ƒо нещасних постр≥л≥в, що пролунали в босн≥йськ≥й столиц≥ спекотним днем 28 серпн¤ 1914 р., јвстро-”горщина п≥д≥йшла з безл≥ччю невир≥шених гостроактуальних внутр≥шн≥х ≥ зовн≥шн≥х проблем.
      “≥сно м≥ж собою зв'¤зан≥, кожна з них могла стати приводом дл¤ в≥йни, ¤к зас≥б до њх вир≥шенн¤. ѕочинаючи з 1908 р. кожна зовн≥шн¤ - або внутр≥шньопол≥тична криза посилювала у верхах ћонарх≥њ т¤гу до силових метод≥в виходу з нењ.
      —правжн¤ трагед≥¤ австро-угорського кер≥вництва пол¤гала в тому, що воно не зум≥ло створити м≥н≥мум необх≥дних зовн≥шньопол≥тичних умов напередодн≥ в≥йни, в≥дштовхнувши в≥д себе нав≥ть своњх формальних союзник≥в - ≤тал≥ю, оф≥ц≥йного члена ѕотр≥йного союзу, та –умун≥ю, що прилучилас¤ до цього союзу у 1884 р. ўоб утримати ≤тал≥ю ≥ –умун≥ю в≥д переходу у ворожий таб≥р, необх≥дно було в≥ддати перш≥й ѕ≥вденний “ироль, а друг≥й хоча б частину “рансильван≥њ. ¬с≥ под≥бн≥ комб≥нац≥њ розбивалис¤ об вперту завз¤т≥сть австр≥йц≥в не бажаючих поступитис¤ хоча б частиною своЇњ територ≥њ в першому випадку та угорц≥в - в другому.
      ѕри цьому јвстр≥¤ охоче п≥шла б на поступку –умун≥њ угорською “рансильван≥Їю, а ”горщина на передачу ≤тал≥њ ѕ≥вденного “ирол¤ з “р≥Їстом, “рент≥но та австр≥йським ѕримор'¤м в придачу.

«аради справедливост≥ сл≥д зазначити, що в ѕ≥вденному “ирол≥ переважну б≥льш≥сть населенн¤ складали н≥мц≥ - 215 345 проти 22 516 ≥тал≥йц≥в, тод≥ ¤к в “рансильван≥њ б≥льш≥сть належала румунам.

≤нша справа, наск≥льки б були ефективн≥ ц≥ поступки. ћожливо, –умун≥¤, отримавши територ≥њ “рансильван≥њ, ≥ утрималас¤ б в≥д виступу проти свого союзника.
      „и утрималас¤ б ≤тал≥¤, приЇднавши до себе ѕ≥вденний “ироль, в≥д спокуси прийн¤ти набагато б≥льш щедр≥ об≥ц¤нки зах≥дних союзник≥в за рахунок, зрозум≥ло, т≥Їњ ж ≥мпер≥њ ?
      —уд¤чи з усього - навр¤д чи. ≤тал≥йська нац≥ональна пол≥тика, починаючи з епохою –≥сордж≥менто, була жорстко ор≥Їнтована на руйнуванн¤ ≥мпер≥њ. ¬≥домий клич вожд¤ –≥сордж≥менто ћадз≥н≥ "«нищити јвстр≥ю !" ("Austria delenda !", у 1915 р. молодий чех ≈дуард Ѕенеш, майбутн≥й президент „ехословацькоњ –еспубл≥ки, тод≥ ще зб≥глий п≥дданий ‘ранца …осипа, опубл≥кував у ѕариж≥ брошуру п≥д майже такою ж назвою - "Detruise l'Autriche-Hongrie !") лунав у 1914-1915 рр. б≥льш актуально, н≥ж будь-коли.

јле ц≥ г≥потези ан≥ск≥льки не м≥н¤ють сут≥ справи. Ќ≥ јвстр≥¤, н≥ ”горщина н≥ морально, н≥ пол≥тично не були готов≥ п≥ти на територ≥альн≥ жертви ради б≥льш високоњ мети самозбереженн¤.
      Ќе схот≥в поступитис¤ ≤тал≥њ хоча б сантиметр в≥д австр≥йськоњ територ≥њ ≥ сам ‘ранц …осип, менш вс≥х заражений занадто модним дл¤ нього нац≥онал≥змом. ¬≥дома його за¤ва про те, що в≥н "швидше сам п≥де у шанц≥, н≥ж подаруЇ ≥тал≥йц¤м ѕ≥вденний “ироль".

“им часом ≥снуЇ думка, може бути ≥ дещо переб≥льшена, що дол¤ ћонарх≥њ була вир≥шена наперед у Ћондон≥ 26 кв≥тн¤ 1915 р., коли в обм≥н на зобов'¤занн¤ ≤тал≥њ вступити у в≥йну на њх сторон≥ держави јнтанти об≥ц¤ли ≥тал≥йц¤м все австр≥йське узбережж¤ јдр≥атики, не замислюючись про те, що словенц≥в там було б≥льше, н≥ж ≥тал≥йц≥в.
      ÷≥Їю н≥сен≥тною таЇмною угодою союзники, пише один з кращих знавц≥в ≥стор≥њ ≥мпер≥њ √абсбург≥в проф. –оберт ј.  анн, "сам≥ того не п≥дозрюючи, п≥дписали смертний вирок ћонарх≥њ, ще до того, ¤к було ухвалено формальне р≥шенн¤ про њњ розпуск".

ѕроте незалежно в≥д евентуального результату альтернативного курсу австро-угорськоњ дипломат≥њ зовн≥шн¤ пол≥тика ћонарх≥њ, к≥нець-к≥нцем, визначалас¤ своЇр≥дн≥стю внутр≥шньоњ структури ≥мпер≥њ, њњ економ≥чною та в≥йськовою потужн≥стю, а також м≥жнародним положенн¤м јвстро-”горщини та складеною до початку XX ст. в рег≥он≥ геопол≥тичною ситуац≥Їю.
      –азом з тим представл¤Їтьс¤, що ≥ в жорстких рамках неспри¤тливоњ загалом м≥жнародно-пол≥тичноњ ситуац≥њ, зовн≥шн¤ пол≥тика ћонарх≥њ могла бути б≥льш збалансованою, реал≥стичною ≥ ц≥леспр¤мованою.

“им часом австро-угорська дипломат≥¤, щонайменше, починаючи з Ѕосн≥йськоњ кризи 1908-1909 рр., д≥¤ла на р≥дк≥сть невдало, нерац≥онально, всупереч розуму ≥ власним ≥нтересам, а ≥нод≥ просто незграбно.

≤снуЇ, проте, й протилежний погл¤д. …ого сформулював модний нин≥ англ≥йський автор по проблемах јвстро-”горщини —емюЇль ¬≥ль¤мсон-молодший в реценз≥њ на шостий том багатотомного виданн¤ "ћонарх≥¤ √абсбург≥в 1848-1918" (шостий том ц≥лком присв¤чений зовн≥шн≥й пол≥тиц≥ ≥ носить назву "ћонарх≥¤ √абсбург≥в у систем≥ м≥жнародних в≥дносин"). јнгл≥Їць, навпаки, вважаЇ, що саме "зовн≥шн¤ пол≥тика була т≥Їю сферою, де јвстро-”горщина збер≥гала своњ великодержавн≥ позиц≥њ, не дивл¤чись на зростаючу неадекватн≥сть цьому статусу њњ в≥йськового та економ≥чного потенц≥алу".
      Ѕ≥льш того, в≥н нав≥ть вважаЇ, що мистецтву "виживанн¤ ≥мпер≥њ м≥г би повчитис¤ у √абсбург≥в ≥ ‘ранца …осипа - ћихайло √орбачьов", маючи на уваз≥ габсбургську готовн≥сть "йти на ризик в≥йни, щоб вр¤тувати свою крихку пол≥тичну ≥ м≥жнародну позиц≥ю". ÷≥каво, на кого повинен був "йти в≥йною" ћ.—. √орбачев в ≥м'¤ пор¤тунку рад¤нськоњ ≥мпер≥њ !?
      « цим екстравагантним погл¤дом можна було б ≥ погодитис¤, ¤кби не повед≥нка ‘ранца …осипа у липн≥ 1914 р., швидше схожа на акт самогубства, н≥ж виживанн¤ або пор¤тунка.

Ѕезсилл¤ й безпл≥дн≥сть австро-угорськоњ дипломат≥њ з≥ вс≥Їю очевидн≥стю ви¤вилис¤ у 1912-1913 рр. —тороною що програла у результат≥ балканських воЇн ви¤вилас¤ не одна т≥льки “уреччина, але й јвстро-”горщина.
      ¬она була принижена, осоромлена. ¬перше за всю ≥стор≥ю протисто¤нн¤ Ївропейсько-османо-балканськ≥ проблеми розв'¤зувалис¤ без безпосередньоњ участ≥ ≥мпер≥њ √абсбург≥в. јвторитету њњ ¤к великоњ держави була нанесена в≥дчутна втрата. ўе б≥льше постраждав престиж ≥мпер≥њ в очах власних п≥дданих, особливо п≥вденнослав¤нских ≥ просто слов'¤нських. ѕекуче почутт¤ приниженост≥ та безсилл¤ переживала, мабуть, вс¤ верх≥вка ≥мпер≥њ.
      ≤ ц¤ психолог≥чна травма з≥грала чималу роль у в≥дчайдушн≥й агресивност≥ правл¤чих круг≥в у фатальн≥ липнев≥ дн≥ 1914 р. ¬ результат≥ двох цих воњн розширилис¤ територ≥ально та значно посилилис¤ —ерб≥¤ ≥ –умун≥¤ за рахунок Ѕолгар≥њ - Їдиного потенц≥йного союзника јвстро-”горщини на Ѕалканах.

ѕод≥њ, що привела до св≥товоњ в≥йни, почалис¤ з≥ вбивства ерцгерцога ‘ранца ‘ердинанда, ¤кого сербська пропаганда зображувала ¤к закл¤того ворога —ерб≥њ. Ќасправд≥ спадкоЇмець престолу був одним з тих небагатьох кер≥вних д≥¤ч≥в ћонарх≥њ, хто р≥шуче виступав проти антисербських акц≥й.
      ¬≥н категорично заперечував не т≥льки проти знищенн¤ сус≥дньоњ держави, але нав≥ть настирливо вимагав, щоб "н≥ п≥д ¤ким вигл¤дом не анексувати жоден квадратний метр њњ територ≥њ".
      ¬≥н, ставши спадкоЇмцем, под≥бно Ѕ≥смарку невпинно застер≥гав проти в≥йни з –ос≥Їю, пост≥йно ратував за в≥дродженн¤ союзу трьох ц≥сар≥в, немало зробив дл¤ нормал≥зац≥њ в≥дносин з –ос≥Їю на рубеж≥ двох стол≥ть.

¬ кв≥тн≥ 1914 р. ерцгерцог обговорював з редактором впливовоњ "–айхспост план" реал≥зац≥њ перетворенн¤ дуал≥стичноњ ≥мпер≥њ у "—получен≥ Ўтати ¬еликоњ јвстр≥њ" в≥дпов≥дно до пропозиц≥й ј. ѕопович≥, одного з л≥дер≥в нац≥онального руху румун ”горщини, що входив у так звану бельведерську кл≥ку ерцгерцога ‘ранца ‘ердинанда √абсбурга.
      «розум≥ло, ерцгерцог повн≥стю в≥дкидав ≥дею "повноњ автоном≥њ", напол¤гав на обмеженн≥ прав автоном≥й не т≥льки у в≥йськов≥й сфер≥, але ≥ в економ≥ц≥, ≥ митн≥й пол≥тиц≥ на користь ≥мперськоњ Їдност≥ та централ≥зац≥њ. Ѕо к≥нцевою метою його було в≥дродженн¤ минулоњ велич≥ династ≥њ шл¤хом л≥кв≥дац≥њ "угорськоњ супремац≥њ" в ≥мпер≥њ та њњ централ≥зац≥њ.

Ѕельведер - один з найкрасив≥ших палац≥в ¬≥дн¤, тод≥ резиденц≥¤ ерцгерцога, навкруги ¤кого групувалис¤ опозиц≥йн≥ угорському режиму д≥¤ч≥ нац≥ональностей ”горщини.
«гаданий вище конкретний проект федерал≥зац≥њ був п≥дготовлений шефом канцел¤р≥њ кронпринца ј. Ѕрош фон јаренау.