≤з прискоренн¤м пол≥тичного й нац≥онального розвитку украњнц≥в њх ≥ без того складн≥ взаЇмини з пол¤ками пог≥ршилис¤. ≤нтереси двох народ≥в розходилис¤ мало не в кожному питанн≥. як насл≥док, на поч. ’’ ст. польсько-украњнський конфл≥кт ≥з боротьби м≥ж двома нац≥ональними ел≥тами, за словами ќ.—убтельного, вир≥с у конфронтац≥ю м≥ж двома народами, що набирали загрозливих масштаб≥в. –адикал≥зац≥¤ нац≥онального руху - ¤к украњнського, так ≥ польського - неминуче ставила на пор¤док денний питанн¤: хто стане господарем у —х≥дн≥й √аличин≥?
    ƒоки питанн¤ влади не було остаточно вир≥шене - пол¤ки робили все, щоб там утриматис¤. « ц≥Їю метою вони нав≥ть порозум≥лис¤ з рос≥¤нами. ѕольська адм≥н≥страц≥¤ в √аличин≥ мала п≥дтримувати м≥сцевих москвоф≥л≥в, аби знищити украњнський нац≥ональний таб≥р, д≥ючи за принципом: "ѕусьц≥ць –ус≥на на –ус≥на".
“ака ситуац≥¤ змушувала украњнц≥в зм≥нюватис¤ ≥дейно й орган≥зовано, щоб належним чином протисто¤ти польським заз≥ханн¤м.

ўе б≥льше занепокоЇнн¤ наростанн¤ нац≥онального руху в √аличин≥ викликало в –ос≥њ, ¤ка, починаючи з 1848 р., з тривогою стежила за поступовим в≥дродженн¤м украњнства в јвстро-”горськ≥й ≥мпер≥њ. –ос≥йськ≥ ур¤дов≥ кола усв≥домлювали, що вс≥ заборони разом з ≥ншими русиф≥кац≥йними заходами у —х≥дн≥й ”крањн≥ будуть марними, поки частина украњнських земель перебуватиме поза сферою њхнього впливу.
    ƒедал≥ очевидн≥шим ставало, що –ос≥¤ вбачаЇ Їдиний шл¤х боротьби з "украњнським сепаратизмом" в анекс≥њ «ах≥дноњ ”крањни - доки розвиток нац≥онального руху не набрав там таких розм≥р≥в ≥ такоњ сили, коли вже жодн≥ репрес≥њ його не спин¤ть. « ц≥Їю метою в √аличин≥ сп≥шно будували модерну мережу агентури, сюди спр¤мовували потужний струм≥нь золотих карбованц≥в, аг≥тац≥йн≥ брошури тощо.
    ” червн≥ 1914 р. рос≥йський посол у ¬≥дн≥ за¤вив протест в≥д ≥мен≥ своЇњ держави австро-угорському ур¤дов≥ з приводу проекту заснуванн¤ украњнського державного ун≥верситету у Ћьвов≥. ѕри цьому було п≥дкреслено, що под≥бний крок рос≥йський ур¤д розц≥нюватиме ¤к ворожий випад у св≥й б≥к, що може призвести до в≥йни.

 оли стало очевидним, що конфл≥кту м≥ж јвстр≥Їю та –ос≥Їю не минути, украњнство √аличини вир≥шило заман≥фестувати свою позиц≥ю з цього питанн¤. ”с≥м було зрозум≥ло, що чекаЇ на украњнський рух у раз≥ рос≥йськоњ перемоги, тому ставка робилас¤ на јвстро-”горщину.
    7 грудн¤ 1912 р. на зас≥данн≥ пров≥дних д≥¤ч≥в ус≥х галицько-украњнських пол≥тичних парт≥й було вир≥шено, що на випадок збройного конфл≥кту м≥ж згаданими державами, "ц≥ла украњнська сусп≥льн≥сть однозг≥дно р≥шучо стане на сторон≥ јвстр≥њ, проти рос≥йськоњ ≥мпер≥њ ¤к найб≥льшого ворога ”крањни".
    ѕод≥бну резолюц≥ю винесло й украњнське ж≥ноцтво Ћьвова на своњх зборах 14 грудн¤ того ж року. ѕричому наголошувалос¤, що украњнц≥ будуть п≥дтримувати јвстр≥ю до т≥Їњ пори, "¤к довго њњ ≥нтереси зг≥дн≥ з ≥нтересами украњнського народу ≥ з його нац≥ональним достоњнством". ¬ антирос≥йському дус≥ висловивс¤ ≥ другий з'њзд украњнських студент≥в (2 Ч 4 липн¤ 1913 р.), де цю позиц≥ю обгрунтував ƒ.ƒонцов, майбутн≥й ≥деолог украњнського ≥нтегрального нац≥онал≥зму.
“ак само поставилис¤ до –ос≥њ й буковинськ≥ украњнц≥.