий ≥ сам ¬≥льгельм.

ѕринц √отфр≥д ’оЇнлоЇ, австро-угорський посол у Ѕерл≥н≥, доносив до ¬≥дн¤, за словами „ерн≥на, що " айзер ¬≥льгельм сказав йому, що де¤к≥ таЇмн≥ ≥нтриги двору (в≥денського.) можуть переконати його (¬≥льгельма) марширувати до јвстр≥њ ≥ зайн¤ти ѕрагу".
     ¬ибухнув невеликий шкандаль. ќбурений посол тим же донесенн¤м попросив в≥дставку. „ерн≥н теж. ќбидва вони, ¤к не дивно, обурювалис¤ не з приводу загрози ¬≥льгельма, а з приводу того, що проводилис¤ важлив≥ переговори без в≥дома та узгодженн¤ з м≥н≥стерством закордонних справ. ѕотреба у подв≥йн≥й в≥дставц≥ в≥дпала п≥сл¤, ¤к затверджував п≥зн≥ше „ерн≥н, об≥ц¤нки  арла д≥¤ти з ним погоджено.
«вичайно ж, терт¤ м≥ж монархом та його м≥н≥стром, ¤к ≥ неузгоджен≥сть њх д≥й, не були цим усунен≥, хоча обидва добивалис¤ одн≥Їњ загальноњ мети - вивести ћонарх≥ю з в≥йни та укласти мир на основ≥ статус-кво. ћ≥н≥стру, звичайно, доводилос¤ важче.

„ерн≥ну 1 серпн¤ довелос¤ дати по¤сненн¤ новому н≥мецькому канцлеру ≥ зав≥рити його у нездатност≥ јвстро-”горщини порушити кл¤тву в≥рност≥, вона до к≥нц¤ сто¤тиме або л¤же разом з союзником. ƒовелос¤, кр≥м того, об≥ц¤ти надал≥ не робити у пошуках миру н≥¤ких крок≥в без попереднього узгодженн¤ з Ѕерл≥ном.
 ористуючись обмеженим положенн¤м ћонарх≥њ, ћ≥хаел≥с нат¤кнув на бажан≥сть приЇднанн¤ австр≥йськоњ —≥лез≥њ до Ќ≥меччини з тим, щоб встановити пр¤ме зал≥зничне пов≥домленн¤ м≥ж Ќ≥меччиною та ”горщиною.

¬ програшн≥й ситуац≥њ, коли вс≥ козир≥ були на руках н≥мецького партнера, „ерн≥н прагнув представити справу так, н≥би в компром≥сному мир≥ Ќ≥меччина зац≥кавлена не менше н≥ж јвстро-”горщина. “ому заради ц≥Їњ мети останн¤ готова пожертвувати √аличиною, ¤кщо Ќ≥меччина в≥дмовитьс¤ в≥д ≈льзаса-Ћотар≥нг≥њ !
      арл 20 серпн¤ визнав потр≥бним особисто звернутис¤ до н≥мецького кронпринцу з пропозиц≥Їю продовжити переговори про ≈льзас, вважаючи, що саме його р≥шенн¤ може в≥дкрити шл¤х до миру.

"я в≥дчуваю пост≥йний жах в≥д думки, що народи укладуть мир через голови своњх государ≥в, а це б було р≥вносильно смерт≥ монарх≥чного принципу.
     (ѕ≥сл¤березнева –ос≥¤ продемонструвала це ц≥лком вражаюче. ) ѕочнуть слов'¤ни й н≥мц≥, њм буде важко протисто¤ти спокус≥ гар¤че бажаного миру".

” тому ж лист≥ глав≥ зовн≥шньопол≥тичного в≥домства була дана вказ≥вка:

"≈нерг≥йно сказати (статс-секретарю м≥н≥стерства закордонних справ Ќ≥меччини.), що ми потребуЇмо миру. ћи б≥льше не в змоз≥ дати поповненн¤ арм≥њ. —ьогодн≥ ми можемо сказати, ¤к ≥ дотепер пост≥йно п≥дкреслювали, що ми абсолютно не здатн≥ заповнити велик≥ втрати.
≤ ми невблаганно котимос¤ вниз, не дивл¤чись на вс≥ п≥ррови перемоги".

ѕо розрахунках монарха јвстро-”горщина була в змоз≥ зк≥нчити в≥йну б≥льш менш "нормально" т≥льки до листопаду, а ранньою весною 1918 р., у випадку, ¤кщо взимку не вдастьс¤ укласти мир, не витримаЇ нових наступальних операц≥й та буде повержена. “верезо ц≥сар-король розц≥нював й ситуац≥ю, що склалас¤ в н≥мецько-австро-угорських в≥дносинах.
"¬≥дхилитис¤ в≥д союзу" в≥н вважав практично вже неможливим, бо, на його думку, така спроба приведе до конфл≥кту з Ќ≥меччиною, по-перше, а по-друге, "наш≥ брав≥ н≥мц≥ й угорц≥ не перенесуть цього".

 арл абсолютно мав рац≥ю в обох своњх припущенн¤х. Ѕо н≥ в одн≥й з пров≥дних крањн - учасниць в≥йни зовн≥шн¤ пол≥тика не була до такого ступен¤ пох≥дною функц≥Їю в≥д пол≥тики внутр≥шньоњ, ¤к в ≥мпер≥њ: обидва дом≥нуюч≥ етноси, ¤к австр≥йськ≥ н≥мц≥, так ≥ угорц≥, могли зберегти св≥й статус в ≥мпер≥њ, т≥льки спираючись на Ќ≥меччину. —оюз з нею зробивс¤ найважлив≥шим чинником збереженн¤ ƒунайськоњ ≥мпер≥њ.
     “ому н≥що ≥нше не залишалос¤, ¤к продовжити спроби переконати Ѕерл≥н у необх≥дност≥ територ≥альних поступок јнтант≥, а також п≥дтримувати контакти з њњ представниками.

ѕлатформа подальших переговор≥в, призначена у першу чергу дл¤ н≥мецького союзника, зводилас¤ до наступних основних положень. јвстро-”горщина готова битис¤ "до останнього подиху" за збереженн¤ "Ївропейськоњ Ќ≥меччини", але не за колон≥њ, ¤к≥-небудь завоюванн¤ або торгов≥ переваги; Ѕерл≥н повинен виступити ≥з за¤вою про те, що Ќ≥меччина без жодних умов в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д Ѕельг≥њ й готова вести з ‘ранц≥Їю переговори з приводу ≈льзаса-Ћотар≥нг≥њ.
     «ам≥сть јвстро-”горщина ¤к компенсац≥¤ поступитьс¤ Ќ≥меччин≥ австр≥йську —≥лез≥ю, вимагаючи дл¤ себе т≥льки гарант≥ю своЇњ територ≥альноњ ц≥л≥сност≥. ” раз≥ в≥дхиленн¤ цих пропозиц≥й, династ≥¤ повертаЇ соб≥ свободу рук, включаючи укладенн¤ сепаратного миру з ворожою коал≥ц≥Їю.

¬≥д нових контакт≥в з ¬≥днем не в≥дмовилис¤ ≥ англо-французьк≥ союзники, не дивл¤чись на оглушливий провал м≥с≥њ брат≥в —≥кстус≥в.