На протязі першої половини XIX ст. провідною фігурою у державному житті Австрії був цісар Франц I. Як канцлер імперії, Меттерніх володів значною політичною вагою.
    Після ексцесів Французької революції жахів і безладдя, викликаного наполеонівськими війнами, він прагнув до ладу і внутрішньої згоди.
Канцлер неодноразово радив створити парламент з представників різних народів Австрії і надати провінційним сеймам реальні повноваження, але імператор не прислухався до його порад.

Відносно відстала економічно, з реакційним феодально-абсолютистським режимом, Австрія при уряді К. Меттерніха (з 1809 р. міністр закордонних справ, у 1821-48 канцлер) стала одним з головних оплотів реакції в Європі.
Це виявилося у політиці Австрії на Віденському конгресі і особливо у створенні контрреволюційного Священного союзу (1815).
    В 1821 р. збройні сили Австрії подавили революції в Неаполітанському королівстві і у П'ємонті.
Австрійська абсолютистська держава прагнула втримати від розпаду свою "клаптеву імперію", зберегти панування над неавстрійськими народами, для яких революційна доба була періодом пробудження національної самосвідомості, посилення національно-визвольного руху. Перші, хоча і боязкі, паростки буржуазної опозиції з'явилися і у власне австрійських землях (т. зв. якобінська змова 1794).
    Зростанню антифеодальних настроїв сприяв і загальний підйом народного патріотичного руху в країні у період наполеонівських війн (повстання в Тіролі під керівництвом А. Гофера, 1809, тощо.).

У сфері дипломатії Меттерніх вніс значний внесок у збереження миру в Європі. Коли була можливість, австрійські війська прямували на придушення місцевих повстань, створюючи собі, своїй країні та її першому міністру одіозну репутацію серед прихильників свободи і національного об'єднання.

Внутрішня політика визначалася в основному цісарем Францем I. Державні урядовці тримали всю сферу освіти й учнів під жорстким контролем, наказуючи, що можна читати і вивчати.
    Голова відомства цензури, граф Йозеф Сєдльніцкі, забороняв літературні твори, ворожі абсолютизму цісаря або релігії, а організації, запідозрені у політичній єрисі, піддавалися гонінням.
    Журналістам було заборонене навіть вживати слово "конституція".

В області релігії переважала проінформована віротерпимість.
    Без згоди цісаря ніхто не міг бути відлучений від Римсько-католицької церкви. Духівництво здійснювало нагляд над освітою, а єзуїтам було дозволено відновити свою діяльність в імперії.
Обмеження для євреїв були пом'якшені, і у Відні були побудовані синагоги прихильників як ортодоксального, так і реформованого юдаїзму.
Декілька сімей єврейських банкірів добилися високого суспільного положення й визнання; серед них виділявся Соломон Ротшильд, який був дружнім з Меттерніхом, та у 1823 р. отримав титул барона.

В 30-40-і рр. ХІХ ст. в Австрійській імперії почався процес витіснення мануфактури капіталістичною фабрикою.
    На початку ХІХ ст. з'явилися перші парові машини.
З 1831 до 1842 виробництво бавовняної пряжі виросло у 10 разів. В 1822 р. було збудовано першу залізницю, а на початку 40-х рр. протяжність залізниць склала 144 км.
    Відбувалося формування промислової буржуазії і фабричного пролетаріату.
Але процес капіталістичного розвитку був повільним: абсолютизм, феодальні порядки гальмували його.