Після придушення повстання 1863–1864 рр. Королівство Польське було остаточно інкорпоровано до складу Росії.
    Було ліквідовано інститут наміснитцтва, Державна рада, урядові комісії королівства, а саме воно було перейменовано на Привислинський край.
Проводилася русифікація учбових закладів.

Пруське керівництво також прагнуло ліквідації національних особливостей польських земель що входили до складу Прусії.
   У 1867 р. Велике князівство Познаньське, створене за рішенням Віденського конгресу у 1815 р. і мало власні адміністративні інститути, стало частиною Північно-німецького союзу, а у 1871 р. – Німецької імперії.
Поляків витісняли з державних установ, польська мова в суді та адміністрації замінювалася німецькою.
Для скупки німцями польських земель була створена комісія Колонізації.

На польських землях, що знаходилися під владою Австро-Угорщини, ситуація була дещо інша. Галичина отримала широку автономію, була розширена компетенція сейму, а у 1907 р., як і в усій імперії, було введено загальне виборче право.

В суспільно-політичному житті Польщі після 1864 р. з'явився табір "угодовців" – прихильників угоди з царатом. До них залучалися і варшавські позитивісти, що закликали до "політичного реалізму" й "органічної праці" в області економіки і культури.

У 90-і виникла національно-демократична течія, яка в 1893 р. створила нелегальну Національну лігу на чолі з Р.Дмовським.
У 1897 р. Ліга сформувала Національно-демократичну партію (ендеки). Програма останньої проголосила принцип класової солідарності, сполучений з недовірою і ворожістю до інших народів.
    В політичній області партія виступала за збереження автономії Польського Королівства в рамках Російської імперії.

Інтереси селян захищала Народна партія (Stronnictwo Ludowe), створена у 1895 р. в Галичині.
Партія виступала за демократизацію системи виборів, полегшення податкового тягаря, врегулювання селянських повинностей, а з 1903 р. – висунула вимогу надання Польщі незалежності.
    У 1897 р. була створена Християнсько-селянська партія.

У 80-і з'явилися і перші робочі партії. У 1882 р. була заснована Соціально-революційна партія "Пролетаріат" (розгромлена у 1885 р.), на її базі – II "Пролетаріат", а у 1893 р. – Польська соціалістична партія ("стара ППС").
    Практично одночасно в Парижі була створена партія з такою ж назвою ("нова ППС"), яка в своїй програмі об'єднувала боротьбу за незалежність з боротьбою за соціалізм. Щоб відмежуватися від "нової ППС", "стара ППС" ухвалила рішення про перейменування в Соціал-демократію Королівства Польського (СДКП).
    З II з'їзду (1900) СДКП стала називатися Соціал-демократією Королівства Польського і Литви.
Одночасно організації, незадоволені націоналістичною політикою лідерів ППС, створили партію ППС-пролетаріат.

Революція 1905-1907
Революція 1905–1907 рр. охопила і польські землі. У січні-лютому 1905 р. в Королівстві Польському страйкували 93,2% робітників.
    23 липня почалося повстання в Лодзі.
    В жовтні-листопаді робітники Королівства знов піднялися на загальний страйк.
   У Домбровському басейні 10 днів існувала так звана Домбровська республіка.
   Селяни відмовлялися від сплати податків, знищували худобу, захоплювали казенні та панські угіддя, виганяли стару адміністрацію і вибирали нову, палили царські портрети. Боротьба за соціальне звільнення тісно перепліталася з національною боротьбою. В школі і суді обов'язковим порядком вводилася польська мова.

Активну роль у русі зіграли соціал-демократичні партії, а також створений у 1904 р. Польський селянський союз (ПКС), що висунув гасла незалежності Польщі і підтримки пролетаріату в його боротьбі за демократичні перетворення.
    В той же час "угодовці", що об'єдналися у жовтні 1905 р. в Партію реальної політики, залишилися на позиціях лояльності царизму, висуваючи лише гасло автономії.
Схожу позицію займали й ендеки. В роки революції відбувся розкол в ППС: виникли ППС – революційна фракція (під керівництвом Ю.Пілсудського) та ППС-Льовіця.
Прихильники Пілсудського основний акцент робили на військову підготовку повстання проти царизму за незалежність Польщі і, на відміну від Лівиці, займали націоналістичні позиції.