¬≥д сараЇвського лиход≥йства до ухваленн¤ р≥шенн¤ јвстро-”горщиною про ультиматум —ерб≥њ пройшли два повних напруги ≥ оч≥куванн¤ тижн¤, прот¤гом ¤ких дипломати, в≥йськов≥ та пол≥тики вдень ≥ вноч≥ займалис¤ судорожними пошуками адекватноњ в≥дпов≥д≥ на сербський виклик.
      √енерал  онрад в≥дразразу п≥сл¤ замаху зажадав загальноњ моб≥л≥зац≥њ та оголошенн¤ в≥йни Ѕелграду, бо у ≥ншому випадку, доводив в≥н, престижу ћонарх≥њ буде завдано непоправного збитку ≥ вона перестане ≥снувати ¤к велика держава. …ого був схильний п≥дтримати ≥ сам ‘ранц …осип.

¬ особистому посланн≥ ц≥сар¤-корол¤ н≥мецькому кайзеру, ¤ке ’ойош прив≥з до Ѕерл≥на 3 липн¤, ‘ранц …осип, переконуючи ¬≥льгельма II в необх≥дност≥ р≥шучих д≥й, п≥дкреслював, що сараЇвський замах то "пр¤ме сл≥дство аг≥тац≥њ панслав≥ст≥в - рос≥¤н ≥ серб≥в, Їдиною метою ¤ких Ї ослабленн¤ ѕотр≥йного союзу ≥ руйнуванн¤ моЇњ ≥мпер≥њ...
ѕро примиренн¤ суперечностей, що розд≥л¤Ї нас ≥з —ерб≥Їю, тепер вже ≥ думати не доводитьс¤, ≥ до тих п≥р, поки безкарно ≥снуЇ це вогнище злочинноњ аг≥тац≥њ в Ѕелград≥, п≥д загрозою буде миролюбна пол≥тика вс≥х Ївропейських монарх≥в".

™диний, хто мужньо ≥ поодинц≥ боровс¤ проти, охоплюючого усю австро-угорську верх≥вку в≥йськового психозу, був угорський прем'Їр граф ≤штван “≥са.
«а ≥рон≥Їю дол≥ згодом в≥н же ви¤вивс¤ Їдиним, хто поплативс¤ житт¤м за розв'¤зану св≥тову в≥йну. …ого вбили повстал≥ солдати в Ѕудапешт≥ у листопад≥ 1918 р., оск≥льки саме в≥н прот¤гом чотирьох рок≥в, повних страждань ≥ б≥д дл¤ вс≥Їњ ™вропи, символ≥зував в очах мас в≥йну.

“≥са був посл≥довний в думках ≥ непохитний у вчинках.
÷≥ особист≥ ¤кост≥ зробили його ≥стинним представником в≥йськовоњ парт≥њ в јвстро-”горщин≥, найр≥шуч≥шим з њњ в≥йськових ≥ пол≥тичних д≥¤ч≥в прихильником продовженн¤ в≥йни до к≥нц¤ ≥ союзу з кайзерською Ќ≥меччиною.
«а це в≥н ≥ поплативс¤ своњм житт¤м. “≥са став незборимою перешкодою на шл¤ху вс≥х, хто був готовий ради пор¤тунку ћонарх≥њ п≥ти на сепаратний мир за спиною н≥мецького союзника, зробившис¤ головною м≥шенню лютих атак л≥берально-демократичноњ та пациф≥ськоњ опозиц≥њ в сам≥й ”горщин≥.
Ќовий ц≥сар  арл, ледве отримавши корону —в. ≤штвана з рук самого “≥си, не "перевод¤чи диханн¤", посп≥шив позбутис¤ самого непохитного угорського прем'Їра. ƒемонструючи посл≥довну прихильн≥сть л≥н≥њ на продовженн¤ безперспективноњ в≥йни, в усп≥шне завершенн¤ ¤коњ сам н≥коли не в≥рив, “≥са наступного дн¤ п≥сл¤ своЇњ в≥дставки в≥дправивс¤ на фронт, де в ≤тал≥њ командував дебреценським полком угорських гусар.

“≥са ¤сно усв≥домлював, що ц¤ в≥йна н≥чого доброго не принесе н≥ ћонарх≥њ, н≥ ”горщин≥. ”сп≥х ≥ невдача в р≥вн≥й м≥р≥ страхали його: перемога привела б до посиленн¤ централ≥заторських устремл≥нь в≥денськоњ камарильњ, радикального порушенн¤ дуал≥стичноњ р≥вноваги ≥, ¤к насл≥док, кардинального пад≥нн¤ позиц≥й своЇњ крањни в ≥мпер≥њ, поразка загрожувала њњ ц≥л≥сност≥. ¬≥н, ¤к ≥ вс¤ угорська пол≥тична ел≥та, у власних нац≥ональних ≥нтересах р≥шуче опиравс¤ будь-¤ким новим територ≥альним придбанн¤м ¤к дл¤ самоњ ”горщини, так ≥ дл¤ јвстр≥њ.
Ќа ≥сторичних коронних радах липн¤ 1914 р. саме граф “≥са категорично заперечував проти захопленн¤ сербських територ≥й, це протокольно заф≥ксовано. ћабуть, за вин¤тком —Ўј, ”горщина була Їдиною учасницею св≥товоњ в≥йни, ¤ка не ставила соб≥ за мету завоюванн¤ територ≥њ.

як ≥нш≥, “≥са був глибоко обурений терористичним актом в —араЇво, незважаючи на вс≥м в≥дому свою особисту непри¤знь до жертви замаху, вт≥м, взаЇмну.
ўе б≥льше його стривожила обстановка у ¬≥дн≥, куди в≥н прибув 1 липн¤, тут панувала атмосфера пан≥ки, психозу, войовничост≥, що охопила в≥йськове та пол≥тичне кер≥вництво ≥мпер≥њ. ¬ ц≥лому в ≥мпер≥њ зв≥стка про вбивство була сприйн¤та спок≥йно.
«а св≥дченн¤м очевидц≥в, ¬≥день продовжував веселитис¤, в парках ≥ ресторанах грим≥ла музика, наче н≥чого не трапилось. ѕро ”горщину, ¤ка мала вс≥ п≥дстави побоюватис¤ ¤краз приходу до влади пок≥йного кронпринца, ≥ говорити не доводитьс¤.

«овс≥м ≥нш≥ настроњ панували в правл¤чих кругах ≥мпер≥њ.  онрад сприйн¤в теракт студента-фанатика √аврили ѕринципа та його товариш≥в "¤к оголошенн¤ —ерб≥Їю в≥йни јвстро-”горщин≥... на ¤ке в≥дпов≥дь може бути одна - в≥йна".
ƒо в≥йськового р≥шенн¤ схил¤вс¤ ≥ Ѕерхтольд. ¬ перш≥ дн≥ липневоњ кризи “≥са випробував найсильн≥ший тиск з боку свого парламенту, що вимагав енерг≥йних д≥й проти —ерб≥њ.
јле в≥н не т≥льки продовжував твердо в≥дстоювати власну позиц≥ю, б≥льш того, вс≥л¤ко намагавс¤ заспокоњти опозиц≥ю ≥ угорську громадськ≥сть, обурену потуранн¤м властей сус≥дньоњ держави м≥жнародному тероризму. ¬ протилежн≥сть б≥льшост≥ австро-угорських л≥дер≥в в≥н ще у 1913 р. прийшов до переконанн¤, що конфл≥кт ≥з —ерб≥Їю, неминуче приведе до в≥йни з –ос≥Їю.
ј п≥сл¤ —араЇво ≥з цього приводу у нього не залишилос¤ н≥¤ких ≥люз≥й. “ому “≥са вс≥ма силами опиравс¤ сербському ультиматуму. Ќе ради ц≥л≥сност≥ ≥ збереженн¤ —ербського корол≥вства, а щоб уникнути катастроф≥чного дл¤ ћонарх≥њ ≥ власноњ крањни збройного конфл≥кту ≥з слов'¤нським г≥гантом.

"—ербському ур¤ду треба дати час, щоб довести йому свою ло¤льн≥сть", говорив “≥са графу Ѕерхтольду, м≥н≥стру закордонних справ, настирливо намагаючись утримати його в≥д фатального кроку, вказуючи на "в≥дсутн≥сть достатн≥х п≥дстав дл¤ залученн¤ до в≥дпов≥дальност≥ —ерб≥њ", ≥ на крайню неспри¤тлив≥сть м≥жнародного стану ≥ сп≥вв≥дношенн¤ сил з погл¤ду ≥нтерес≥в ћонарх≥њ та њњ союзник≥в.

ѕроте до середини липн¤ “≥са радикально зм≥нив свою позиц≥ю. ѕ≥д неймов≥рним тиском володар≥в ћонарх≥њ ≥ њњ головного союзника на вир≥шальному зас≥данн≥ коронноњ ради п≥д головуванн¤м ‘ранца …осипа, “≥са зн¤в своњ принципов≥ запереченн¤ ≥ практично дав добро на в≥йну.
–адикальна зм≥на у позиц≥њ глави угорського ур¤ду, в≥д миру (7 липн¤) до в≥йни (19 липн¤) в переб≥г менш н≥ж двох тижн≥в, ¤к в≥домо, в≥дбулас¤ п≥сл¤ обм≥ну думками “≥си з кайзером ≥ послом Ќ≥меччини у ¬≥дн≥ фон „иршки, останн≥й не втомлюючись повторював: "“епер або н≥коли !". ¬ойовничий настр≥й посла ¬≥льгельма був п≥дкр≥плений результатами м≥с≥њ ’ойоша.

¬ л≥тератур≥ щодо причин раптовоњ зм≥ни позиц≥њ “≥си висловлюютьс¤ р≥зн≥ думки. ƒавно в≥дом≥ факти в сучасн≥й ≥стор≥ограф≥њ ≥нтерпретуютьс¤ по-р≥зному.
Ќа думку р¤ду угорських ≥сторик≥в, головною причиною переходу “≥си на позиц≥ю парт≥њ в≥йни була упевнен≥сть в тому, що вдастьс¤ привернути на сторону ÷ентральних держав Ѕолгар≥ю з тим, щоб тримати в узд≥ союзника –умун≥ю, що коливаЇтьс¤.
 р≥м того, н≥мецький ур¤д, що мав у розпор¤дженн≥ своњ д≥Їв≥ важел≥ тиску на Ѕухарест, твердо зав≥рило ¬≥день й Ѕудапешт у тому, що –умун≥¤ залишитьс¤ нейтральною, а ¤кщо ≥ вступить у в≥йну, то т≥льки на сторон≥ ÷ентральних держав.

÷е мало важливе значенн¤, оск≥льки, зн≥малас¤ загроза нападу –умун≥њ в тил австро-угорськоњ арм≥њ, в≥дпадала небезпека вторгненн¤ румунських в≥йськ до “ранс≥льван≥њ. ≤ цей аргумент повинен бути вз¤тий до уваги, але вважати його головною причиною немаЇ достатн≥х п≥дстав.
Ѕудучи державним д≥¤чем ≥мперського масштабу, “≥са у своњх р≥шенн¤х н≥коли не виходив т≥льки з вузько угорських нац≥ональних ≥нтерес≥в, бо розум≥в, що ц≥ сам≥ ≥нтереси, та ≥ саме ≥снуванн¤ ”горщини, к≥нець к≥нцем, були нерозривно пов'¤зан≥ з благополучч¤м ћонарх≥њ, а також њњ союзних в≥дносин з Ќ≥меччиною.
”горський вчений ‘еренц ѕелешкењ, сучасний б≥ограф “≥си, вважаЇ, що "в≥ра в матер≥альну, в≥йськову ≥ духовну потужн≥сть Ќ≥меччини була ≥ залишилас¤ найслаб≥шим пунктом його зовн≥шньопол≥тичноњ концепц≥њ, ≥ з властивою йому посл≥довн≥стю в≥н залишавс¤ нењ в≥рним до к≥нц¤".
¬ л≥тератур≥ висловлюЇтьс¤ також припущенн¤ про те, що одностайний виступ угорськоњ опозиц≥њ ≥ громадськост≥ на користь р≥шучих д≥й проти —ерб≥њ з≥грав свою роль у переход≥ розд≥лу угорського каб≥нету на позиц≥њ в≥йськовоњ парт≥њ.

“≥са схиливс¤ перед волею глибоко шановного њм старезного ≥ великодосв≥дченого монарха. «а день до вир≥шального зас≥данн¤ коронноњ ради “≥са отримав посланн¤ ц≥сар¤-корол¤ про те, що останн≥й "надаЇ важливе значенн¤ тому, щоб ¤кнайскор≥ше була усунена в≥дм≥нн≥сть в погл¤дах "м≥ж угорським прем'Їром та ≥ншими учасниками зас≥данн¤". ”хваливши р≥шенн¤, “≥са проводив пол≥тику в≥йни р≥шуче, ц≥леспр¤мовано, без жодних коливань.
¬≥н став одним з сп≥вавтор≥в сербського ультиматуму, складеного графом ‘оргачом, що поклав початок ланцюговоњ реакц≥њ оголошенн¤ в≥йни. ћенше н≥ж через р≥к, ‘ранц …осип запропонував “≥с≥ пост м≥н≥стра закордонних справ ≥мпер≥њ.
“ой вв≥чливо в≥дхилював ут≥шну пропозиц≥ю: "¬пливати на закордонн≥ справи дозвол¤Ї мен≥ ≥ нин≥шн≥й м≥й пост з Ѕудапешта, але покинути Ѕудапешт значило б дл¤ мене п≥ти з угорського пол≥тичного житт¤... «д≥йсненн¤ моњх план≥в ≥ њх завершенн¤ важливо ≥ з погл¤ду консол≥дац≥њ м≥жнародних позиц≥й ћонарх≥њ". ¬ наступники Ѕерхтольда “≥са запропонував свого близького соратника ≤штвана Ѕур≥ана, ¤кий ≥ очолив зовн≥шньопол≥тичне в≥домство ≥мпер≥њ на Ѕальхаузплац.

¬ ман≥фест≥, обнародуваному в день початку в≥йни з —ерб≥Їю, ц≥сар-король уз¤в на себе особисто всю в≥дпов≥дальн≥сть за зроблений крок:
"я все зважив, ¤ все обдумав".
¬и¤вилос¤, проте, що, не звертаючи уваги на 60-р≥чний досв≥д царюванн¤, в ц≥лому благополучного, без стрибк≥в, вибух≥в ≥ потр¤с≥нь не в останню чергу завд¤ки обережн≥й обачност≥ самого монарха, далеко не все ним було обдумане ≥ зважене.