÷ього разу ≥н≥ц≥атива виходила в≥д нового французького головнокомандуючого генерала јнр≥ ѕилипа ѕетена, того самого, кому належало "прославити" своЇ ≥м'¤ вл≥тку 1940 р. п≥сл¤ розгрому ‘ранц≥њ г≥тлер≥вським вермахтом, й тод≥шнього в≥йськового м≥н≥стра ѕол¤ ѕенльове.

ѕ≥сл¤ провалу чергового наступу на «ах≥дному фронт≥ французи вир≥шили спробувати вибити з в≥йни головного союзника свого гр≥зного н≥мецького ворога. –≥шенн¤ було схвалено обома прем'Їрами, –≥бо та Ћлойд ƒжорджем, й нав≥ть л≥дером французьких соц≥ал≥ст≥в јльбером “ома.
      Ќа переговорах, про ¤к≥ ур¤д Ќ≥меччини був своЇчасно спов≥щений австро-угорським м≥н≥стром, що почалис¤ в ∆енев≥ у перших числах серпн¤ 1917 р., союзник≥в представл¤в старший оф≥цер французького генштабу граф јбель јрман, ћонарх≥ю - граф Ќ≥колаус –евертера д≥ —аландра, високопоставлений ур¤довець-пенс≥онер, що знаходивс¤ тод≥ у Ўвейцар≥њ.
”мови «аходу св≥дчили: в≥дродженн¤ польськоњ держави в кордонах 1772 р., що значило очевидне ≥гноруванн¤ ≥нтерес≥в третього члена јнтанти, –ос≥њ, в≥дновленн¤ суверенного корол≥вства Ѕавар≥¤, входженн¤ обох нових держав в орб≥ту впливу ≥мпер≥њ √абсбург≥в, передача ≤тал≥њ “рент≥но, а ћонарх≥њ ¤к компенсац≥¤ - ѕруськоњ —илез≥њ, федерал≥зац≥¤ ≥мпер≥њ.

–евертера зг≥дно ≥нструкц≥њ за¤вив, що не маЇ повноважень вести переговори про сепаратний мир, й попросив представити м≥ркуванн¤ «аходу про умови загального миру.
      ‘ранцузький партнер був, мабуть, готовий до цього, оск≥льки в≥дпов≥дь з ѕарижа поступила досить швидко.
20 серпн¤ австр≥йському ем≥сару була вручена нота зах≥дних союзник≥в, що м≥стила наступн≥ умови укладенн¤ загального миру: в≥дновленн¤ Ѕельг≥њ, —ерб≥њ, –умун≥њ в довоЇнних кордонах, ѕольщ≥ в кордонах 1772 р., наданн¤ —ерб≥њ порту на јдр≥атиц≥, перетворенн¤ “р≥Їста у порто-франко, поверненн¤ ‘ранц≥њ ≈льзаса-Ћотар≥нг≥њ в кордонах 1814 р., нейтрал≥зац≥¤ л≥вого берега –ейну, в≥дкритт¤ ѕроток, компенсац≥¤ Ќ≥меччин≥ за колон≥њ, федерал≥зац≥¤ ћонарх≥њ, аншлюс ѕольщ≥ до ћонарх≥њ, ректиф≥кац≥¤ кордон≥в.  р≥м всього цього, зах≥дн≥ союзники нат¤кали на перспективу в≥дновленн¤ австр≥йськоњ гегемон≥њ у Ќ≥меччин≥, ¤к це було до в≥йни з ѕрус≥Їю 1866 р.

„ерн≥н в≥дхилював ц≥ пропозиц≥њ, а  арл, що прийн¤в у к≥нц≥ вересн¤ в ’офбурз≥ –евертеру, не дивл¤чись на очевидну нереальн≥сть англо-французського проекту, виказав думку про бажан≥сть "тримати двер≥ в≥дкритими дл¤ подальших переговор≥в".

–озб≥жност≥ у позиц≥њ монарха та його м≥н≥стра стали ще б≥льш в≥дчутними. ћ≥н≥стр р≥шуче не схвалював образ д≥й  арла, вважаючи, що "занадто сильним п≥дкресленн¤м прагненн¤ до миру ми продовжуЇмо в≥йну"; щоб скоротити терм≥ни в≥йни та прискорити укладенн¤ миру, "ми повинн≥ чинити прихований, найсильн≥ший тиск на Ќ≥меччину, а зовн≥ демонструвати найб≥льшу силу й упевнен≥сть в перемоз≥".

” велик≥й промов≥, вимовлен≥й 2 жовтн¤ 1917 р. в Ѕудапешт≥, в≥н за¤вив, що ¤кщо јнтанта "змусить" (!?) јвстро-”горщину вести в≥йну дал≥, "ми перегл¤немо нашу пом≥рну програму миру ≥ зажадаЇмо компенсац≥њ".

23 жовтн¤ м≥н≥стр висловив свою програму знаходившемус¤ проњздом ≥з —тамбулу до Ѕерл≥на –≥харду фон  юльманну, новому статс-секретарю н≥мецького м≥н≥стерства закордонних справ, ¤кого, ¤к йому здавалос¤, суд¤чи ≥з зв≥ту кайзеру, йому вдалос¤ переконати.
      «г≥дно проекту н≥мц≥ повинн≥ були залишити зайн¤т≥ ними у ‘ранц≥њ територ≥њ, Ѕельг≥¤ не буде "згвалтована" н≥ в територ≥альному, н≥ в пол≥тичному сенс≥,  урл¤нд≥¤ та Ћитва отримають автоном≥ю, в≥дносини Ќ≥меччини з ними будуть чисто комерц≥йними, ѕольща ц≥лком в≥д≥йде до јвстро-”горщини, ректиф≥кац≥¤ њњ меж на користь Ќ≥меччини буде м≥н≥мальною й лише з в≥дома ѕольщ≥.

„ерн≥н безм≥рно рад≥в своЇму усп≥ху. јле рад≥сть була передчасна. ѕо-перше, тому що розрахунок на прихильну реакц≥ю Ѕерл≥на був невиправдано оптим≥стичний, а по-друге, в програм≥ н≥чого не мовилос¤ про ≈льзас та домаганн¤х ≤тал≥њ. ‘актично, ледве завуальована в≥дмова прийн¤ти австр≥йську програму миру посл≥дувала на початку грудн¤, в лист≥ ¬≥льгельма  арлу в роковини смерт≥ ‘ранца …осипа.
      Ќ≥мецький кайзер не т≥льки п≥дтвердив н≥мецьк≥ домаганн¤ на Ѕельг≥ю, але нав≥ть поставив п≥д сумн≥в реал≥зовувану польського проекту „ерн≥на, не дивл¤чись на те, що автору листа в≥дом≥ вже зроблен≥ кроки до його зд≥йсненн¤: осв≥та у ¬≥дн≥ регентськоњ ради ѕольського корол≥вства та зроблене останн≥м оф≥ц≥йну пропозиц≥ю  арлу √абсбургу прийн¤ти польську корону.

ƒо к≥нц¤ л≥та 1917 р. „ерн≥н прийшов до висновку, що јвстро-”горщина повинна, нарешт≥, ухвалити остаточне р≥шенн¤: т¤гнутис¤ ≥ дал≥ в хвост≥ у н≥мц≥в, продовжуючи вести в≥йну з метою, ¤ка "нам нев≥дома".
      ўо значить, на м≥й погл¤д, к≥нець ћонарх≥њ", або розлучитис¤ з Ќ≥меччиною та укласти сепаратний мир, "що так само неможливо, ¤к ≥ перший вар≥ант". —ам „ерн≥н пропонував  арлу трет≥й вар≥ант р≥шенн¤: п≥ти на поступки н≥мц¤м у в≥йськовому та ф≥нансовому питанн¤х, за умови, що "вони пристосують своњ в≥йськов≥ прагненн¤ до наших" (йшлос¤ про передачу јвстро-”горщин≥ вс≥Їњ ѕольщ≥!). ¬ ≥ншому випадку ц≥сар-король мав шукати соб≥ ≥ншого радника.
ƒумки њх пол¤рно розходилис¤ в життЇво важливому дл¤ ћонарх≥њ питанн≥ про сепаратний мир:  арл шукав у ньому пор¤тунку ≤мпер≥њ, а „ерн≥н бачив у ньому крок до пр≥рви. ¬ розмов≥ з “≥сою в листопад≥ 1917 р. сепаратний мир в≥н упод≥бнив самогубству людини, ¤ка к≥нчаЇ з собою ≥з страху перед смертю.

” на¤вност≥ був ¤вний в≥дх≥д м≥н≥стра закордонних справ в≥д його первинноњ позиц≥њ, ¤ка була направлена на проведенн¤ твердоњ л≥н≥њ у в≥дносинах з н≥мецьким союзником.
      јвтор нов≥тньоњ австр≥йськоњ монограф≥њ причину ц≥Їњ принциповоњ зм≥ни вбачаЇ в "наступ≥  еренського", а точн≥ше в провал≥ л≥тнього рос≥йського наступу. ƒо червн¤ 1917 р. „ерн≥н, пише –аухенштайнер, "п≥дкреслював незалежн≥сть пол≥тики Ѕальхаузплаца в≥д пол≥тики Ѕерл≥на, починаючи з липн¤ в≥н став висувати на перший план непорушн≥сть союзу" з Ќ≥меччиною.
      Ћише в одному в≥н не зм≥нив соб≥ - в питанн≥ про мир без анекс≥њ. јле в цьому н≥що ориг≥нального не було. ўодо миру без анекс≥њ вже була в≥дпов≥дна резолюц≥¤ н≥мецького рейхстагу в≥д 19 липн¤ 1917 р. јле такий мир ¤к ≥ ран≥ше не влаштовував н≥мецьке кер≥вництво. ¬≥льгельм за¤вив ц≥сарю-королю, що продовжить в≥йну ≥ проти вол≥ н≥мецького народу. ≤ спец≥ально дл¤ австро-угорського кер≥вництва додав: н≥мецький кайзер "швидше роз≥рве союз з јвстро-”горщиною, н≥ж в≥дмовитьс¤ в≥д Ћютт≥ха (ЋьЇж, Ѕельг≥¤. )".

 ≥нець 1917 р. ознаменувавс¤ новою спробою переговор≥в про сепаратний мир.
18-19 грудн¤ в ∆енев≥ в≥дбулис¤ зустр≥ч≥ генерала ≤Їна  р≥стофа —метса, члена британського в≥йськового каб≥нету та п≥вденноафриканського державного д≥¤ча, колишнього генерала арм≥њ бур≥в в англо-бурськ≥й в≥йн≥, з колишн≥м австро-угорським послом в Ћондон≥ графом јльбертом ћенсдорфом-ѕуйњ-ƒ≥тр≥хштайном, що мав спор≥днен≥ зв'¤зки з корол≥вською британською с≥м'Їю, тобто р≥вень парламентер≥в був ≥стотно п≥двищений.

—метс, особливо сумн≥вающийс¤ у можливост≥ чисто в≥йськовоњ перемоги п≥сл¤ виходу з в≥йни –ос≥њ та вступу до нењ —Ўј, мав ≥нструкц≥њ запропонувати ћонарх≥њ сепаратний мир, за умови роз≥рванн¤ њњ союзу з Ќ≥меччиною й наданн¤ автоном≥њ своњм народам.
      ўоб зберегтис¤ ¤к ц≥л≥сне утворенн¤, јвстро-”горщина повинна бути перетворенна у союз чотирьох держав (конфедерац≥ю) - јвстр≥њ, ”горщини, ѕольщ≥ з √аличиною, —ерб≥њ з Ѕосн≥Їю-√ерцеговиною та ƒалмац≥Їю. ѕроект припускав, що ‘ранц≥њ повертаЇтьс¤ ≈льзас без —трасбурга та частини Ћотар≥нг≥њ; “р≥Їст одержуЇ статус в≥льного м≥ста; “рент≥но приЇднуЇтьс¤ до ≤тал≥њ, Ѕуковина та Ѕасараб≥¤ - до –умун≥њ; Ѕолгар≥¤ розширюЇтьс¤ за рахунок румунськоњ ƒобрудж≥ ≥ сербськоњ частини ћакедон≥њ; ‘≥нл¤нд≥¤,  урл¤нд≥¤ та Ћитва вход¤ть у сферу впливу Ќ≥меччини, ¤ка ¤к компенсац≥ю за ≈льзас-Ћотар≥нгию одержуЇ також ‘ранцузьке  онго.

Ћорд Ѕальфур, глава ‘орин-оф≥су, проте, р≥шуче в≥дхилював ту частину плану —метса, ¤ка торкалас¤ майбутнього Ќ≥меччини, п≥дкресливши, що у переговорах повинно йтис¤ т≥льки з питань, що стосуютьс¤ јвстро-”горщини безпосередньо. ≤дею сепаратного миру ћенедорф в≥дхилював в≥дразу, запропонувавши натом≥сть зустр≥ч, в т≥й же ∆енев≥ британського прем'Їра з м≥н≥стром закордонних справ јвстро-”горщини ¤к перший крок до загальних м≥жблокових переговор≥в з метою укладенн¤ загального миру.

Ќе дивл¤чись на обоп≥льне бажанн¤ обох повноважних представник≥в, переговори не були завершен≥. „ерн≥н втратив до них ≥нтерес через породженого Ѕрестейським миром оч≥куванн¤ р≥зкого пол≥пшенн¤ продовольчого положенн¤ ≥мпер≥њ за рахунок хл≥ба ”крањни. ƒогов≥р з ”крањною у јвстр≥њ в≥дразу ж назвали "хл≥бним миром" - були так≥ велик≥ над≥њ, породжен≥ договором, по ¤кому јвстр≥¤ поступалас¤ незалежн≥й ”крањн≥ —х≥дну √аличину.
      «ам≥сть ”крањна зобов'¤залас¤ поставити ÷ентральним державам 1 млн. т пшениц≥ до 1 серпн¤ 1918 р. јвстр≥йським над≥¤м, проте, не судилос¤ збутис¤. ѕерешкодили б≥льшовики, що скинули оперетковий режим ÷ентральноњ –ади. “а ≥ н≥мецький союзник, не дивл¤чись на сум≥сну окупац≥ю рос≥йського ѕ≥вденного «аходу з ќдесою, був не дуже налаштований д≥литис¤ з союзником хл≥бом ”крањни.

ѕроект сепаратного миру без участ≥ Ќ≥меччини зама¤чив знов, придбавши ц≥лком реальн≥ контури п≥д час нелегких переговор≥в в Ѕерест≥.
      ÷ього разу не ≥з зах≥дними союзниками, а з –ад¤нською –ос≥Їю. ƒелегац≥¤ јвстро-”горщини на чол≥ з „ерн≥ним, що став до цього часу переконаним прихильником сум≥сних з Ѕерл≥ном д≥й, мала дорученн¤ в≥д кронрата п≥д головуванн¤м ц≥сар¤-корол¤ п≥дписати мир з “роцьким, ¤кщо справа з≥рветьс¤ через н≥мецьк≥ домаганн¤ Ћитви ≥  урл¤нд≥њ. ¬ пром≥жку м≥ж двома берестейськими раундами, п≥сл¤ кавалер≥йського демаршу глави рос≥йськоњ делегац≥њ, у Ѕерл≥н≥ 5 лютого в≥дбулас¤ важлива нарада, на ¤к≥й „ерн≥н в черговий раз спробував умовити своњх н≥мецьких партнер≥в стримати апетити й в≥дмовитис¤ ради миру в≥д завоювань. ≤ знов отримав в≥дс≥ч в типово тевтонському дус≥: "ћир, ¤кий вс≥м гарантуЇ волод≥нн¤ довоЇнною територ≥Їю, дл¤ Ќ≥меччини р≥вносильний поразц≥".

"√раб≥жницький", за точним лен≥нським визначенн¤м. Ѕерестейський мир, виг≥дний не т≥льки Ќ≥меччин≥, але ≥ њњ "в≥рному союзнику", а також Ѕухарестський мирний догов≥р з –умун≥Їю, додавши ÷ентральним державам впевненост≥ та оптим≥зму, спри¤ли продовженню св≥товоњ в≥йни на п≥вроку.
      Ќавесн≥ 1918 р. в≥йськово-стратег≥чна ситуац≥¤ таким чином р≥зко покращала на користь континентальних держав. Ќад≥њ на спри¤тливий результат в≥йни всел¤ли, кр≥м усп≥х≥в на —ход≥ у зв'¤зку з виходом з в≥йни –ос≥њ, також нов≥ наступальн≥ операц≥њ н≥мц≥в на зах≥дному фронт≥. ўе до њх початку, 27 березн¤, „ерн≥н дав зрозум≥ти британським представникам у Ўвейцар≥њ, що в≥дмова в≥д територ≥альних домагань ‘ранц≥њ та ≤тал≥њ Ї неодм≥нною попередньою умовою мирних переговор≥в.

Ќа початку березн¤ 1918 р. вже сам Ћлойд ƒжордж став активно ц≥кавитис¤ можлив≥стю в≥дновленн¤ перерваних контакт≥в з јвстро-”горщиною, ви¤вл¤ючи готовн≥сть знов послати —метса до Ўвейцар≥њ дл¤ зустр≥ч≥ з „ерн≥ним ≥ у раз≥ потреби вести з ним переговори про мир на основ≥ австр≥йськоњ програми.
      Ѕританський прем'Їр знов в≥дправив до Ўвейцар≥њ свого особистого секретар¤ ѕилипа  ерра, що супроводжував ран≥ше —метса до ∆еневи, де в≥н зустр≥чавс¤ з австр≥йським дипломатом Ћ. фон —кр≥ж≥нськ≥м. ѕо поверненню до Ћондона  ерр склав меморандум, в ¤кому зробив висновок, що јвстро-”горщина швидше п≥де на переговори з —Ўј, н≥ж з ¬еликобритан≥Їю, оск≥льки руки американц≥в н≥¤кими зобов'¤занн¤ми перед ≤тал≥Їю не зв'¤зан≥.