Кризові явища в економіці Австро-Угорщини - помітний спад ділової активності, скорочення інвестицій та, як наслідок, зростання безробіття - намітилися ще до війни, вже у 1913 р. Істотна роль у цих процесах належала двом балканським війнам, що мали руйнівні наслідки для економіки Австро-Угорщини.
     Через припинення торгівельно-економічних зв'язків з традиційними балканськими ринками приходили в упадок або розорялися цілі галузі промисловості, зокрема текстильна, закривалися фабрики і заводи. Єдиною галуззю, що виграла від балканських воєн, була індустрія озброєнь. Війна викликала радикальні зміни у структурі і в механізмі функціонування цілих галузей промисловості, сільського господарства, транспорту.

Різко зросли прямі військові витрати, що склали величезну суму - в 70 млрд. крон, з них на Угорщину доводилося 25 млрд.

Надзвичайні закони від 1912 р. про виняткові заходи та військові поставки набули чинності ще до оголошення мобілізації. Ці основні закони створили правову базу для втручання держави в економічне життя і взагалі в життя суспільства: регулювання цін на продовольство, сировина й централізований розподіл, регулювання військового виробництва, примусова праця, обмеження прав і свобод громадян - все це вело до складання елементів державно-монополістичного капіталізму.
     Держзамовлення створили військову кон'юнктуру у ряді галузей; припинилося безробіття.

21 січня 1916 р. цісарським указом військовозобов'язаними були оголошені чоловіки 50-55-річного віку. Одночасно відбулося подальше посилення військово-поліційного режиму на промислових підприємствах. На початку липня послідувало розпорядження про загальну мілітаризацію промислових підприємств: всі, що працюють на них робітники призовного віку зараховувалися в загони ландштурму (ополчення), їм заборонялося займатися політичною діяльністю, ще раніше було відзначено право на страйк. В лютому 1916 р. офіційно відмінено право на страйк робочих військових підприємств в Угорщині.

Майже повне припинення імпорту викликало гострий брак промислової сировини.
    У травні 1917 р. уряд Австрії зобов'язав церкву здати дзвони. На додаток було видано розпорядження, взагалі що заборонило дзвоновий дзвін; причому відбулося це у кінці 1917 р., коли дзвонити вже не було чим !
     Власті проводили серед населення кампанії по збору металобрухту, оголошували час від часу "тиждні каучуку", "тиждні шерсті" та інш. Все частіше держава вдавалася до внутрішніх позик.

Вже на другий рік війни різко погіршилося постачання міського населення продуктами харчування. На початку 1915 р. в Австрії була введена карткова система на хліб, а потім на інші товари народного споживання. Були введені обмеження на продукти і в "хлібній Угорщині".
     28 грудня угорський уряд ввів картки на хліб, а 5 липня встановило два не "м'ясні дні" в тиждень. Угорщина, що традиційно вважалася житницею всієї імперії, різко скоротила поставки зерна та м'ясних продуктів до Австрії в останні два роки війни, що послужило ще одним приводом для загострення міждержавних відносин двох половин дуалістичної Монархії. Багато австрійців вважали, що, скорочуючи продовольчі "паяння", Угорщина намагається чинити не тільки економічний, але й політичний тиск на свого партнера. Такий тиск Будапешта дійсно мав місце, але факти говорять про те, що й угорцям в ці дні жилося не солодко.
     Як би там не було, дефіцит продуктів став наприкінці війни навряд чи не головною і найгострішою внутрішньою проблемою Дунайської імперії, що звичайно обходиться увагою істориків.

В результаті форсованої мілітаризації економіки був встановлений військовий контроль на сотнях підприємств, навіть у сільському господарстві: державні органи, так звані "центри", визначали обов'язкову кількість продукції, що здається. До кінця війни їх було вже 39.
Монополізація торкнулася також закупівель зерна, розподілу сировини та енергоносіїв. 18 січня 1917 р. розпорядженням міського голови в угорській столиці через дефіцит вугілля були закриті всі театри, кінематографи та інші розважальні заклади.
     Важким тягарем на всі верстви населення, і перш за все на малозабезпечені, лягли наслідки інфляції. Швидко росла номінальна заробітна платня, яка до кінця війни була в 4,5 рази вище, ніж в 1913-1914 рр. Але за цей же час реальна зарплата впала майже на половину у промисловості, а службовців до 33%.