як в≥домо, наприк≥нц≥ XVIII ст. в≥дбувс¤ черговий перерозпод≥л ”крањни.
    ¬насл≥док першого под≥лу ѕольщ≥ 1772 р. √аличина ув≥йшла до складу јвстро-”горськоњ монарх≥њ. ” 1774 роц≥ ≥мпер≥¤ √абсбург≥в загарбала Ѕуковину (п≥вн≥чну частину ћолдови) з м≥стами „ерн≥вц≥, —ерет та —учава, мотивуючи це тим, що данний край колись належав до √алицького кн¤з≥вства. ѕ≥вн≥чну частину нового краю, засел¤ли украњнц≥.
    ѕрот¤гом XVI-XVII ст., ран≥ше, н≥ж √аличина та Ѕуковина, п≥д владу √абсбург≥в потрапило «акарпатт¤, ¤ке прот¤гом багатьох в≥к≥в не жило сп≥льним житт¤м з рештою украњнських земель, перебуваючи у склад≥ ”горського корол≥вства.

јдм≥н≥стративний пoд≥л «ах≥дноукрањнськ≥ земл≥ площею понад 60 000 кв.км. ≥ з населенн¤м 2 500 000 чол., у т.ч. 2 000 000, украњнц≥в, стали часткою двоЇдиноњ монарх≥њ.  р≥м немилосердного визиску з боку абсолютистськоњ держави, пол≥тики он≥меченн¤, в √аличин≥ тривав процес полон≥зац≥њ, на «акарпатт≥ - мад¤ризац≥њ, а на Ѕуковин≥ - румун≥зац≥њ украњнського населенн¤. подв≥йний, а то й потр≥йний нац≥ональний ≥ соц≥альний гн≥т, багатов≥кова роз'Їднан≥сть стали серйозним гальмом не лише економ≥чного, а й духовного поступу украњнц≥в. —х≥дна √аличина разом з частиною польських земель входила до складу "корол≥вства √ал≥ц≥њ та Ћадомер≥њ" з центром у Ћьвов≥.
    ¬ адм≥н≥стративному в≥дношенн≥ край под≥л¤вс¤ на 19 округ.
ƒо —х≥дноњ √аличини входили «олоч≥вська, “ерноп≥льська, „ортк≥вська, ∆овк≥вська, Ћьв≥вська, Ѕережанська,  оломийська, —тан≥славська, —трийська, —амб≥рська округи та частина —¤ноцькоњ ≥ ѕеремишльськоњ.
Ќа чол≥ √аличини був губернатор, ¤кого призначав ¬≥день.
Ѕуковиною певний час управл¤ла в≥йськова влада, а у 1786 р. њњ приЇднано до √аличини, разом з ¤кою вона перебувала до 1849 р., а пот≥м була перетворена в окрему пров≥нц≥ю.
    «г≥дно з переписом 1843 р., в √аличин≥ ≥ на Ѕуковин≥ нал≥чувалос¤ 4 980 208 чол., у тому числ≥ 2 300 000 украњнц≥в, 2 146 640 пол¤к≥в, 130 000 н≥мц≥в.
«акарпаттт¤, у зв'¤зку з тим, що п≥дпор¤дкуванн¤м ”горщини ¬≥дню було дуже умовним, фактично управл¤лос¤ з Ѕудапешта. ќтже, нав≥ть перебуваючи у склад≥ одн≥Їњ держави, зах≥дноукрањнськ≥ земл≥ були розчленован≥ на три частини.

≈коном≥чне становище √аличина, Ѕуковина, «акарпатт¤ були найв≥дстал≥шими австр≥йськими пров≥нц≥¤ми, њх промислов≥сть залишалас¤ на мануфактурн≥й стад≥њ.
    ѕерш≥ дв≥ паров≥ машини в √аличин≥ з'¤вилис¤ лише у 1843 р. Ќа зах≥дноукрањнських земл¤х розвивалис¤ винокур≥нн¤, пивовар≥нн¤, металообробна, парцел¤но-фа¤нсова, цукрова, л≥сова, добувна 9с≥ль, нафта, зал≥зна руда, кам'¤не вуг≥лл¤) галуз≥ промисловост≥, виробництво грубого сукна. “а пан≥вне становище займало рем≥сництво.

Hайб≥льшою перешкодою дл¤ розвитку с≥льського господарства, ¤ке в≥д≥гравало головну роль в економ≥ц≥ «ах≥дноњ ”крањни, залишалос¤ кр≥пацтво. ѕозаеконом≥чний примус ≥ насильство перестали д≥¤ти ¤к економ≥чний чинник розвитку панщинного господарства ≥ т≥льки загострювали суперечност≥ ц≥Їњ системи виробництва.

–озм≥р земельного над≥лу залежав в≥д функц≥й, що њх виконувало сел¤нське господарство в панському маЇтку.
    —ел¤нство под≥л¤лос¤ на повнонад≥льних, загородник≥в, огородник≥в, халупник≥в, т¤глових, п≥ших. ¬они змушен≥ були в≥дробл¤ти панщину, сплачувати чинш≥. “¤гарем на плеч≥ сел¤нина л¤гли додаткова панщина (прац¤ вл≥тку, шарварки), право проп≥нац≥њ (примушуванн¤ брати за грош≥ або за в≥дробок панську гор≥лку), монопол≥¤ на млини, в≥йськова служба.
¬арт≥сть лише повинностей, що обл≥кувалис¤, становила 84,7 % р≥чного доходу сел¤нських господарств. „и не найг≥ршим становище сел¤н було в √аличин≥, де п≥д час л≥тн≥х с≥льськогосподарських роб≥т панщина дос¤гала шести дн≥в на тиждень.