“ема "—араЇвська криза ≥ виникненн¤ першоњ св≥товоњ в≥йни" вивчена ≥сториками р≥зних крањн так досконально, ¤к н≥¤ка ≥нша велика ≥сторична проблема.
      ћ≥ж двома св≥товими в≥йнами св≥това ≥сторична наука розвивалас¤ п≥д знаком блокових ≥ нац≥ональних пристрастей, односторонньо, в русл≥ головним чином захисту та виправданн¤ пол≥тики двох протисто¤чих в≥йськово-пол≥тичних коал≥ц≥й та пров≥дних св≥тових держав, в≥дпов≥дальних за в≥йну ≥ р≥зною м≥рою причетних до њњ розв'¤зуванн¤. ÷ю порочну методолог≥ю вдалос¤ подолати в останн≥ дес¤тил≥тт¤.
      —правжн≥й ≥стор≥ограф≥чний прорив в≥дбувс¤ п≥сл¤ виходу у св≥т в≥домоњ книги зах≥днон≥мецького ≥сторика ‘р≥ца ‘≥шера "Griff nach der Weltmacht". (ѕрийн¤тий у нас рос≥йський переклад назви ц≥Їњ епохальноњ книги - "—утичка за св≥тове пануванн¤" - ≥стотно послаблюЇ закладене у сам≥й назв≥ н≥мецького ориг≥налу значенн¤. “очн≥ше ≥ ближче до ориг≥нальноњ назви було б: "«амах на св≥тове пануванн¤".)

Ћ≥тература по ц≥й тем≥ неозора наприклад:
      ¬иноградов  .Ѕ. Ѕуржуазна ≥стор≥ограф≥¤ першоњ св≥товоњ в≥йни. Ћ., 1962;
      ѕолетика Ќ.ѕ. ¬иникненн¤ першоњ св≥товоњ в≥йни. (Ћипнева криза 1914 г.) ћ., 1964.
«а т≥ дес¤тил≥тт¤, що пройшли п≥сл¤ виходу цих праць об'Їм публ≥кац≥й зб≥льшивс¤ на пор¤док, ¤кщо не б≥льше, але не був ≥стор≥ограф≥чно продуманим.

ѕ≥дсумки м≥жнародноњ дискус≥њ ≥сторик≥в - треба думати попередн≥, - що розвернулас¤ п≥сл¤ виступу н≥мецького "п≥дбурництва спокою", що отримали назву "контроверзи ‘≥шера", були п≥дведен≥ вже в друг≥й половин≥ 1980-х рок≥в, через два дес¤тир≥чч¤ п≥сл¤ по¤ви самоњ монограф≥њ.

¬ јвстр≥њ ≥н≥ц≥ативу ‘≥шера п≥дхопили зальцбурзький професор ‘р≥ц ‘ельнер та р¤д ≥нших авторитетних вчених, ¤ким вдалос¤ добитис¤ значних досл≥дницьких результат≥в у розкритт≥ справжньоњ п≥доснови под≥й липн¤-серпн¤ 1914 р. ¬≥дбувс¤ принциповий, важливий ≥ з погл¤ду формуванн¤ "здоровоњ, в≥льноњ в≥д загальногерманськоњ ло¤льност≥ нац≥ональноњ самосв≥домост≥" австр≥йських н≥мц≥в розриву з ≥стор≥ограф≥чною традиц≥Їю "оборонства 1920-1950-х рок≥в".

ћ≥жнародного резонансу д≥стало невелике, але дуже важливе документальне досл≥дженн¤ ‘ельнера про м≥с≥ю начальника канцел¤р≥њ австро-угорського м≥н≥стерства закордонних справ јлександера ’ойоша у Ѕерл≥н≥ 3 липн¤ 1914 р.
      ÷¤ людина, разом з графом я. ‘оргачом та бароном ј. ћусул≥ном, пол≥тичними кер≥вниками зовн≥шньопол≥тичного в≥домства у ¬≥дн≥, д≥¤льно працювала над тим, щоб виключити мирне розв'¤занн¤ липневоњ кризи.

¬ друг≥й половин≥ XX ст. нац≥ональними ≥сторичними школами р≥зних крањн та р≥зних ≥деолог≥чних напр¤мк≥в ≥стотно просунуто вивченн¤ питанн¤ про походженн¤ в≥йни, конкретного механ≥зму њњ розв'¤зуванн¤. ≤стотно розширилас¤ джерелова база проблеми, з'¤вилис¤ б≥льш менш розумн≥ концепц≥њ, головна мета ¤ких пол¤гаЇ у подоланн≥ синдрому вузько-нац≥онал≥стичного недалекого п≥дходу.
      ¬≥драдно, що п≥он≥рами в ц≥й шл¤хетн≥й справ≥ виступили ≥сторики Ќ≥меччини, –ос≥њ, —Ўј, ≤тал≥њ, ¬еликобритан≥њ, ‘ранц≥њ. ¬ажче, а в де¤ких випадках нав≥ть хворобливо, в≥дбуваЇтьс¤ цей процес в ≥сторичн≥й науц≥ крањн, де "нац≥ональн≥ ≥нтереси" Ї зверхн≥ми над науковою безсторонн≥стю. ќсобливу чутлив≥сть њх можна по¤снити тим, що сама по¤ва нових держав, розширенн¤ ≥нших, пр¤мо або поб≥чно пов'¤зане з в≥йною та њњ результатом.
     ѕитанн¤ про роль н≥мецькоњ дипломат≥њ в дн≥ Ћипневоњ кризи добре вивчено в л≥тератур≥, а п≥сл¤ сенсац≥йного виступу ‘≥шера, можна сказати, вс≥ крапки в ц≥й ≥стор≥њ поставлен≥. …ого концепц≥¤, з кордонною точн≥стю виражена в сам≥й назв≥ книги, була розвинута, доповнена ≥ уточнена його бременським учнем ≤мануњлом √айссом та сх≥дно-берл≥нським посл≥довником ‘р≥цем  лайном.

ѕроте доказ повноњ ≥ безумовноњ н≥мецькоњ в≥дпов≥дальност≥ в розв'¤зуванн≥ в≥йни все ж таки де¤ким чином ¤к би зн≥мав частину в≥дпов≥дальност≥ за в≥йну, лежачоњ на правител¤х јвстро-”горщини, залишаючи в т≥н≥ винн≥сть останн≥х.
      “акий п≥дх≥д об'Їктивно п≥дтверджував концепц≥њ, що розгл¤дали ƒунайську монарх≥ю простим сател≥том Ќ≥мецькоњ ≥мпер≥њ, њњ молодшим партнером ще до початку в≥йни. ѕроти таких побудов р≥шуче виступають ‘. ‘ельнер, –.  анн ≥ ≥н. ”загальнивши досв≥д в≥дносин јвстро-”горщини з Ќ≥меччиною за 1871-1914 рр.,  анн прийшов до висновку, що ћонарх≥¤ не потребувала тиску з боку Ѕерл≥на дл¤ того, щоб ухвалити р≥шенн¤ про в≥йну.
      Ќа його думку, у 1913-1914 рр. в≥дбулас¤ еволюц≥¤ у погл¤дах самого ‘ранца …осипа, в результат≥ ¤коњ в≥н став схил¤тис¤ до думки про необх≥дн≥сть в≥йськовоњ операц≥њ проти —ерб≥њ, усв≥домлюючи при цьому реальн≥сть загрози втручанн¤ в конфл≥кт –ос≥њ.

“епер, п≥сл¤ по¤ви згаданих праць, Ї вс≥ п≥дстави говорити про вже доконаний ≥стор≥ограф≥чний поворот в австр≥йськ≥й л≥тератур≥ з питань про в≥дпов≥дальн≥сть за першу св≥тову в≥йну.
      Ќов≥й австр≥йськ≥й концепц≥њ чуждо прагненн¤ заперечувати або ¤кимсь чином зменшити вину предк≥в, шукати виправданн¤, "пом'¤кшувальн≥ вину обставини", перекладати в≥дпов≥дальн≥сть на чуж≥ плеч≥.

яскраво, доказово й переконливо ц¤ концепц≥¤ вт≥лена у фундаментальн≥й монограф≥њ ћанфреда –аухенштайнера, директора ¬≥йськово-≥сторичного музею у ¬≥дн≥, представника тепер вже середнього покол≥нн¤ австр≥йських вчених-≥сторик≥в.
      ѕозиц≥¤ автора обширноњ монограф≥њ "—мерть двоглавого орла. јвстро-”горщина ≥ перша св≥това в≥йна" ¤сна ≥ недвозначна. ¬ м≥н≥стерств≥ закордонних справ вже наступного дн¤ п≥сл¤ —араЇво склалас¤ одностайна думка: балканська проблема, конкретно проблема —ерб≥њ, повинна бути вир≥шений раз ≥ назавжди.
Ѕерхтольд коливавс¤. јле радники миттю переконали його в необх≥дност≥ саме в≥йськового р≥шенн¤. ѕрот¤гом дек≥лькох годин трапилос¤ те, що п≥зн≥ше в аналах ≥стор≥њ буде названий "Ћипневою або —араЇвською кризою".

Ќа думку —оломона ¬енка, видного американського ≥сторика, не т≥льки доброго знавц¤ австр≥йськоњ ≥стор≥њ, але ≥ вченого що ориг≥нально мислив, то був акт в≥дчаю:

"Ћюдина у в≥дчањ робить в≥дчайдушну пол≥тику, нав≥ть в тому випадку, ¤кщо п≥дтримка престижу, статусу ≥ авторитету представл¤ютьс¤ "рац≥ональною причиною" дл¤ в≥йни в ментальному св≥т≥ великодержавноњ "реальноњ пол≥тики". ” раз≥ јвстро-”горщини, в≥дчай був пов'¤заний з трагед≥Їю.
      ≈л≥та √абсбурзькоњ ≥мпер≥њ, Їдиноњ з великих держав, д≥¤ла з переконанн¤м, що в≥йськова поразка може означати к≥нець ≥снуванню ≥мпер≥њ, ¤коњ вона служить".

÷≥ м≥ркуванн¤ краще всього п≥дтверджують слова того ж ’ойоша, вимовлен≥ њм 24 липн¤, за день до зак≥нченн¤ терм≥ну ультиматуму: "ћи ще здатн≥ ухвалювати р≥шенн¤. ћи не хочемо бути або здаватис¤ хворою людиною.
       раще бути знищеним в≥дразу ж". ќстаннЇ глибокодумне зауваженн¤, що ¤скраво ≥люструЇ пануюч≥ в австро-угорськ≥й верх≥вц≥ настроњ, на побутовому р≥вн≥ звучало б, напевно, так: гинути, так з музикою!

“ак була розв'¤зана в≥йна. –озгорнений критичний ≥ документований анал≥з сп≥вучаст≥ ≥ јвстро-”горщини в цьому процес≥, та њњ частки вини в тому, що трапилос¤ дане в досл≥дженн¤х ’ельмута –умплера. —вою частку в≥дпов≥дальност≥ в розв'¤зуванн≥ в≥йни несуть "≥ –ос≥¤, ≥ ≥нш≥ держави, своњми д≥¤ми, або тим, що утрималис¤ в≥д таких", вважаЇ –аухенштайнер.
      √оловне дос¤гненн¤ нов≥тньоњ ≥стор≥ограф≥њ першоњ св≥товоњ в≥йни - це в≥дх≥д в≥д безпл≥дност≥, та й набила оскому за м≥жв≥йськов≥ дес¤тир≥чч¤ дискус≥њ про винуватц≥в в≥йни. ѕроте, не дивл¤чись на дос¤гнут≥ велик≥ досл≥дницьк≥ усп≥хи ≥ концептуальн≥ результати, багато що в ≥стор≥њ першоњ в≥йни залишаЇтьс¤ ще нерозгаданою таЇмницею. ќдна з них: чи передбачали пол≥тики крањн, що готували й розв'¤зали в≥йну, насл≥дки њњ дл¤ всього людства, чи проводили вони свою л≥н≥ю обдумано, навмисно ≥ посл≥довно або покладалис¤ на випадок ?