Походи і бої на Поділлі

На другий день рушив весь фронт у напрямі Стрипи. Після переломання завзятого спротиву ворога на різних місцях відступу та після відбиття деяких навіть сильніших його випадів (напр., на І курінь 31 серпня під Буркановом), полк УСС спинився 2 вересня над Стрипою і звідси рушив за відступаючим ворогом в напрямку річки Серету.
    У своїм поході з-над Золотої Липи І курінь перейшов через Голгоче, Котузів, Бурканів, Пантелиху і дійшов до Заздрости і Тютькова.
ІІ курінь, що йшов через Підгайці, Маловоди, Семиківці, дійшов до Настасова і Людвиківки. В цьому поході брав також участь відділ кінноти УСС, під командою чот. Р.Камінського, що своєю відважною поставою у бою та в атаці під Брикулею 3 вересня проти переважаючих сил російської кінноти, здобув особливе визнання і похвалу у вищого командування.

Стрілецький похід з-над Золотої Липи на Серет, через Підгаєччину, Бережанщину, Тернопільщину, Бучаччину і Теребовельщину, через ці національно високосвідомі та добре зорганізовані повіти, стрінув щиру і радісну зустріч та велике одушевлення по всіх селах, куди проходили УСС.
Народ радів, що скінчилась тяжка московська окупація. Щирим серцем приймали селяни своє січове військо. А це одушевлення та радість народу скріпляв факт, що росіяни під час свойого відвороту в вандальський спосіб грабували і палили наші села та нищили і палили складене після жнив збіжжя на полях. Так скінчилася ганебна московська окупація в цій частині Галичини.

В тому часі була широко популярна в Галичині, на Буковині та на еміграції народна пісня, в якій оспівано прогнання московитів з Галичини у 1915 р. Пісня мала понад 30 строф. Подано у скороченні:

"Ой, в неділю ранком, рано, рано-порапенько, Збиралися січовики, мов ті соколеньки. Куди ж вони збиралися? Татар воювати? Ой не татар, з Галичини москву проганяти. Рання зоря зазоріла, вкрасила Карпати, Як москалів січовики зачали вітати. Не вітали їх привітом, Божими словами, А гарматами вітали, кулями, шаблями. Не вітали, а карали тих варварів диких, За зруйновання Вкраїни просторів великих. ... Усе горде русске військо з наказу старшини Лабатого Ніколая - втікла з Галичини. Великий князь Ніколушка мав вже ласку з неба: Зафасував такі ноги, як до втечі треба. ... Всего того січовики наші довершили, І ще дальше дику орду на схід загонили. Бо ті наші січовики, як станули в бою, Кінець прийшов в Галичині з русскою ордою".

Щоб стримати подальший похід союзних військ, кинулися російські війська 6 серпня до протинаступу на цілому фронті ХХV корпусу.
    Австрійські війська відступили після першого удару. Відступ охороняв також полк УСС. Після тяжких боїв з переважаючою ворожою кіннотою та п'ятиденних ар'єргардних боїв І курінь зайняв становища в Соколові, а ІІ курінь зайняв такі становища в Семиківцях.
Фронт опинився над Стрипою.

14 вересня росіяни розпочали продовження свойого великого наступу.
    Забравши в полон цілий полк угорців, зайшли далеко на тил, зайняли Соколів та з трьох боків оточили І курінь.
Сотні відбивалися завзято. Сотня І.Чмоли попала в полон із своїм заслуженим командантом. Сот. Горук в останній хвилині врятував курінь із оточення та випровадив його лівим берегом Стрипи до Соснова.
    Багато стрільців тоді потонуло у Стрипі, коли зі степу насунула маса російської кінноти. В цьому бою під Соколовом втратив І курінь 170 бійців вбитими, раненими і полоненими. Того самого дня відбив ІІ курінь кілька ворожих наступів у Семиківцях.

Після цього полк УСС, що вийшов з боїв дуже ослаблений та з великими втратами, перейшов на однотижневий відпочинок до Вівся, де переведена була згадана вище реорганізація УСС в один полк, під командою от. Гриця Коссака.

На цьому місці треба згадати про відхід при кінці вересня на інше становище команданта 55 дивізії, генерала І.Фляйшмана, під командою якого воювали УСС майже від самого початку війни, та який видав відомий денний наказ з нагоди боїв УСС на Маківці.
    Прощаючись із УСС, він закінчив свою промову словами: "Ви були самоцвітом і славою моєї дивізії".

Хоч УСС виконували як найкраще свої вояцькі обов'язки, серед тяжких обставин, то їх не покидали ніколи сумнів і недостача довір'я до Австрії та її політики в українській справі. Вони пильно слідкували за цею проблемою.
    Коли в вересні 1915 р. визначний мадярський політик граф Андраші виступив на сторінках віденської преси з планом утворення Польщі з додатком цілої Галичини та частин України, відібраних від Росії, тоді старшинський збір УСС на своїх зборах 19 вересня запротестував проти такого замаху на українські інтереси, і в листі до автора повищого проєкту заявив, що український народ ніколи не погодиться з його полонофільським проектом.
    В Стрілецтві назрівала силою самих подій свідомість існування і творення другого воєнного фронту - протипольського, що неминуче назрівав як історична конечність.

Після попередніх двох великих московських протинаступів, що спинились на Стрипі, росіяни почали 7 жовтня нову офензиву на фронті ХХV корпусу.
    Головний удар спрямували на Семиківці, засипуючи становища над Стрипою вогнем кількадесятьох артилерійських батерій, що тривав три дні без перерви.
Ворога було відбито. В цих боях брали участь дві сотні ІІ куреня. Решта сотень обсадила в критичній хвилині загрожені відтинки фронту.
    Під час тих боїв згинули від артилерійських стрілен м. ін. хор. С.Яремкевич, б. пластун зі Львова, та дес. В.Білинський, б. пластун з Самбора.

В останньому тижні жовтня полк УСС перейшов знову до Вівся на кількаденний відпочинок. Туди до Вівся прибуло ще 10 жовтня з Коша поповнення в силі біля 800 людей, із якого командант полку, от. Гриць Коссак, створив третій курінь.
    Але команда корпусу на це не погодилась, розв'язала курінь, а новоприбулих стрільців розділено між інші сотні. Вороги УСС діяли вперто і послідовно.

В усіх повищих боях на Поділлі завважується, що австрійське командування числило на УСС як на випробовану військову частину і вживало їх на фронті в загрозливих ситуаціях. І це знову сталося в найбільшій битві, що її вели УСС над Стрипою, під Семиківцями.
    Після сильної артилерійської підготови росіяни вдарили 1 листопада знову на Семиківці, перейшли на західній берег Стрипи та широким луком тут закріпилися. На загрожене місце широкого пролому кинуто негайно полк УСС та український 35 Золочівський полк.
    Московити напирали без стриму великими масами та поширювали пролом. Ситуація була дуже тяжка, бо на слабі частини оборонців вороги кидали все нові сили, а московська артилерія весь день безустанно гриміла, засипаючи поле гранатами. В дуже тяжких оборонних і наступальних боях полк УСС стримав розмах росіян та вирішив перемогу оборонців уже першого дня бою. На другий день наспіли німецькі й австрійські підкріплення, які щойно впродовж трьох днів зліквідували остаточно пролом фронту.

Завзяту битву під Семиківцями ілюструють деякі фрагменти з оповідань учасників.
    Командант І куреня, сот. Горук пише в своїм записнику: "Стрільці рванули у наступ з запалом. Розстрільна під проводом чот. П.Франка ішла живо вперед, не зважаючи на шалений вогонь артилерії і скорострілів. Вони захопили перші рови... Стрільці, упоєні цією перемогою, кинулись на другі рови, але мусіли завернутись... В зайнятих ровах сиділи ми аж до вечора і видержували шалені наступи ворога, поки не прийшли підкріплення. Небавом рови переповнились. Коло 11 години вночі пішов знову наступ на ворожі становища, але він не вдався. Наша лінія посунулась лиш до ворожих дротів і там вкопалась... Одна сотня з чот. Франком залишилася в першій лінії і брала участь у дальшому наступі вночі і рано... Того дня в нашім семиковецькім відтинку йшов бій на життя і смерть... Сотні були сильно змасакровані і втратили третину стрільців..."

А про сотню Мельника так пише літописець: "...сотня Мельника перейшла Студинку, піднялася на укріплений уже ворогом горб і стершись із москалями на багнети, відкинула їх у напрямі південного виходу Семиковець. Стрільці не щадили ворога, але й не пощадили себе в тій кривавій роботі, кидаючись в саму ворожу гущу. І не диво. Командант сотні скрізь давав сам приклад очайдушного геройства... По полудні сотня Мельника здобула московські зв'язкові рови, що вели до Стрипи, а далі підсунулась аж до властивого оборонного ядра під Семиківцями. Ввечір піддався їй тут цілий ворожий курінь... "

Велика битва під Семиківцями являється в історії УСС другим після Маківки блискучим бойовим чином УСС.
    В цій битві згинуло 49 бійців, 168 було поранених, а 157 дісталось в полон.
    В німецькому звідомленні з фронту до команди Південної Армії була така згадка про УСС: "З нами йшли в наступ українські добровольці. Це, мабуть, найкращий відділ із усієї Австро-Угорської армії".

На цьому бою закінчилась безпосередньо фронтова служба УСС в 1915 році.
Полк УСС перейшов спершу в запас дивізії, а в другій половині листопада перенесено його на зимовий постій до села Соснова над Стрипою, де перебув майже пів року, до половини травня 1916 року.

НА ГОЛОВНУ


Хостинг от uCoz