–имська доба
ѕро перших мешканц≥в јвстр≥њ в≥домо вкрай мало. ћ≥зерн≥ ≥сторичн≥ дан≥ св≥дчать про ≥снуванн¤ докельтского населенн¤. Ѕлизько 400Ц300 рок≥в до н.е. з'¤вилис¤ войовнич≥ кельтськ≥ племена з≥ своЇю мовою, рел≥г≥йними культами та традиц≥¤ми. «м≥шавшис¤ ≥з стародавн≥ми мешканц¤ми, кельти створили корол≥вство Ќор≥к.

Ќа початку II ст. до н.е. влада –има розповсюджувалас¤ до ƒунаю. ѕроте римл¤ни були змушен≥ пост≥йно боротис¤ з кочовими н≥мецькими варварами, що вторгалис¤ з п≥вноч≥ через ƒунай, що служив кордоном римськоњ цив≥л≥зац≥њ. –имл¤ни збудували укр≥плен≥ в≥йськов≥ табори у ¬≥ндобон≥ (¬≥день) та у  арнунт≥, за 48 км в≥д першого; в район≥ ’оер ћаркт у ¬≥дн≥ збереглис¤ руњни римських фортець. ¬ район≥ середнього ƒунаю римл¤ни спри¤ли розвитку м≥ст, ремесел, торг≥вл≥ й г≥рничоњ промисловост≥, збудували дороги й м≥ста.
      ÷≥сар ћарк јврел≥й (помер у ¬≥ндобон≥ в 180 роц≥ н.е.) склав в  арнунт≥ частину своњх безсмертних –оздум≥в. –имл¤ни насаджували серед м≥сцевого населенн¤ рел≥г≥йн≥ ¤зичницьк≥ обр¤ди, св≥тськ≥ ≥нститути та звичањ, латинську мову ≥ л≥тературу. ” 4 ст. починаЇтьс¤ христ≥анизац≥¤ цього рег≥ону.

¬ V та VI ст. н≥мецьк≥ племена наповнили велику частину римських волод≥нь в зах≥дн≥й частин≥ сучасноњ јвстр≥њ. ¬ сх≥дн≥ та п≥вденн≥ частини сучасноњ јвстр≥њ вторглис¤ тюркомовн≥ коч≥вники Ц авари, разом з ними (або всл≥д за ними) м≥грували слов'¤нськ≥ народи Ц майбутн≥ словенц≥, хорвати й чехи, серед ¤ких розчинилис¤ авари. ¬ зах≥дних районах м≥с≥онери (≥рландц≥, франки, англи) обернули в христи¤нську в≥ру германц≥в-¤зичник≥в (бавар≥в); центрами христи¤нськоњ культури стали м≥ста «альцбург та ѕассау.
     ѕриблизно у 774 роц≥ в «альцбурз≥ був споруджений собор, ≥ до к≥нц¤ VIII ст. м≥сцевий арх≥Їпископ отримав владу над сус≥дн≥ми Їпарх≥¤ми.
Ѕудувалис¤ монастир≥ (наприклад,  ремсмюнстер), ≥ з цих остров≥в цив≥л≥зац≥њ почалос¤ обертанн¤ слов'¤н (хорутан - пращур≥в словенц≥в) в христи¤нство.

¬торгненн¤ угорц≥в в —х≥дну марку
 арл ¬еликий (742Ц814) розгромив авар≥в ≥ став заохочувати н≥мецьку колон≥зац≥ю —х≥дноњ марки. Ќ≥мецьк≥ поселенц≥ одержували прив≥лењ: њм дарувалис¤ земельн≥ над≥ли, ¤к≥ обробл¤лис¤ рабами. «нов розцв≥ли м≥ста на —ередньому ƒунањ.

ѕравл≥нн¤ франк≥в в јвстр≥њ ск≥нчилос¤ раптово. ≤мпер≥ю  арол≥нг≥в безжально спустошували угорц≥. ÷им войовничим племенам було призначено зробити м≥цний ≥ глибокий вплив на житт¤ середньоњ частини долини ƒунаю. ¬ 907 роц≥ угорц≥ захопили —х≥дну марку та зв≥дси робили кривав≥ наб≥ги на Ѕавар≥ю, Ўваб≥ю та Ћотаринг≥ю.

ќттон I, н≥мецький ц≥сар ≥ засновник —в¤щенноњ –имськоњ ≥мпер≥њ (962), отримав перемогу над могутн≥м угорським в≥йськом у 955 роц≥ на р≥чц≥ Ћех поблизу југсбурга.
      ¬≥дт≥снен≥ на сх≥д, угорц≥ поступово розселилис¤ нижче за теч≥Їю у родюч≥й ”горськ≥й р≥внин≥ (де њх нащадки живуть дотепер) ≥ прийн¤ли христи¤нську в≥ру.

ѕравл≥нн¤ Ѕабенберг≥в
ћ≥сце вигнаних угорц≥в зайн¤ли н≥мецьк≥ переселенц≥. Ѕаварська —х≥дна марка, ¤ка охоплювала у той час район навкруги ¬≥дн¤, була передана у 976 роц≥ ¤к ленне волод≥нн¤ роду Ѕабенберг≥в, чињ родов≥ волод≥нн¤ розташовувалис¤ в долин≥ ћайна в Ќ≥меччин≥.
” 996 роц≥ територ≥¤ —х≥дноњ марки вперше була названа ќстерр≥ки.

ќдним з видатних представник≥в династ≥њ Ѕабенберг≥в був макрграф Ћеопольд III (правив у 1095Ц1136 роках). «береглис¤ руњни його замку на гор≥ Ћеопольдсберг поблизу ¬≥дн¤.
      ѕоблизу розташований монастир  лостернойбург й величне цистерц≥анське абатство у ’айл≥генштадт≥, м≥сце похованн¤ австр≥йських правител≥в. „енц≥ в цих монастир¤х обробл¤ли пол¤, вчили д≥тей, складали л≥тописи ≥ догл¤дали за хворими, значною м≥рою спри¤ючи осв≥т≥ навколишнього населенн¤.

Ќ≥мецьк≥ поселенц≥ завершували освоЇнн¤ —х≥дноњ марки. Ѕули вдосконален≥ методи обробки земл≥ та виноградарства, заснован≥ нов≥ селища. ¬здовж ƒунаю ≥ всередин≥ крањни було побудовано безл≥ч замк≥в, таких, ¤к ƒюрнштейн та јгштейн. ¬ пер≥од хрестових поход≥в м≥ста процв≥тали, й росло багатство правител≥в. ¬ 1156 роц≥ ≥мператор привласнив титул герцога маркграфу јвстр≥њ √енр≥ху II.
«емл¤ Ўт≥р≥¤, на п≥вдень в≥д јвстр≥њ, д≥сталас¤ Ѕабенбергам ¤к спадок (1192), а частини ¬ерхньоњ јвстр≥њ й  ротни були придбан≥ у 1229 роц≥.

–озкв≥т јвстр≥њ прийшовс¤ на пер≥од правл≥нн¤ герцога Ћеопольда VI, ¤кий помер у 1230 роц≥, прославившис¤ ¤к нещадний борець з Їретиками та мусульманами. ўедрими подарунками обсипалис¤ монастир≥; знов створен≥ чернеч≥ ордени, франц≥сканц≥ ≥ дом≥н≥канц≥, були люб'¤зно прийн¤т≥ в герцогств≥, заохочувалис¤ поети та сп≥ваки.

¬≥день, довгий час перебуваючи в упадку, у 1146 роц≥ став резиденц≥Їю герцога; велика користь була вит¤гнута з розвитку торг≥вл≥ завд¤ки хрестовим походам.
” 1189 роц≥ в≥н вперше згадуЇтьс¤ ¤к civitas (м≥сто), в 1221 роц≥ одержуЇ м≥ськ≥ права та у 1244 роц≥ њх п≥дтверджуЇ, отримавши формальн≥ м≥ськ≥ прив≥лењ, що визначали права ≥ обов'¤зки город¤н, що регулювали д≥¤льн≥сть ≥ноземних торговц≥в та передбачали утворенн¤ м≥ськоњ ради. ¬ 1234 роц≥ дл¤ жител≥в-Їврењв був виданий гуманн≥ший й про≥нформований, н≥ж в ≥нших м≥сц¤х, закон про њх права, ¤кий залишавс¤ в сил≥ до вигнанн¤ Їврењв з ¬≥дн¤ майже 200 рок≥в потому.
Ќа початку XIII ст. меж≥ м≥ста були розширен≥, виникли нов≥ укр≥пленн¤.

ƒинаст≥¤ Ѕабенберг≥в загаснула у 1246 роц≥, коли герцог ‘р≥др≥х II загинув в битв≥ з угорц¤ми, не залишивши спадкоЇмц≥в. ѕочалас¤ боротьба за јвстр≥ю Ц важливу в економ≥чних ≥ стратег≥чних в≥дносинах територ≥ю.

ѕосиленн¤ австр≥йськоњ держави за √абсбург≥в
ѕапа римський передав вакантний трон герцогства маркграфу √ерману Ѕаденському (правив у 1247Ц1250 роках). ѕроте австр≥йськ≥ Їпископи ≥ феодальна знать вибрали герцогом чеського корол¤ ѕржемисла II (ќтакара) (1230Ц1278), ¤кий зм≥цнив своњ права на австр≥йський трон одруженн¤м на сестр≥ останнього Ѕабенберга. ѕржемисл захопив Ўт≥р≥ю ≥ отримав за шлюбним контрактом  ар≥нт≥ю й частину  райни.
ѕржемисл добивавс¤ корони —в¤щенноњ –имськоњ ≥мпер≥њ, але 29 вересн¤ 1273 року королем був обраний граф –удольф √абсбурзький (1218Ц1291), шанований ¤к за свою пол≥тичну розсудлив≥сть, так ≥ за здатн≥сть уникати суперечок з папством.
ѕржемисл в≥дмовивс¤ визнати його обранн¤, тому –удольф вдавс¤ до сили ≥ розгромив суперника. ¬ 1282 роц≥ Ц одна з ключових дат в австр≥йськ≥й ≥стор≥њ Ц –удольф оголосив земл≥ јвстр≥њ спадковим волод≥нн¤м династ≥њ √абсбург≥в.

« самого початку √абсбурги вважали своњ земл≥ приватним волод≥нн¤м. Ќе дивл¤чись на боротьбу за корону —в¤щенноњ –имськоњ ≥мпер≥њ ≥ с≥мейн≥ розбрати, герцоги з династ≥њ √абсбург≥в продовжували розширювати меж≥ своњх волод≥нь. ¬же ран≥ше була зроблена спроба приЇднати до нього землю ‘орарльберг на п≥вденному заход≥, але це вдалос¤ завершити т≥льки у 1523 роц≥. “≥роль був приЇднаний до волод≥нь √абсбург≥в у 1363 роц≥, внасл≥док чого јвстр≥йське герцогство впритул присунулос¤ до јпенн≥нського п≥востр≥ва.
¬ 1374 роц≥ була приЇднана частина ≤стр≥њ, що виходить до п≥вн≥чного краю јдр≥атичного мор¤, а через 8 рок≥в порт “р≥Їст добров≥льно приЇднавс¤ до јвстр≥њ, щоб зв≥льнитис¤ в≥д пануванн¤ венец≥анц≥в. Ѕули створен≥ представницьк≥ (станов≥) асамблењ, що складалис¤ з двор¤н, дух≥вництва й город¤н.

√ерцог –удольф IV (правив у 1358Ц1365 роках) прагнув приЇднати до своњх волод≥нь корол≥вства „ех≥њ та ”горщини, й мр≥¤в добитис¤ повноњ незалежност≥ в≥д —в¤щенноњ –имськоњ ≥мпер≥њ. –удольф заснував ¬≥денський ун≥верситет (1365), ф≥нансував розширенн¤ собору св. —тефана ≥ п≥дтримував торг≥влю й ремесла. ¬≥н помер раптово, так ≥ не реал≥зувавши своњх честолюбних план≥в.
ѕри –удольф≥ IV √абсбурги почали носити титул ерцгерцог≥в (1359).

≈коном≥ка јвстр≥њ доби ¬≥дродженн¤
¬ мирн≥ пер≥оди розцв≥тала торг≥вл¤ з сус≥дн≥ми кн¤з≥вствами ≥ нав≥ть з далеким  иЇвом. ƒо ”горщини, „ех≥њ та Ќ≥меччини товари везли по ƒунаю; за об'Їмом ц¤ торг≥вл¤ була зр≥вн¤на з торг≥влею по великому –ейнському шл¤ху. –озвивалас¤ торг≥вл¤ з ¬енец≥Їю й ≥ншими п≥вн≥чно-≥тал≥йськими м≥стами. ѕол≥пшувалис¤ шл¤хи, що полегшувало перевезенн¤ товар≥в.

Ќ≥меччина служила виг≥дним ринком збуту дл¤ австр≥йських вин та зерна, ”горщина купувала тканини. ƒо ”горщини експортувалис¤ господарськ≥ вироби ≥з зал≥за. ” свою чергу, јвстр≥¤ купувала угорську худобу й м≥нерали. ” «альцкаммергут≥ (нижньо-австр≥йськ≥ —х≥дн≥ јльпи) видобувалас¤ велика к≥льк≥сть куховарськоњ сол≥. ¬нутр≥шн≥ потреби в б≥льшост≥ вироб≥в, окр≥м од¤гу, забезпечували в≥тчизн¤н≥ виробники.
–ем≥сники одн≥Їњ спец≥альност≥, з'Їднан≥ в цех, часто селилис¤ в певних м≥ських районах, про що св≥дчать назви вулиць у старих куточках ¬≥дн¤. —проможн≥ члени цех≥в не т≥льки контролювали справи у своњй галуз≥, але й брали участь в управл≥нн≥ м≥стом.

ѕол≥тичн≥ усп≥хи √абсбург≥в
‘р≥др≥х III. « обранн¤м герцога јльбрехта V н≥мецьким королем у 1438 роц≥ (п≥д ≥м'¤м јльбрехта II) престиж √абсбург≥в дос¤г свого апогею. ќдружившис¤ на спадкоЇмиц≥ корол≥вського престолу „ех≥њ та ”горщини, јльбрехт примножив волод≥нн¤ династ≥њ. ѕроте, його влада в „ех≥њ залишалас¤ ном≥нальною, та незабаром обидв≥ корони були втрачен≥ дл¤ √абсбург≥в. √ерцог загинув по дороз≥ до м≥сц¤ битви з турками, а в пер≥од царюванн¤ його сина ¬ладислава волод≥нн¤ √абсбург≥в значно зменшилис¤. ѕ≥сл¤ смерт≥ ¬ладислава зв'¤зок з „ех≥Їю та ”горщиною був повн≥стю роз≥рваний, а сама јвстр≥¤ розд≥лена м≥ж спадкоЇмц¤ми.

¬ 1452 роц≥ д¤дько јльбрехта V ‘р≥др≥х V (1415Ц1493) був коронований ¤к ц≥сар —в¤щенноњ –имськоњ ≥мпер≥њ п≥д ≥м'¤м ‘р≥др≥ха III. ¬ 1453 роц≥ в≥н став австр≥йським ерцгерцогом, ≥ з того часу аж до формальноњ л≥кв≥дац≥њ —в¤щенноњ –имськоњ ≥мпер≥њ в 1806 роц≥ (не рахуючи короткого пром≥жку часу у XVIII ст.) √абсбурги збер≥гали ц≥сарську корону.

Ќе дивл¤чись на неск≥нченн≥ в≥йни, а також заколоти шл¤хтич≥в й мешканц≥в ¬≥дн¤, ‘р≥др≥ху III вдалос¤ розширити своњ волод≥нн¤, приЇднавши частину ≤стр≥њ та порт –≥Їку (1471). ‘р≥др≥х в≥рив в те, що династ≥њ √абсбург≥в судитьс¤ завоювати весь св≥т. …ого дев≥зом стала формула "AEIOU" (Alles Erdreich ist Oesterreich untertan, "¬с¤ земл¤ п≥длегла јвстр≥њ"). ÷ю абрев≥атуру в≥н надписував на книгах ≥ повел≥вав вис≥кати на сусп≥льних буд≥вл¤х. ‘р≥др≥х одружував свого сина ≥ спадкоЇмц¤ ћаксим≥л≥ана (1459Ц1519) на ћар≥њ Ѕургундськ≥й.
як придане √абсбургам д≥сталис¤ Ќ≥дерланди та земл≥ на територ≥њ нин≥шньоњ ‘ранц≥њ. ¬ цей пер≥од почалос¤ суперництво австр≥йських √абсбург≥в з французьким корол≥вством, ¤ке продовжувалос¤ аж до XVIII ст.

ћаксим≥л≥ан I (король у 1486 роц≥, ц≥сар у 1508), ¤кого ≥нод≥ вважають другим збирачем волод≥нь √абсбург≥в, придбав, окр≥м волод≥нь в Ѕургунд≥њ, райони √ороњц≥¤, √рад≥ска д'≤зонцо й невелик≥ територ≥њ в п≥вденних частинах сучасноњ јвстр≥њ. ¬≥н уклав угоду з чесько-угорським королем про передачу чесько-угорськоњ корони ћаксим≥л≥ану в тому випадку, ¤кщо ¬ладислав II помре, не залишивши спадкоЇмц¤ чолов≥чоњ стат≥.

«авд¤ки вм≥лим союзам, вдалому спадку та виг≥дним шлюбам с≥м'¤ √абсбург≥в добилас¤ значноњ могутност≥. ћаксим≥л≥ан знайшов вдал≥ парт≥њ дл¤ свого сина ѕилипа ≥ свого онука ‘ердинанда. ѕерший одружувавс¤ на ’уан≥, спадкоЇмиц≥ ≤спан≥њ з њњ величезною ≥мпер≥Їю. ¬олод≥нн¤ њх сина, ц≥сар¤  арла V, перевершували волод≥нн¤ будь-¤кого ≥ншого Ївропейського монарха до або п≥сл¤ нього.

ћаксим≥л≥ан домовивс¤ про одруженн¤ ‘ердинанда на спадкоЇмиц≥ ¬ладислава, корол¤ „ех≥њ та ”горщини. …ого шлюбна пол≥тика мотивувалас¤ династичними домаганн¤ми, але також прагненн¤м перетворити придунайську ™вропу на згуртований христи¤нський баст≥он проти ≥сламу.
ѕроте апат≥¤ народу перед лицем мусульманськоњ загрози ускладнювала виконанн¤ ц≥Їњ задач≥.

–азом з незначними реформами в управл≥нн≥ ћаксим≥л≥ан заохочував нововведенн¤ у в≥йськов≥й област≥, ¤к≥ пров≥щали створенн¤ регул¤рноњ пост≥йноњ арм≥њ зам≥сть в≥йськовоњ аристократ≥њ воњн≥в-лицар≥в.

ƒорог≥ шлюбн≥ контракти, безладд¤ у ф≥нансах ≥ в≥йськов≥ витрати спустошували державну казну, ≥ ћаксим≥л≥ан вдававс¤ до крупних позик, головним чином у багатих магнат≥в ‘уггер≥в з југсбургу. «ам≥сть т≥ отримали концес≥њ на видобуток корисних копалин в “≥рол≥ та ≥нших районах. « того ж джерела бралис¤ кошти на п≥дкуп голос≥в виборц≥в ц≥сар¤ —в¤щенноњ –имськоњ ≥мпер≥њ.

ћаксим≥л≥ан був типовим монархом доби ¬≥дродженн¤. ¬≥н протегував л≥тератур≥ й осв≥т≥, п≥дтримував вчених ≥ людей мистецтва, таких, ¤к  онрад ѕойт≥нгер, гуман≥ст з југсбургу та фах≥вець по римських старовинах, ≥ н≥мецький художник јльбрехт ƒюрер, ¤кий, зокрема, ≥люстрував книги, написан≥ ц≥сарем. ≤нш≥ правител≥ з роду √абсбург≥в та аристократ≥¤ заохочували витончен≥ мистецтва ≥ з≥брали багат≥ колекц≥њ картин ≥ скульптури, що стали п≥зн≥ше горд≥стю јвстр≥њ.

¬ 1519 роц≥ онука ћаксим≥л≥ана  арла було обрано королем, а в 1530 став ц≥сарем —в¤щенноњ –имськоњ ≥мпер≥њ п≥д ≥м'¤м  арла V.  арл правив јвстр≥Їю, Ѕогем≥Їю, Ќ≥дерландами, ≤спан≥Їю та ≥спанськими заморськими волод≥нн¤ми. ¬ 1521 роц≥ в≥н зробив свого брата, ерцгерцога ‘ердинанда, правителем придунайських земель √абсбург≥в, до ¤ких в≥дносилис¤ власне јвстр≥¤, Ўт≥р≥¤,  ар≥нт≥¤,  райна ≥ “≥роль.

ѕриЇднанн¤ „ех≥њ та ”горщини
¬ 1526 роц≥ в≥йська —улеймана ѕрекрасного вторгнулис¤ до ”горщини. ћ≥жсобиц≥ всередин≥ правл¤чого класу крањни полегшили перемогу турок, ≥ 29 серпн¤ ел≥та угорськоњ к≥нноти була знищена на пол≥ ћохача, а столиц¤ Ѕуда кап≥тулювала. ѕокинувший своЇ в≥йсько п≥сл¤ розгрому у ћохача молодий король Ћюдовик II загинув.
ѕ≥сл¤ його смерт≥ „ех≥¤ (з ћорав≥Їю ≥ —илез≥Їю) й «ах≥дна ”горщина в≥д≥йшли до √абсбург≥в.

ƒо того часу жител≥ волод≥нь √абсбург≥в говорили майже виключно н≥мецькою, ¤кщо не рахувати населенн¤ невеликих слов'¤нських анклав≥в. ѕроте п≥сл¤ приЇднанн¤ ”горщини ≥ „ех≥њ ƒунайська держава стала дуже р≥знор≥дною за складом населенн¤. ÷е в≥дбулос¤ ¤краз в той час, коли на заход≥ ™вропи складалис¤ мононац≥ональн≥ держави.

„ех≥¤ ≥ ”горщина волод≥ли власним блискучим минулим, своњми нац≥ональними св¤тими ≥ геро¤ми, традиц≥¤ми ≥ мовами. ¬ кожн≥й з цих крањн були ≥ своњ нац≥ональн≥ станов≥ ≥ пров≥нц≥йн≥ сейми, в ¤ких дом≥нували багат≥ магнати й дух≥вництво, але були набагато менше шл¤хти ≥ город¤н.  орол≥вська влада носила швидше ном≥нальний, н≥ж реальний характер. ≤мпер≥¤ √абсбург≥в включила до свого складу багато народ≥в Ц угорц≥в, словак≥в, чех≥в, серб≥в, н≥мц≥в, украњнц≥в та румун.

ƒв≥р у ¬≥дн≥ зробив р¤д заход≥в, щоб ≥нтегрувати „ех≥ю ≥ ”горщину в родов≥ волод≥нн¤ √абсбург≥в. ÷ентральн≥ ур¤дов≥ управл≥нн¤ були реорган≥зован≥ так, щоб в≥дпов≥дати потребам держави, що розширилас¤. «начну роль почали грати палацова канцел¤р≥¤ ≥ таЇмна рада, ¤к≥ консультували ц≥сар¤ головним чином з питань м≥жнародноњ пол≥тики та законодавства. Ѕули зроблен≥ перш≥ кроки дл¤ зам≥ни традиц≥њ обранн¤ монарх≥в в обох крањнах спадковим правому √абсбург≥в.

¬торгненн¤ турок
«гуртувати јвстр≥ю, ”горщину ≥ „ех≥ю допомогла т≥льки загроза турецького завоюванн¤. 200-тис¤чне в≥йсько —улеймана просувалос¤ по широк≥й долин≥ ƒунаю ≥ у 1529 роц≥ п≥д≥йшло до ст≥н ¬≥дн¤. „ерез м≥с¤ць гарн≥зон ≥ мешканц≥ ¬≥дн¤ вимусили турк≥в зн¤ти облогу ≥ в≥дступити до ”горщини. јле в≥йни м≥ж јвстр≥йською та ќсманською ≥мпер≥¤ми продовжувалис¤ з перервами прот¤гом житт¤ двох покол≥нь; ≥ пройшло майже два стор≥чч¤, поки арм≥њ √абсбург≥в повн≥стю не вигнали турок з ≥сторичноњ ”горщини.

ѕ≥днесенн¤ ≥ спад протестантизму
÷ентром розповсюдженн¤ реформованого христи¤нства на ƒунањ стали област≥ мешканн¤ угорц≥в. Ѕагато пом≥щик≥в ≥ сел¤н в ”горщин≥ прийн¤ли кальв≥н≥зм ≥ лютеранство. Ќавчанн¤ Ћютера привертало багато немецькомовних город¤н, у “рансильван≥њ широк≥ симпат≥њ викликали пропов≥д≥ ун≥тар≥в. ¬ сх≥дн≥й частин≥ власне угорських земель переважав кальв≥н≥зм, а серед частини словак≥в ≥ н≥мц≥в отримало розповсюдженн¤ лютеранство. ¬ т≥й частин≥ ”горщини, ¤ка потрапила п≥д контроль √абсбург≥в, протестантизм натрапив на значний оп≥р з боку католик≥в. ƒв≥р у ¬≥дн≥, високо ц≥нуючий значенн¤ католицтва дл¤ п≥дтримки абсолютноњ влади корол¤, проголосив його оф≥ц≥йною рел≥г≥Їю ”горщини. ѕротестанти були зобов'¤зан≥ сплачувати грош≥ на п≥дтримку рел≥г≥йних католицьких ≥нститут≥в ≥ прот¤гом довгого часу не допускалис¤ на державн≥ пости.

–еформац≥¤ неспод≥вано швидко розповсюдилас¤ в сам≥й јвстр≥њ. “≥льки що винайдене книгодрукуванн¤ дозволило обом протиборчим рел≥г≥йним таборам видавати й поширювати книги та брошури.  н¤з≥ ≥ св¤щеники часто вели боротьбу за владу п≥д рел≥г≥йними прапорами. ¬елика к≥льк≥сть в≥руючих в јвстр≥њ покинули католицьку церкву; ≥дењ –еформац≥њ проголошувалис¤ в собор≥ св. —тефана у ¬≥дн≥ та нав≥ть у с≥мейн≥й каплиц≥ правл¤чоњ династ≥њ. јнабапт≥стськ≥ групи (наприклад, меннон≥ти) розповсюдилис¤ пот≥м в “≥рол≥ та ћорав≥њ. ƒо середини XVI ст. ¤вна б≥льш≥сть населенн¤ јвстр≥њ, здавалос¤, прийн¤ла протестантизм в т≥й або ≥нш≥й форм≥.

ѕроте ≥снувало три могутн≥ чинники, ¤к≥ не т≥льки стримували розповсюдженн¤ –еформац≥њ, але й спри¤ли поверненню великоњ частини неоф≥т≥в в лоно –имсько-католицькоњ церкви: внутр≥шньоцерковна реформа, проголошена “риденським собором; √ромада ≤суса (орден Їзуњт≥в), члени ¤кого ¤к дух≥вники, вчител≥ й пропов≥дник≥ зосередили свою д≥¤льн≥сть на поверненн¤ в цю в≥ру с≥мей крупних землевласник≥в, в≥рно розрахувавши, що њх сел¤ни пот≥м посл≥дують за в≥рою своњх пан≥в; ≥ ф≥зичне примушенн¤, що зд≥йснювалос¤ в≥денським двором.  онфл≥кти вилилис¤ в “ридц¤тир≥чну в≥йну (1618Ц1648), ¤ка почалас¤ в „ех≥њ, де глибоко укор≥н¤вс¤ протестантизм.

¬ 1606Ц1609 роках –удольф II пор¤д угод гарантував чеським протестантам свободу в≥роспов≥данн¤. јле коли ц≥сарем став ‘ердинанд II (правив у 1619Ц1637 роках), протестанти в „ех≥њ в≥дчули загрозу своњм рел≥г≥йним свободам ≥ цив≥льним правам. –евний католик ≥ авторитарний правитель ‘ердинанд II, ¤скравий представник  онтрреформац≥њ, в≥ддав розпор¤дженн¤ про придушенн¤ протестантизму в сам≥й јвстр≥њ

“ридц¤тир≥чна в≥йна
” 1619 роц≥ чеський сейм в≥дмовивс¤ визнати ц≥сарем ‘ердинанда ≥ вибрав королем курфюрста ‘р≥др≥ха V, пфальцграфа –ейнського. ÷ей демарш прив≥в до початку “ридц¤тир≥чноњ в≥йни. ѕовстанц≥в, що розходилис¤ з≥ вс≥х найважлив≥ших питань, зв'¤зувала т≥льки ненависть до √абсбург≥в. «а допомогою найманц≥в з Ќ≥меччини арм≥¤ √абсбург≥в у 1620 роц≥ наголову розбила чеських повстанц≥в в битв≥ при Ѕ≥л≥й √ор≥ п≥д ѕрагою.

„еська корона була раз ≥ назавжди закр≥плена за династ≥Їю √абсбург≥в, сейм роз≥гнаний, а католицтво оголошено Їдиною законною в≥рою.

ћаЇтки чеських протестантських аристократ≥в, що займали майже половину територ≥њ „ех≥њ, були под≥лен≥ м≥ж молодшими синами католицького двор¤нства ™вропи, част≥ше н≥мецького походженн¤. јж до розпаду √абсбурзькоњ монарх≥њ у 1918 роц≥ чеська аристократ≥¤ говорила переважно по-н≥мецьк≥ ≥ була п≥дкорена правл¤ч≥й династ≥њ.

¬ ход≥ “ридц¤тир≥чноњ в≥йни населенн¤ √абсбургзкоњ ≥мпер≥њ понесло величезн≥ втрати.  ≥нець б≥йн≥ поклав ¬естфальський мир (1648), зг≥дно ¤кому —в¤щенна –имська ≥мпер≥¤, що включала Ќ≥меччину та ≤тал≥ю, фактично припин¤ла своЇ ≥снуванн¤, ≥ багато кн¤з≥в, що волод≥ли њњ земл¤ми, змогли зд≥йснити свою давню мр≥ю про незалежн≥сть в≥д влади ≥мператора. ѕроте √абсбурги все ще збер≥гали ≥мператорську корону ≥ вплив на державн≥ справи Ќ≥меччини.

ѕеремога над турками
¬ друг≥й половин≥ XVII ст. арм≥њ осман≥в в≥дновили натиск на ™вропу. јвстр≥йц≥ повели боротьбу з турками за контроль над нижн≥ми теч≥¤ми р≥чок ƒунай ≥ —ава. ¬ 1683 роц≥ величезна турецька арм≥¤, скориставшис¤ повстанн¤м в ”горщин≥, знов обл¤гала ¬≥день прот¤гом двох м≥с¤ц≥в, ≥ знову завдала величезного збитку њњ передм≥ст¤м. ћ≥сто переповнилос¤ б≥женц¤ми, артилер≥йський обстр≥л завдав руйнац≥њ собору св. —тефана та ≥ншим арх≥тектурним пам'¤ткам.

ќбложене м≥сто було вр¤товано польсько-н≥мецькою арм≥Їю п≥д командуванн¤м польського корол¤ яна —обеського. 12 вересн¤ 1683 року, п≥сл¤ запеклоњ перестр≥лки, турки в≥д≥йшли ≥ б≥льше вже н≥коли не поверталис¤ до ст≥н ¬≥дн¤.

« ц≥Їњ мит≥ турки стал≥ поступово здавати своњ позиц≥њ, а √абсбурги вит¤гували з своњх перемог все нов≥ вигоди.  оли у 1687 роц≥ велика частина ”горщини ≥з столицею Ѕудой була зв≥льнена в≥д турецького владицтва, угорський сейм на знак под¤ки визнав спадкове право чолов≥чоњ л≥н≥њ √абсбург≥в на угорську корону. ѕроте при цьому було обумовлено, що перед вступом на престол новий король повинен був п≥дтверджувати вс≥ "традиц≥њ, прив≥лењ ≥ прерогативи" угорськоњ нац≥њ.

¬≥йна проти турок продовжувалас¤. јвстр≥йськ≥ в≥йська в≥двоювали майже всю ”горщину, ’орват≥ю, “рансильван≥ю ≥ велику частину —ловен≥њ, що було оф≥ц≥йно закр≥плено  арловицьким миром (1699). ѕот≥м √абсбурги обернули своњ погл¤ди на Ѕалкани, ≥ у 1717 роц≥ австр≥йський полководець принц ™вген —авойський захопив ЅЇлград ≥ вторгнувс¤ до —ерб≥њ. —ултан був змушений поступитис¤ √абсбургам невеликим сербським районом навкруги ЅЇлграду ≥ ще р¤д невеликих територ≥й. «а 20 рок≥в балканська територ≥¤ була знов захоплена турками; ƒунай та —ава стали кордоном м≥ж двома великими державами.

”горщина, що ви¤вилас¤ п≥д владою ¬≥дн¤, була спустошена, њњ населенн¤ зменшилос¤. ќбширн≥ д≥л¤нки земл≥ були передан≥ шл¤хтичам, ло¤льним √абсбургам. ”горськ≥ сел¤ни перем≥стилис¤ на в≥льн≥ земл≥, а запрошен≥ короною ≥ноземн≥ поселенц≥ Ц серби, румуни й перш за все н≥мецьк≥ католики Ц заселили п≥вденн≥ райони крањни. «а оц≥нками, у 1720 роц≥ угорц≥ складали менше 45% населенн¤ ”горщини, ≥ у XVIII ст. њх частка продовжувала скорочуватис¤. “рансильван≥¤ зберегла особливий пол≥тичний статус при управл≥нн≥ з ¬≥дн¤.

’оча угорськ≥ конституц≥йн≥ прив≥лењ ≥ м≥сцева влада не постраждали, а податков≥ п≥льги аристократ≥њ були п≥дтверджен≥, дв≥р √абсбург≥в мав нагоду нав'¤зувати свою волю угорськ≥й правл¤ч≥й ел≥т≥. јристократ≥¤, земельн≥ волод≥нн¤ ¤коњ росли разом з њњ в≥ддан≥стю корон≥, залишалас¤ в≥рною √абсбургам.

¬ пер≥оди заколот≥в ≥ розбрат≥в XVI ≥ XVII ст. не раз здавалос¤, що багатонац≥ональна держава √абсбург≥в стоњть на пороз≥ неминучого краху. ѕроте, в≥денський дв≥р продовжував заохочувати розвиток осв≥ти ≥ мистецтва. ¬ажливими в≥хами в ≥нтелектуальному житт≥ стало в≥дкритт¤ ун≥верситет≥в в √рац≥ (1585), «альцбурз≥ (1623), Ѕудапешт≥ (1635) та ≤нсбруц≥ (1677).

¬≥йськов≥ усп≥хи
¬ јвстр≥њ була створена регул¤рна арм≥¤, що мала вогнепальною зброЇю. ’оча порох став вперше використовуватис¤ на в≥йн≥ в XIV ст., знадобилос¤ 300 рок≥в, щоб рушниц≥ та артилер≥¤ перетворилис¤ на д≥йсно гр≥зну зброю. јртилер≥йськ≥ гармати ≥з зал≥за або бронзи були наст≥льки важкими, що дл¤ њх перем≥щенн¤ доводилос¤ запр¤гати, принаймн≥, 10 коней або 40 вол≥в. ƒл¤ захисту в≥д куль знадобилис¤ лати, обт¤жлив≥ ≥ дл¤ людей ≥ дл¤ коней.  р≥посн≥ ст≥ни робилис¤ товще з розрахунку на артилер≥йський обстр≥л. «невага до п≥хоти поступово зникла, а кавалер≥¤, хоча ≥ зменшилас¤ в чисельност≥, майже не втратила свого колишнього престижу. ¬≥йськов≥ д≥њ в значн≥й м≥р≥ стали зводитис¤ до облоги укр≥плених м≥ст, дл¤ чого було потр≥бне багато живоњ сили та спор¤дженн¤.

ѕринц ™вген —авойський перебудував збройн≥ сили за зразком арм≥њ ‘ранц≥њ, де в≥н отримав в≥йськову осв≥ту. ѕостачанн¤ було пол≥пшено, в≥йська розм≥щувалис¤ в казармах, ветерани над≥лювалис¤ землею, в≥двойованою у турок. ѕроте, реформи незабаром стали чинити перешкоди аристократи з австр≥йського в≥йськового командуванн¤. «м≥ни не були достатньо глибокими, щоб дозволити јвстр≥њ отримати перемогу в боротьб≥ ≥з ѕрус≥Їю у XVIII ст. ѕроте прот¤гом покол≥нь збройн≥ сили й бюрократ≥¤ служили √абсбургам м≥цною опорою, необх≥дною дл¤ збереженн¤ ц≥л≥сност≥ багатонац≥ональноњ держави.

≈коном≥чний стан
ќсновою австр≥йськоњ економ≥ки залишалос¤ с≥льське господарство, але одночасно в≥дбувалос¤ зростанн¤ мануфактурного виробництва ≥ ф≥нансового кап≥талу. ¬ XVI ст. промислов≥сть крањни к≥лька раз≥в переживала кризу через ≥нфл¤ц≥ю, викликану ввезенн¤м до ™вропи дорогоц≥нних метал≥в з јмерики. ¬ цей час корон≥ вже не доводилос¤ звертатис¤ за ф≥нансовою допомогою до лихвар≥в, тепер джерелом засоб≥в став державний кредит. ¬ достатн≥й дл¤ ринку к≥лькост≥ здобувалос¤ зал≥зо у Ўтир≥њ та ср≥бло в “≥рол≥; в меншому об'Їм≥ Ц вуг≥лл¤ в —илез≥њ.

јрх≥тектурн≥ шедеври
ѕ≥сл¤ того, ¤к зникло в≥дчутт¤ турецькоњ загрози, в м≥стах ≥мпер≥њ √абсбург≥в почалос¤ ≥нтенсивне буд≥вництво. ћайстри з ≤тал≥њ навчали м≥сцевих проектувальник≥в й буд≥вник≥в церков та палац≥в. ¬ ѕраз≥, «альцбурз≥ й особливо у ¬≥дн≥ були споруджен≥ буд≥вл≥ у стил≥ барокко Ц нар¤дн≥, витончен≥, з багатою зовн≥шньою ≥ внутр≥шньою обробкою. ѕишно декорован≥ фасади, широк≥ сходи ≥ розк≥шн≥ сади стал≥ характерними рисами м≥ських резиденц≥й австр≥йськоњ аристократ≥њ. —еред них вид≥л¤вс¤ прекрасний палац Ѕельведер з парком, побудований принцом ™вгеном —авойським.

—тародавн¤ резиденц≥¤ двору у ¬≥дн≥, ’офбург, була розширена ≥ прикрашена.  анцел¤р≥¤ двору, величезна церква  арлськ≥рхе, що будувалас¤ 20 рок≥в, та ц≥сарський л≥тн≥й палац, парк в Ўенбрунн≥ Ц лише най¤скрав≥ш≥ споруди в м≥ст≥, ¤ке блищало своЇю арх≥тектурною пишн≥стю. Ќа вс≥й територ≥њ монарх≥њ були в≥дновлен≥ церкви й монастир≥, пошкоджен≥ або зруйнован≥ п≥д час в≥йни. Ѕенед≥кт≥нський монастир в ћельк≥, розташований на скел≥ над ƒунаЇм, Ц типовий зразок бароко в с≥льськ≥й јвстр≥њ ≥ символ торжества  онтрреформац≥њ.

–озкв≥т ¬≥дн¤
¬≥день, що став, нарешт≥, архиЇпископством, був центром католицькоњ Ќ≥меччини ≥ столицею держави √абсбург≥в. ¬ м≥сто ст≥калис¤ люди мистецтва ≥ торговц≥ з≥ вс≥Їњ јвстр≥њ, з „ех≥њ та ”горщини, з ≤спан≥њ ≥ Ќ≥дерланд≥в, з ≤тал≥њ ≥ ѕ≥вденноњ Ќ≥меччини.

ƒв≥р ≥ аристократ≥¤ заохочували розвиток театру, витончених мистецтв ≥ музики. –азом з попул¤рними театральними труппами процв≥тала опера в ≥тал≥йському стил≥.
—ам ц≥сар писав опери, в ¤ких грали ерцгерцогин≥. ћ≥сцева народна музика, що прославила ¬≥день у всьому св≥т≥, зародилас¤ в м≥ських кабачках, притулках дл¤ сп≥вак≥в та музик. ¬ цей пер≥од були закладен≥ основи того, що зробило резиденц≥ю √абсбург≥в музичною столицею ™вропи.

јвстр≥¤ в XVIII стол≥тт≥
ѕрот¤гом 1700-х рок≥в јвстр≥¤ пережила сувор≥ в≥йськов≥ випробуванн¤, добилас¤ нових вершин могутност≥ ≥ престижу й дос¤гла значних усп≥х≥в в област≥ культури.

—початку перспективи дл¤ розвитку представл¤лис¤ зовс≥м не блискучими. ”сп≥х в≥двернувс¤ в≥д ц≥сар¤  арла VI (правив у 1711Ц1740 рр.).
Ќе маючи спадкоЇмц≥в чолов≥чоњ стат≥, в≥н побоювавс¤, що багатонац≥ональна держава п≥сл¤ його смерт≥ зануритьс¤ у внутр≥шн≥ конфл≥кти або буде розчленована заруб≥жними державами. ўоб уникнути цього, дв≥р вступив в переговори ≥з земельними сеймами та ≥ноземними державами з метою добитис¤ визнанн¤ спадкоЇмицею престолу дочки  арла, ћар≥њ “ерез≥њ.

÷им зусилл¤м спочатку супроводив усп≥х. ќф≥ц≥йний документ, в≥домий п≥д назвою ѕрагматичноњ санкц≥њ 1713 року, передбачав, що вс≥ волод≥нн¤ √абсбург≥в повинн≥ будуть залишатис¤ непод≥льними на вс≥ часи ≥ передаватис¤ за старшинством. ѕроте при затвердженн≥ цього р≥шенн¤ сейми „ех≥њ ≥ ”горщини дали зрозум≥ти, що ¤кщо династ≥¤ √абсбург≥в загасне, то вони зможуть вибрати соб≥ ≥ншу правл¤чу династ≥ю.

≤мператриц¤ ћар≥¤ “ерез≥¤
¬≥дпов≥дно до ѕрагматичноњ санкц≥њ 1713 року, ћар≥¤ “ерез≥¤ (правила у 1740Ц1780 рр.) з≥йшла на австр≥йський престол (1740). ¬ажкий т¤гар в≥дпов≥дальност≥ л≥г на плеч≥ 23-р≥чноњ ≥мператриц≥.  ороль ‘р≥др≥х II ѕруський негайно пред'¤вив претенз≥њ на велику частину процв≥таючоњ пров≥нц≥њ —илез≥њ, що входила в „еське корол≥вство.

ѕруський монарх не визнав права ћар≥њ “ерез≥њ на спадок  арла VI ≥ за¤вив про нам≥р зв≥льнити в≥д католицькоњ јвстр≥њ половину силезького населенн¤, ¤ке спов≥дувало протестантизм.  ороль ѕрус≥њ напав на —илез≥ю без ¤кого-небудь формального мотиву або оголошенн¤ в≥йни, що суперечило прийн¤тим м≥жнародними нормам. “ак почалас¤ тривала боротьба м≥ж ѕрус≥Їю ≥ јвстр≥Їю за пануванн¤ в ÷ентральн≥й ™вроп≥, ¤ка зак≥нчилас¤ остаточним в≥йськовим розгромом јвстр≥њ у 1866 роц≥. ¬ атац≥ на волод≥нн¤ √абсбург≥в вз¤ли участь ‘ранц≥¤ ≥ р¤д невеликих н≥мецьких кн¤з≥вств, що прагнули розширити своњ волод≥нн¤.

Ќеп≥дготовлена до в≥йни й г≥рше озброЇна јвстр≥¤ легко поступилас¤ стр≥мкому натиску ворога. „асом стало здаватис¤, що монарх≥¤ розпадаЇтьс¤.
¬перта ≥ см≥лива, ћар≥¤ “ерез≥¤ зробила р≥шучий крок, звернувшис¤ до своњх угорських п≥дданих по допомогу. ” в≥дпов≥дь на об≥ц¤нки реальних поступок угорськ≥ магнати продемонстрували свою ло¤льн≥сть, але њх допомога ви¤вилас¤ недостатньою.
¬ 1742 роц≥ велика частина —илез≥њ в≥д≥йшла до ѕрус≥њ. Ќе дивл¤чись на неодноразов≥ спроби јвстр≥њ повернути загублену пров≥нц≥ю, ѕрус≥¤ ще не одне стол≥тт¤ волод≥ла нею.

ѕрагнучи пол≥пшити м≥жнародне положенн¤ крањни, ≥мператриц¤ укладала династичн≥ браки своњх д≥тей (тих з 16, хто дос¤г зр≥лост≥). “ак, ћар≥¤ јнтуанетта стала нареченою спадкоЇмц¤ престолу ‘ранц≥њ, майбутнього корол¤ Ћюдовика XVI.

«авд¤ки бурхливим пол≥тичним под≥¤м в ™вроп≥ јвстр≥¤ зробила р¤д територ≥альних придбань. Ќа початку стор≥чч¤ були приЇднан≥ ≤спанськ≥ Ќ≥дерланди (нин≥шн¤ Ѕельг≥¤), ¤к≥ залишалис¤ свого роду колон≥Їю аж до 1797 року. Ѕули придбан≥ багат≥ пров≥нц≥њ в ≤тал≥њ: “оскана, велика частина Ћомбард≥њ, Ќеаполь, ѕарма ≥ —ард≥н≥¤ (останн≥ три утримувалис¤ јвстр≥Їю недовго).

Ѕагато в чому всупереч моральним переконанн¤м ћар≥њ “ерез≥њ, хоча ≥ в≥дпов≥дно до бажань њњ сина …осипа, јвстр≥¤ прилучилас¤ до –ос≥њ ≥ ѕрус≥њ в першому розд≥л≥ ѕольщ≥ (1772) ≥ отримала кн¤з≥вства ќсвенцимське ≥ «аторське, п≥вденну частину  рак≥вського й —андомирського воЇводств, –уське (√аличину без ’олмськоњ земл≥) та Ѕелзське воЇводства. Ќа ц≥й територ≥њ проживало близько м≥льйона ос≥б, були родюч≥ земл≥ й сол¤н≥ шахти.
23 роки оп≥сл¤ п≥д владою јвстр≥њ опинилас¤ ще одна частина ѕольщ≥, з њњ стародавньою столицею  раковом. Ѕули висунут≥ також домаганн¤ на п≥вн≥чну частину кн¤з≥вства ћолдови на п≥вденний сх≥д в≥д √аличини.
÷ей район контролювавс¤ турками; у 1775 роц≥ в≥н був включений до складу держави √абсбург≥в п≥д назвою Ѕуковина.

¬нутр≥шн≥ реформи
¬жит≥ заходами по вдосконаленню механ≥зму державного управл≥нн¤ в јвстр≥њ ≥ „ех≥њ, зм≥цненню Їдност≥ ≥ стаб≥льност≥ пров≥нц≥й, подоланню хрон≥чного ф≥нансового деф≥циту ≥ пол≥пшенню стану економ≥ки в ц≥лому. ” вс≥х цих сферах зразком ≥ надихаючим прикладом служила ѕрус≥¤.
¬ јвстр≥њ визнали, що модерн≥зац≥¤ п≥двищить в≥йськову потужн≥сть держави, п≥дтвердить домаганн¤ јвстр≥њ на статус великоњ держави ≥ п≥дготуЇ шл¤х до ослабленн¤ потужност≥ корол¤ ѕрус≥њ ‘ридр≥ха.

јвстр≥йськ≥ збройн≥ сили, державне управл≥нн¤ ≥ податкова система були повн≥стю перебудован≥. ÷ентральне м≥сце при реорган≥зац≥њ державноњ влади зайн¤ла державна рада, що мала дорадч≥ функц≥њ ≥ що складалас¤ з фах≥вц≥в в≥д кожного з департамент≥в по внутр≥шн≥х справах. Ѕув створений новий верховний суд, а судова система була в≥докремлена в≥д системи державного управл≥нн¤.
¬≥дпов≥дно до тенденц≥й, характерних доби ќсв≥ти, були видан≥ нов≥ кодекси закон≥в.  ор≥ному оновленню п≥ддалис¤ зовн≥шньопол≥тичне ≥ в≥йськове в≥домства.

¬≥йськов≥ витрати зросли, був введений централ≥зований рекрутський наб≥р. ќрган≥зац≥¤ збройних сил, що ускладнилас¤, зажадала залученн¤ б≥льшого числа цив≥льних прац≥вник≥в. ƒл¤ зб≥льшенн¤ ефективност≥ державного управл≥нн¤ ≥ забезпеченн¤ централ≥зац≥њ був розширений контингент цив≥льних службовц≥в у ¬≥дн≥ ≥ в пров≥нц≥¤х; тепер вони набиралис¤ з середнього класу.
¬ спадкових земл¤х корони ≥ в „ех≥њ м≥сцев≥ ландтаги втратили р¤д важливих функц≥й, а ур¤довц¤м корони був наданий широкий круг повноважень, починаючи в≥д нагл¤ду за кр≥паками ≥ к≥нчаючи юрисдикц≥Їю в питанн¤х пол≥ц≥њ та осв≥т≥.

–еформи торкнулис¤ ≥ села. «г≥дно т.з. панщинними патентами (1771Ц1778), панщина сел¤н була обмежена трьома дн¤ми на тиждень.

¬ економ≥чн≥й сфер≥ заохочувавс¤ розвиток мануфактурного виробництва. Ќе дивл¤чись на оп≥р традиц≥йних цехових об'Їднань, створювалис¤ нов≥, сучасн≥ промислов≥ п≥дприЇмства. ”горщина повинна була служити ринком збуту дл¤ промисловоњ продукц≥њ з јвстр≥њ ≥ житницею дл¤ австр≥йських м≥ст. Ѕули введен≥ загальний прибутковий податок, Їдина система прикордонних ≥ внутр≥шн≥х митниць. « метою розширенн¤ м≥жнародноњ торг≥вл≥ був створений невеликий торговий флот, модерн≥зован≥ порти в “р≥Їст≥ ≥ –≥Їц≥. ¬иникли компан≥њ, ¤к≥ зд≥йснювали торгов≥ зв'¤зки з п≥вденною јз≥Їю.

ѕро≥нформований деспотизм
—ин ћар≥њ “ерез≥њ, …осип II, що став сп≥вправителем своЇњ матер≥ п≥сл¤ 1765 року, часто вступав з нею в суперечки з питань державноњ пол≥тики. ¬ 1780 роц≥ в≥н уз¤в кермо влади в своњ руки. Ќовий ц≥сар прагнув зм≥цн≥ти могутн≥сть јвстр≥њ ≥ њњ Їдн≥сть, пол≥пшити систему державного управл≥нн¤.
¬≥н був переконаний, що особиста влада суверена маЇ бути необмеженою ≥ що йому належить впроваджувати в св≥дом≥сть насел¤ючих крањну народ≥в дух загальноњ батьк≥вщини. Ѕули видан≥ укази, що оголошували н≥мецьку мову державною, що дозволило ун≥ф≥кувати сферу державного управл≥нн¤ ≥ прискорити судов≥ процедури. ѕовноваженн¤ угорського сейму були ур≥зан≥, а незабаром в≥н ≥ зовс≥м припинив свою д≥¤льн≥сть.

ƒемонструючи об≥знан≥сть ≥ добрую волю, …осип II проголосив р≥вн≥сть вс≥х п≥дданих перед судом ≥ при збор≥ податк≥в. ƒрукарська ≥ театральна цензура була тимчасово пом'¤кшена. –озм≥ри податк≥в, ¤к≥ сплачували сел¤ни, тепер регулювалис¤ ур¤довц¤ми корони, а розм≥ри ст¤гуваних податк≥в залежали в≥д доход≥в ≥з земл≥.

’оча …осип II оголосив себе захисником католицтва, в≥н в≥в енерг≥йну боротьбу з владою ѕапи –имського. ‘актично в≥н прагнув перетворити церкву в своњх волод≥нн¤х в ≥нструмент держави, незалежний в≥д –има. ƒух≥вництво було позбавлено дес¤тини ≥ було вимушене навчатис¤ в сем≥нар≥¤х п≥д державним контролем, а арх≥Їпископи були зобов'¤зан≥ оф≥ц≥йно приносити кл¤тву ло¤льност≥ корон≥. Ѕули л≥кв≥дован≥ церковн≥ суди, шлюб став розгл¤датис¤ ¤к цив≥льний догов≥р, що знаходитьс¤ зовн≥ компетенц≥њ церкви. „исло рел≥г≥йних св¤т було скорочено, а прикраси на культових буд≥вл¤х регламентувалас¤ державою. ѕриблизно кожний трет≥й з монастир≥в був закритий.

…осип II видав указ про загальне ≥ обов'¤зкове шк≥льне навчанн¤. «асоби на навчанн¤ повинн≥ були вид≥л¤ти шл¤хта ≥ м≥сцева влада. ’оча цей зах≥д не було до к≥нц¤ зд≥йснено, в≥дв≥дуванн¤ шк≥л значно зб≥льшилос¤.

…осип II передчасно помер у 1790 роц≥. …ого брат, Ћеопольд II, що добре зарекомендував себе у рол≥ правител¤ ≥тал≥йськоњ “оскани, швидко в≥дновив пор¤док, що похитнув.  р≥пацтво в ”горщин≥ було в≥дновлено, а в јвстр≥њ сел¤нин, хоча й залишивс¤ особисто в≥льним, потрапив в ще б≥льш т¤жку залежн≥сть в≥д пом≥щика.

”горський сейм, що не скликавс¤ при …осип≥ II, був знов скликаний ≥ п≥дтвердив стар≥ свободи ≥ конституц≥йн≥ права корол≥вства. Ћеопольд II зробив також р¤д пол≥тичних поступок „ех≥њ ≥ коронувавс¤ ¤к чеський король. ўоб заручитис¤ п≥дтримкою чеського осв≥ченого стану, в ¤кому прокидалос¤ в≥дчутт¤ нац≥ональноњ самосв≥домост≥, у ѕразькому ун≥верситет≥ була встановлена кафедра чеськоњ мови.

ƒос¤гненн¤ в област≥ культури
«а наказом …осипа II "“еатр при палац≥" (заснований ћар≥Їю “ерез≥Їй у 1741 роц≥) було перейменовано у 1776 в "ѕридворний нац≥ональний театр" ("Ѕургтеатр"), що збер≥г високий р≥вень виконанн¤ до XX ст. ¬≥день славивс¤ своЇю музичною культурою, тон задавали ≥тал≥йц≥.
” 1729 роц≥ до ¬≥дн¤ прибув ћетастаз≥о (ѕьЇтро “рапасс≥), пос≥вши посаду придворного поета та л≥бреттиста, в≥н писав тексти дл¤ опер неапол≥танц¤ Ќ≥кколо …оммелл≥ ≥  р≥стофа фон √люка.

” ¬≥дн≥ творили велик≥ композитори …озеф √айдн ≥ ¬ольфганг јмадей ћоцарт, представники т.з. в≥денськоњ класичноњ школи. ћелод≥¤ ≥з струнного квартету оп. 76 No. 3 л¤гла в основу австр≥йського нац≥онального г≥мну (1797), а пот≥м ≥ н≥мецького г≥мну.

ƒоба ‘ранцузькоњ революц≥њ та наполеон≥вських воЇн
як ≥ вс¤ ™вропа, јвстр≥¤ випробувала на соб≥ насл≥дки ‘ранцузькоњ революц≥њ ≥ правл≥нн¤ Ќаполеона Ѕонапарта. ∆аданн¤ територ≥альних захоплень, династична спор≥днен≥сть з французькою королевою ћар≥Їю јнтуанеттой, сестрою …осипа II ≥ Ћеопольда II, побоюванн¤, що ≥дењ ‘ранцузькоњ революц≥њ зробл¤ть вплив на р≥зн≥ народи монарх≥њ, зростанн¤ патр≥отизму, особливо серед н≥мецькомовного населенн¤ Ц поЇднанн¤ вс≥х цих р≥зноман≥тних тенденц≥й ≥ мотив≥в зробили јвстр≥ю непримиренним ворогом ‘ранц≥њ.

¬≥йни проти ‘ранц≥њ
¬≥йськов≥ д≥њ проти ‘ранц≥њ почалис¤ у 1792 роц≥ ≥ продовжувалис¤ з перервами до осен≥ 1815. Ќе раз за цей час австр≥йськ≥ арм≥њ терп≥ли поразку, дв≥ч≥ гренадери Ќаполеона штурмували прославлений ¬≥день, ¤кий за чисельн≥стю населенн¤ (б≥л¤ 230 тис. людин) в ™вроп≥ поступавс¤ т≥льки Ћондону ≥ ѕарижу. јрм≥¤ √абсбург≥в несла велик≥ втрати, стражданн¤ ≥ позбавленн¤ жител≥в крупних ≥ малих м≥ст пор≥вн¤нн≥ з т¤готами, пережитими в св≥тових в≥йнах XX ст. √алопуюча ≥нфл¤ц≥¤, крах податковоњ системи ≥ хаос в економ≥ц≥ поставили державу на грань катастрофи.

Ќе раз Ќаполеон диктував јвстр≥њ умови миру. ÷≥сар ‘ранц I був вимушений видати свою дочку ћар≥ю Ћуњзу зам≥ж за Ќаполеона (1810), ¤кого ран≥ше ≥менував "французьким авантюристом". —ел¤ни “≥рол¤ на чол≥ з шинкарем јндреасом √офером п≥дн¤ли повстанн¤ ≥ чинили оп≥р наполеон≥вським в≥йськам.
јвстр≥йськ≥ в≥йська завдали чутливоњ поразки французам п≥д јсперном поблизу ¬≥дн¤ (1809), але були розгромлен≥ Ќаполеоном через дек≥лька дн≥в у ¬аграма. јвстр≥йською арм≥Їю командував ерцгерцог  арл, в≥йськова слава ¤кого змагалас¤ ≥з славою принца ™вгена —авойського: њх к≥нн≥ статуњ прикрашають ’ельденплац ("ѕлоща героњв") в центр≥ ¬≥дн¤. јвстр≥йський фельдмаршал  арл Ўварценберг командував союзними в≥йськами, ¤к≥ в 1813 роц≥ завдали поразки Ќаполеону в битв≥ п≥д Ћейпц≥гом.

јвстр≥йська ≥мпер≥¤
‘ранц I в 1804 роц≥ привласнив своњй держав≥ назву јвстр≥йська ≥мпер≥¤. ѕо вол≥ Ќаполеона —в¤щенна –имська ≥мпер≥¤ н≥мецькоњ нац≥њ, корона ¤коњ майже прот¤гом чотирьох стор≥ч фактично передавалас¤ по спадку в с≥м'њ √абсбург≥в, припинила своЇ ≥снуванн¤ (1806).

¬≥денський конгрес
“еритор≥альн≥ зм≥ни в ™вроп≥, проведен≥ в добу Ќаполеона, торкнулис¤ ≥ јвстр≥њ. «наменно, що м≥жнародний конгрес, ¤кий заклав основи мирного устрою п≥сл¤ поваленн¤ Ѕонапарта, був скликаний у ¬≥дн≥. ѕрот¤гом дек≥лькох м≥с¤ц≥в у 1814Ц1815 роках столиц¤ √абсбург≥в була м≥сцем зустр≥чей пол≥тик≥в вищого рангу крупних ≥ др≥бних Ївропейських держав. Ўироко розгалужена мережа австр≥йських шпигун≥в стежила за високими персонами, що прибували.

√оловував на в≥денських дебатах граф (п≥зн≥ше кн¤зь)  леменс ћеттерн≥х, м≥н≥стр закордонних справ ≥ згодом канцлер јвстр≥њ. Ќа конгрес≥ в≥н з усп≥хом забезпечив династ≥њ √абсбург≥в безпечне положенн¤ в ™вроп≥ ≥ перешкодив –ос≥њ розповсюдити св≥й вплив на центральну частину континенту.

јвстр≥¤ була вимушена в≥дмовитис¤ в≥д Ѕельг≥њ, але отримала за це сол≥дну компенсац≥ю. ѕ≥д ск≥петр ¬≥дн¤ перейшли ƒалмац≥¤, зах≥дна частина ≤стр≥њ, острови в јдр≥атиц≥, що ран≥ше належали ¬енец≥њ, сама колишн¤ ¬енец≥анська республ≥ка ≥ сус≥дн¤ ≥тал≥йська пров≥нц≥¤ Ћомбард≥¤. ѕредставники роду √абсбург≥в отримали корони “оскани, ѕарми ≥ ћодени. јвстр≥¤ користувалас¤ сильним впливом в ѕапськ≥й област≥ ≥  орол≥вств≥ ќбох —ицил≥й. ¬ результат≥ јпенн≥нський п≥востр≥в перетворивс¤ фактично на придаток ƒунайськоњ монарх≥њ.
«начна частина польськоњ √аличини була повернена јвстр≥њ, а у 1846 роц≥ була анексована невелика  рак≥вська республ≥ка, Їдина в≥льна д≥л¤нка ѕольщ≥, збережена миротворц¤ми у 1815 роц≥.

ƒумки про форму майбутньоњ н≥мецькоњ державност≥ р≥зко розд≥лилис¤. ћеттерн≥ху вдалос¤ перешкодити створенню м≥цного союзу, ≥ була утворена рихла конфедерац≥¤ Ц Ќ≥мецький союз. ¬≥н охоплював н≥мецькомовн≥ держави ™вропи ≥ ту частину јвстр≥њ, ¤ка входила в скасовану —в¤щену –имську ≥мпер≥ю. јвстр≥¤ отримала пост пост≥йного голови в конфедерац≥њ.

‘ранц I та ћеттерн≥х
ѕрот¤гом першоњ половини XIX ст. пров≥дною ф≥гурою в державному житт≥ јвстр≥њ був ц≥сар ‘ранц I. Ѕудучи канцлером ≥мпер≥њ, ћеттерн≥х волод≥в значною пол≥тичною вагою.
ѕ≥сл¤ ексцес≥в ‘ранцузькоњ революц≥њ, жах≥в ≥ безладд¤, викликаного наполеон≥вськими в≥йнами, в≥н прагнув пор¤дку ≥ внутр≥шньоњ згоди.  анцлер неодноразово радив створити парламент з представник≥в р≥зних народ≥в јвстр≥њ ≥ надати пров≥нц≥йним сеймам реальн≥ повноваженн¤, але ц≥сар не прислухавс¤ до його порад.

” сфер≥ дипломат≥њ ћеттерн≥х вн≥с значний внесок в збереженн¤ миру в ™вроп≥.  оли представл¤вс¤ випадок, австр≥йськ≥ в≥йська пр¤мували на придушенн¤ м≥сцевих повстань, створюючи соб≥, своњй крањн≥ ≥ њњ першому м≥н≥стру од≥озну репутац≥ю серед прихильник≥в свободи ≥ нац≥онального об'Їднанн¤.

¬нутр≥шн¤ пол≥тика визначалас¤ в основному ц≥сарем ‘ранцем I. ƒержавн≥ ур¤довц≥ тримали всю сферу осв≥ти ≥ що вчатьс¤ п≥д жорстким контролем, наказуючи, що можна читати ≥ вивчати. √лава в≥домства цензури, граф …озеф —едльн≥цьк≥, заборон¤в л≥тературн≥ твори, ворож≥ абсолютизму ц≥сар¤ або рел≥г≥њ, а орган≥зац≥њ, зап≥дозрен≥ в пол≥тичн≥й Їрес≥, п≥ддавалис¤ гон≥нн¤м. ∆урнал≥стам було заборонене нав≥ть вживати слово "конституц≥¤".

–озвиток культури
ѕрестиж ¬≥дн¤ ¤к музичноњ столиц≥ залишавс¤ на висот≥ завд¤ки Ћюдв≥гу ван Ѕетховену. ¬ершиною п≥сенноњ л≥рики можна вважати твори ‘ранца Ўуберта. —воњми вальсами прославилис¤ …озеф Ћаннер та …оганн Ўтраус-батько.

¬идатним австр≥йським драматургом цього пер≥оду був ‘ранц √р≥льпарцер. Ћегк≥, дотепн≥ п'Їси писали ‘ердинанд –аймунд ≥ …оганн Ќестрой.

¬ област≥ рел≥г≥њ переважала про≥нформована в≥ротерпим≥сть. Ѕез згоди ц≥сар¤ н≥хто не м≥г бути в≥длучений в≥д –имсько-католицькоњ церкви. ƒух≥вництво зд≥йснювало нагл¤д над осв≥тою, а Їзуњтам було дозволене в≥дновити свою д≥¤льн≥сть в ≥мпер≥њ.
ќбмеженн¤ дл¤ Їврењв були пом'¤кшен≥, ≥ у ¬≥дн≥ були побудован≥ синагоги прихильник≥в ¤к ортодоксального, так ≥ реформованого юдањзму. –¤д с≥мей Їврейських банк≥р≥в добивс¤ значного сусп≥льного положенн¤ ≥ визнанн¤; серед них вид≥л¤вс¤ —оломон –отшильд, ¤кий був дружний з ћеттерн≥хом ≥ в 1823 роц≥ отримав титул барона.

’вилюванн¤ серед нац≥ональних меншин
„еська ≥нтел≥генц≥¤ розвивала р≥дну мову, складалис¤ л≥тературн≥ та ≥сторичн≥ твори, в ¤ких осп≥вувалас¤ середньов≥чна „ех≥¤. ѕатр≥отично налаштован≥ чеськ≥ журнал≥сти поносили австр≥йську адм≥н≥страц≥ю й обмеженн¤ в област≥ цив≥льних свобод. ¬ √аличин≥ польськ≥ патр≥оти у 1846 роц≥ проголосили незалежн≥сть свого народу. ѕроте найактивн≥шими в боротьб≥ за нац≥ональну свободу були угорц≥, точн≥ше середн≥ шари угорських шл¤хтич≥в. ”горськ≥ письменники ≥ вчен≥ в≥дроджували в пам'¤т≥ золот≥ стор≥нки минулого й пробуджували над≥њ на славне майбутнЇ.
¬изнаним апостолом культурного ≥ нац≥онального в≥дродженн¤ ”горщини став граф ≤штван —ечен≥, ¤кий належав до одного з найгорд≥ших аристократичних с≥мейств в корол≥вств≥. Ѕагато подорожуючий космопол≥т, в≥н збер≥гав ло¤льн≥сть √абсбургам, але виступав за реформи в управл≥нн≥.  ер≥вництво нац≥ональним рухом уз¤в на себе адвокат Ћайош  ошут. ¬ 1847 роц≥ його прихильники добилис¤ б≥льшост≥ в угорському сейм≥.

ѕ≥сл¤ смерт≥ ‘ранца I в 1835 роц≥ кер≥вництво австр≥йським ур¤дом було дов≥рено регентськ≥й рад≥ з участю ћеттерн≥ха, оск≥льки новий ц≥сар, ‘ердинанд I (1793Ц1875), ви¤вивс¤ незд≥бним до управл≥нн¤. ÷ензура була пом'¤кшена, велику свободу отримали ун≥верситети.

–еволюц≥¤ в ѕариж≥ у 1848 роц≥ озвалас¤ виступами у ¬≥дн≥, „ех≥њ, ”горщин≥ та ≥тал≥йських пров≥нц≥¤х. ≤мпер≥њ √абсбург≥в загрожував розпад. √рупи студент≥в, рем≥сник≥в та л≥берально налаштованоњ буржуаз≥њ вимагали, щоб кн¤зь ћеттерн≥х п≥шов у в≥дставку з державних пост≥в ≥ в крањн≥ була прийн¤та конституц≥¤. ƒинаст≥¤ √абсбург≥в погодилас¤с¤. 75-р≥чний ћеттерн≥х, що був прот¤гом двох покол≥нь "скелею пор¤дку", б≥г до јнгл≥њ.

јвстр≥йський «асновницький зб≥р в≥дм≥нив кр≥пацтво. ÷е стало головним дос¤гненн¤м революц≥йноњ бур≥. ¬ жовтн≥ 1848 року ¬≥день пережив другу хвилю масових хвилювань. ¬уличн≥ боњ, ¤к≥ вели прихильники реформ, викликали серйозн≥ руйнуванн¤ в м≥стах.
÷≥сарська арм≥¤ придушила повстанн¤.  н¤зь ‘ел≥кс Ўварценберг, привласнивши диктаторськ≥ повноваженн¤, зам≥нив недоумкуватого ц≥сар¤ ‘ердинанда I його 18-р≥чним плем≥нником, ‘ранцом …осипом. Ѕув розроблений проект конституц≥њ, передбачающий створ≥нн¤ федерального законодавчого органу з участю р≥зних нац≥ональних груп ≥ р≥вн≥сть нац≥й. јле цей документ так н≥коли ≥ не набув чинност≥. ѕ≥зн≥ше проголошена Їдина ≥мперська конституц≥¤, але й вона не була введена в д≥ю.

Ќац≥ональн≥ вимоги
¬ „ех≥њ чеськомовн≥ та н≥мецькомовн≥ опозиц≥онери на першому етап≥ об'Їдналис¤, щоб добитис¤ поступок в≥д династ≥њ √абсбург≥в. ѕроте њх шл¤хи роз≥йшлис¤, коли чеськ≥ патр≥оти зажадали самовр¤дуванн¤ дл¤ „ех≥њ ≥ виступили проти об'Їднанн¤ в Їдину н≥мецьку державу. ѕрихильники пом≥рних погл¤д≥в висловлювалис¤ за збереженн¤ јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ, перетвореноњ у федерац≥ю на основ≥ р≥вност≥ народ≥в.

” червн≥ 1848 року в ѕраз≥ з≥бравс¤ з'њзд слов'¤нських л≥дер≥в јвстр≥њ ≥ представник≥в заруб≥жних слов'¤н дл¤ обговоренн¤ пол≥тичних проблем. ¬≥дбулос¤ з≥ткненн¤ чеських патр≥от≥в з н≥мц¤ми. ” результат≥ м≥сто було окуповано австр≥йською арм≥Їю, що стало початком в≥дновленн¤ влади √абсбург≥в.

ѕовстанн¤ в ”горщин≥ розвивалос¤ за б≥льш заплутаним сюжетом. Ќа вимогу  ошута в≥денський дв≥р надав ”горщин≥ практично повний контроль над њњ внутр≥шн≥ми справами при збереженн≥ династичних ≥ в≥йськових зв'¤зк≥в з јвстр≥Їю.  р≥паки були зв≥льнен≥, були об≥ц¤н≥ широк≥ цив≥льн≥ свободи. јле угорськ≥ пол≥тики наполегливо в≥дмовл¤ли в елементарних людських правах нечисленним народам корол≥вства, ¤ких в сукупност≥ було б≥льше, н≥ж угорц≥в. ƒл¤ хорват≥в ≥ румун угорський шов≥н≥зм ще г≥рше, н≥ж авторитаризм √абсбург≥в.
÷≥ народи, п≥дбурюван≥ ¬≥днем, вступили в боротьбу з угорц¤ми, до ¤коњ незабаром приЇдналис¤ австр≥йськ≥ в≥йська.

14 кв≥тн¤ 1849 року  ошут проголосив незалежн≥сть ”горщини. ќск≥льки австр≥йський ур¤д не мав в розпор¤дженн≥ достатн≥х в≥йськових сил дл¤ придушенн¤ повстанн¤, воно звернулос¤ по допомогу до рос≥йського цар¤ ћиколи I. “ой в≥дгукнувс¤ негайно, ≥ рос≥йськ≥ в≥йська завдали смертельного удару по угорському повстанню. «алишки угорськоњ автоном≥њ були повн≥стю л≥кв≥дован≥, сам  ошут ем≥грував.

 оли здавалос¤, що династ≥¤ √абсбург≥в знаходитьс¤ на краю загибел≥, Ћомбард≥¤ ≥ ¬енец≥¤ п≥дн¤ли повстанн¤, ≥ була в≥дроджена ¬енец≥анська республ≥ка. ѕроте австр≥йськ≥ в≥йська придушили заколот ≥ в≥дновили пануванн¤ јвстр≥њ над ≥тал≥йськими пров≥нц≥¤ми та вс≥м јпенинським п≥востровом.

¬≥денський дв≥р прагнув також запоб≥гти об'Їднанню н≥мецьких держав, щоб не дати ѕрус≥њ зайн¤ти дом≥нуюче положенн¤ в н≥мецькомовн≥й ™вроп≥. јвстр≥¤ вийшла з революц≥йних потр¤с≥нь ослабленою, але зберегла свою ц≥л≥сн≥сть.

–еакц≥¤ та реформа
 н¤зь ‘ел≥кс Ўварценберг фактично керував јвстр≥Їю до своЇњ смерт≥ у 1852 роц≥, а пот≥м повноту влади вз¤в на себе ‘ранц …осип. ѕроводилас¤ герман≥зац≥¤ вс≥х народ≥в ≥мпер≥њ, що не говорили на н≥мецьк≥й мов≥. „еський патр≥отичний рух був пригн≥чений, угорц≥ були п≥дкорен≥.
¬ 1850 роц≥ ”горщина була з'Їднана з јвстр≥Їю в Їдиний митний союз. ѕо конкордату 1855 року, –имо-католицька церква отримала право на власну систему осв≥ти ≥ друк.

Ќа јпенинському п≥востров≥ рух за нац≥ональне об'Їднанн¤ очолив вм≥лий пол≥тик —ардинського корол≥вства (ѕьЇмонта), граф  ам≥лло  авур. ¬ його плани входило зв≥льненн¤ Ћомбард≥њ та ¬енец≥њ. ¬≥дпов≥дно до таЇмноњ угоди з французьким ≥мператором Ќаполеоном III,  авур у 1859 роц≥ спровокував в≥йну з јвстр≥Їю. —получен≥ франко-сардинськ≥ сили розбили в≥йська ‘ранца …осипа, ≥ јвстр≥¤ була вимушена в≥дмовитис¤ в≥д Ћомбард≥њ.
¬ 1860 роц≥ були повален≥ проавстр≥йськ≥ династ≥њ в невеликих державах ≤тал≥њ, ≥ п≥д верховенством ѕьЇмонту утворилос¤ з'Їднане ≤тал≥йське корол≥вство. ” 1884 роц≥ јвстр≥¤ в союз≥ з ѕрус≥Їю почала в≥йну проти ƒан≥њ за контроль над невеликими територ≥¤ми Ўлезв≥га й √ольштейну.

¬ 1866 роц≥ спор про розд≥л датських трофењв прив≥в до в≥йни м≥ж јвстр≥Їю ≥ ѕрус≥Їю. Ќа сторон≥ ѕрус≥њ виступила ≤тал≥¤, ≥ јвстр≥йська ≥мпер≥¤ зазнала поразки.
¬т≥м, умови мирного договору, продиктован≥ Ѕ≥смарком, ви¤вилис¤ ц≥лком терпимими. ¬ цьому пол¤гав тонкий розрахунок пруського канцлера. ƒинаст≥¤ √абсбург≥в повинна була в≥дмовитис¤ в≥д своЇњ ≥сторичноњ рол≥ в н≥мецьких справах, не поступаючись ѕрус≥њ н≥¤ких територ≥й (окр≥м земель, в≥д≥браних у ƒан≥њ). « другого боку, хоча австр≥йськ≥ в≥йська розбили ≥тал≥йц≥в на суш≥ ≥ на мор≥, ¬енец≥¤ була передана ≤тал≥њ, р¤д ≥тал≥йських областей залишивс¤ п≥д контролем √абсбург≥в.

Ќародженн¤ јвстро-угорськоњ монарх≥њ
¬трата територ≥й ≥ престижу викликала необх≥дн≥сть в нов≥й форм≥ в≥дносин м≥ж јвстр≥Їю ≥ ”горщиною. –≥зн≥ проекти конституц≥њ, передбачаюч≥ створ≥нн¤ з'Їднаного парламенту, були п≥дготовлен≥ без участ≥ угорц≥в. Ќарешт≥, в 1867 роц≥ був вироблений в≥домий "компром≥с" (Ausgleich).
јвстр≥йська ≥мпер≥¤, проголошена в 1804, була перетворена на дуал≥стичну јвстро-”горщину, з верховенством угорц≥в в ”горщин≥ ≥ австр≥йц≥в Ц решти частини новоњ держави. ” сфер≥ м≥жнародних в≥дносин обидв≥ держави повинн≥ були д≥¤ти ¤к Їдине ц≥ле, збер≥гаючи автоном≥ю у внутр≥шн≥х справах.

 онституц≥йн≥ реформи
ќдним з напр¤м≥в реорган≥зац≥њ державного управл≥нн¤ 1860-х рок≥в в австр≥йськ≥й половин≥ двоЇдиноњ монарх≥њ стала подальша розробка конституц≥њ.  онституц≥¤ гарантувала цив≥льн≥ свободи ≥ р≥вноправн≥сть дл¤ вс≥х мовних груп. Ѕув встановлений двопалатний парламент держави Ц рейхсрат. ƒепутати нижньоњ палати обиралис¤ в ход≥ непр¤мих вибор≥в.  онституц≥¤ передбачала широк≥ повноваженн¤ законодавчих орган≥в, ¤к≥ повинн≥ були збиратис¤ раз на р≥к.  аб≥нет м≥н≥стр≥в в≥дпов≥дав перед нижньою палатою. ќбидв≥ палати волод≥ли р≥вною законодавчою владою. ќдин з параграф≥в конституц≥њ (в≥дома статт¤ XIV) представл¤в монарху повноваженн¤ видавати м≥ж сес≥¤ми парламенту декрети, що мали силу закону.

«аконодавч≥ збори 17 австр≥йських земель (ландтаги) отримали б≥льш широк≥ повноваженн¤, проте корона призначала нам≥сник≥в, ¤к≥ могли в≥дм≥н¤ти р≥шенн¤ ландтаг≥в. —початку саме ландтаги обирали депутат≥в нижньоњ палати рейхсрата, але у 1873 роц≥ були введен≥ пр¤м≥ вибори по округах ≥ кур≥¤х (становим або цензовим розр¤дам виборц≥в).

ѕол≥тичн≥ парт≥њ
јвстр≥йсько-н≥мецьк≥ депутати були розд≥лен≥ на пол≥тичн≥ угрупуванн¤, що змагалис¤. Ќайб≥льшу групу складали прихильники монарх≥њ.
¬ 1880-i роки були орган≥зован≥ дв≥ нов≥ парт≥њ Ц ’ристи¤нсько-соц≥альна ≥ —оц≥ал-демократична. ѕерша з них виступала головним чином в≥д ≥мен≥ австр≥йсько-н≥мецьких сел¤н ≥ др≥бноњ буржуаз≥њ, а њњ л≥дери були в≥рн≥ династ≥њ √абсбург≥в та –имо-католицьк≥й церкв≥.

—оц≥ал-демократи оголошували про свою прихильн≥сть навчанню  арла ћаркса, але виступали за проведенн¤ пол≥тичних ≥ соц≥альних реформ конституц≥йними методами.
Ќа чол≥ парт≥њ сто¤ли парт≥йний л≥дер ¬≥ктор јдлер ≥ теоретик в царин≥ нац≥ональних проблем ќтто Ѕауер. —уперечки з нац≥онального питанн¤ ослабл¤ли рух, проте, вони вели усп≥шну кампан≥ю за наданн¤ загального виборчого права вс≥м дорослим чолов≥кам.

≤снувала ≥ невелика, але галаслива фракц≥¤ великогерманц≥в, ¤ка вимагала об'Їднанн¤ район≥в з н≥мецькомовним населенн¤м з Ќ≥мецькою ≥мпер≥Їю. ÷¤ теч≥¤ в австр≥йськ≥й пол≥тиц≥ надала серйозну д≥ю на умонастр≥й јдольфа √≥тлера, ¤кий пров≥в дек≥лька рок≥в у ¬≥дн≥.

Ќац≥ональн≥ меншини„ехи вимагали надати „ех≥њ такий же статус в монарх≥њ, ¤к≥й отримала ”горщина, але так ≥ не зум≥ли цього добитис¤. –озвиток можливостей у сфер≥ осв≥ти ≥ економ≥чне процв≥танн¤ додавали велику упевнен≥сть чеському середньому класу. ¬ ц≥лому чеськ≥ патр≥оти, так≥ ¤к “омаш ћасар≥к, добивалис¤ дл¤ „ех≥њ внутр≥шнього самовр¤дуванн¤, не вимагаючи руйнуванн¤ ≥мпер≥њ ≥ створенн¤ незалежноњ чеськоњ держави.
¬ сейм≥ „ех≥њ йшла боротьба м≥ж депутатами-чехами ≥ представниками австр≥йсько-н≥мецьких елемент≥в. „есько-н≥мецька ворожнеча час в≥д часу парал≥зувала роботу парламенту у ¬≥дн≥. „ехи добилис¤ поступок в област≥ мови, доступу на державну службу ≥ у сфер≥ осв≥ти, та все ж не було прийн¤то жодноњ конституц≥йноњ формули, ¤ка могла б задовольнити домаганн¤ чех≥в ≥ в той же час ви¤витис¤ прийн¤тною дл¤ австро-н≥мц≥в.

ѕол¤ки в √аличин≥ отримали значний ступ≥нь автоном≥њ, ¤ка њх ц≥лком задовольн¤ла. ÷¤ пров≥нц≥¤ стала предметом заздрост≥ ≥ захопленн¤ польських патр≥от≥в, що жили в рос≥йськ≥й ≥ прусько-н≥мецьк≥й частинах ѕольщ≥. —еред численноњ украњнськоњ б≥льшост≥ в √аличин≥ продовжувалис¤ хвилюванн¤ через дискрим≥нац≥ю ≥ репрес≥њ з боку пол¤к≥в, а невеликий за чисельн≥стю прошарок украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ боровс¤ за права своњх сп≥вв≥тчизник≥в.
ќдна з украњнських фракц≥њ висловлювалас¤ за пол≥тичне об'Їднанн¤ з украњнц¤ми –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ в Їдину незалежну державу.

«≥ вс≥х австр≥йських народ≥в найб≥льшу турботу в≥денського двору викликали п≥вденн≥ слов'¤ни (словенц≥, хорвати, серби). „исло представник≥в ц≥х нац≥ональних груп зросло в 1908 роц≥, коли јвстро-”горщина анексувала колишню турецьку пров≥нц≥ю Ѕосн≥¤ ≥ √ерцеговина. ѕ≥вденн≥ слов'¤ни в јвстр≥њ сильно р≥знилис¤ по своњх погл¤дах.
ƒе¤к≥ з них прагнули об'Їднатис¤ з корол≥вством —ерб≥¤, ≥нш≥ були задоволен≥ ≥снуючим положенн¤м, трет≥ в≥ддавали перевагу створенню п≥вденнослов'¤нськоњ держави в рамках √абсбургськоњ монарх≥њ.

÷¤ останн¤ альтернатива означала утворенн¤ держави, що охоплюЇ райони з п≥вденнослов'¤нським населенн¤м, ¤к ”горщини, так ≥ јвстр≥њ, з тим же статусом, що ≥ јвстр≥йська ≥мпер≥¤ або ”горське корол≥вство. ÷¤ пропозиц≥¤ зустр≥ла в≥дому п≥дтримку в јвстр≥њ, але було негативно сприйн¤те майже вс≥ма угорськими пол≥тиками. ѕропонувалис¤ ≥ б≥льш широк≥ проекти перевлаштуванн¤ монарх≥њ у федеральний союз народ≥в, але концепц≥¤ габсбурзьких "—получених Ўтат≥в" так н≥коли ≥ не була зд≥йснена на практиц≥.

Ќе було Їдност≥ ≥ серед ≥тал≥йськоњ меншини јвстр≥њ, що проживала в п≥вденному “≥рол≥, “р≥Їст≥ та його передм≥ст≥. ƒе¤к≥ мешканц≥, що говорили ≥тал≥йською, мовчазно погоджувалис¤ з правл≥нн¤м ¬≥дн¤, тод≥ ¤к войовнич≥ сепаратисти закликали до об'Їднанн¤ з ≤тал≥Їю.

„астково дл¤ заспокоЇнн¤ нац≥ональних в≥дчутт≥в, частково у в≥дпов≥дь на сильний тиск з боку соц≥ал-демократ≥в у 1907 роц≥ було введено загальне виборче право дл¤ дорослого чолов≥чого населенн¤ на виборах до австр≥йського парламенту (рейхсрат). ѕроте пол≥тичн≥ хвилюванн¤ в багатонац≥ональн≥й ≥мпер≥њ посилилис¤.
Ќавесн≥ 1914 року в робот≥ рейхсрата була оголошена перерва, ≥ парламент не збиравс¤ прот¤гом трьох рок≥в.

ѕерша св≥това в≥йна
«в≥стка про початок в≥йни зустр≥ли з ентуз≥азмом. Ќебезпека наступу рос≥йськоњ арм≥њ згуртувала австр≥йц≥в, в≥йну п≥дтримали нав≥ть соц≥ал-демократи.
ќф≥ц≥йна й неоф≥ц≥йна пропаганда п≥дн≥мала волю до перемоги ≥ значною м≥рою пригасила м≥жнац≥ональн≥ суперечност≥.
™дн≥сть держави забезпечувалас¤ жорсткою в≥йськовою диктатурою, незадоволених примушували п≥дкор¤тис¤. “≥льки в „ех≥њ в≥йна не викликала особливого захопленн¤. ¬с≥ ресурси монарх≥њ були моб≥л≥зован≥ на дос¤гненн¤ перемоги, проте кер≥вництво д≥¤ло вкрай неефективно.

¬≥йськов≥ невдач≥ на початку в≥йни п≥д≥рвали дух арм≥њ ≥ населенн¤. ѕотоки б≥женц≥в спр¤мувалис¤ з район≥в в≥йськових д≥й до ¬≥дн¤ ≥ ≥нших м≥ст.
Ѕагато сусп≥льних буд≥вель було переобладнано у шпитал≥. ¬ступ ≤тал≥њ до в≥йни проти монарх≥њ у травн≥ 1915 року посилив в≥йськовий запал, особливо серед словенц≥в.  оли територ≥альн≥ претенз≥њ –умун≥њ до јвстро-”горщини були знехтуван≥, Ѕухарест перейшов на сторону јнтанти.

—аме в той момент, коли румунськ≥ арм≥њ в≥дступали, помер в≥с≥мдес¤тир≥чний ц≥сар ‘ранц …осип. Ќовий правитель, молодий  арл I, людина з обмеженими зд≥бност¤ми, в≥дчужив людей, на ¤ких спиравс¤ його попередник. ¬ 1917 роц≥  арл скликав рейхсрат. ѕредставники нац≥ональних меншин зажадали реформуванн¤ ≥мпер≥њ.
ќдн≥ добивалис¤ автоном≥њ дл¤ своњх народ≥в, ≥нш≥ напол¤гали на повному в≥дд≥ленн≥. ѕатр≥отичн≥ настроњ примушували чех≥в дезертирувати з арм≥њ, а чеський бунт≥вник  арел  рамарж був засуджений до смерт≥ по звинуваченню в державн≥й зрад≥, але пот≥м помилуваний. ” липн≥ 1917 року ц≥сар оголосив амн≥ст≥ю пол≥тичним в'¤зн¤м.
÷ей жест примиренн¤ понизив його авторитет серед войовничо налаштованих австро-н≥мц≥в: монарху дор≥кали в надм≥рн≥й м'¤кост≥.

ўе до вступу  арла на трон австр≥йськ≥ соц≥ал-демократи розд≥лилис¤ на прихильник≥в й супротивник≥в в≥йни. Ћ≥дер пациф≥ст≥в ‘р≥др≥х јдлер, син ¬≥ктора јдлера, в жовтн≥ 1916 року вбив австр≥йського прем'Їр-м≥н≥стра, графа  арла Ўтюргка.
Ќа суд≥ јдлер виступив з р≥зкою критикою ур¤ду. «асуджений до тривалого тюремного ув'¤зненн¤, в≥н був зв≥льнений п≥сл¤ революц≥њ в листопад≥ 1918 року.

Ќизький врожай зернових, зниженн¤ поставок продовольства до јвстр≥њ з ”горщини й блокада з боку крањн јнтанти прирекли р¤дових австр≥йц≥в-город¤н на позбавленн¤ й т¤готи.
¬ с≥чн≥ 1918 року роб≥тники в≥йськових завод≥в оголосили страйк ≥ повернулис¤ до роботи т≥льки п≥сл¤ того, ¤к ур¤д об≥ц¤в пол≥пшити умови њх житт¤ ≥ прац≥. ¬ лютому спалахнув бунт на в≥йськово-морськ≥й баз≥ в  отор≥, учасники ¤кого п≥дн¤ли червоний прапор.
¬лада жорстоко придушила безладд¤ ≥ стратила бунтар≥в.

—еред народ≥в ≥мпер≥њ росли настроњ сепаратизму. Ќа початку в≥йни за кордоном були створен≥ патр≥отичн≥ ком≥тети чех≥в та словак≥в (на чол≥ з “омашем ћасар≥ком), пол¤к≥в ≥ п≥вденних слов'¤н. ÷≥ ком≥тети вели аг≥тац≥ю в крањнах јнтанти ≥ јмерики за нац≥ональну незалежн≥сть своњх народ≥в, добиваючись п≥дтримки в≥д оф≥ц≥йних ≥ приватних круг≥в. ¬ 1919 роц≥ держави јнтанти ≥ —Ўј визнали ц≥ ем≥грантськ≥ групи ¤к ур¤ди де-факто.
¬ жовтн≥ 1918 нац≥ональн≥ ради всередин≥ јвстр≥њ один за ≥ншим оголошували про незалежн≥сть земель ≥ територ≥й. ќб≥ц¤нка ц≥сар¤  арла реформувати австр≥йську конституц≥ю на основ≥ принцип≥в федерал≥зму прискорила процес розпаду.
” ¬≥дн≥ австро-н≥мецьк≥ пол≥тики створили тимчасовий ур¤д Ќ≥мецькоњ јвстр≥њ, а соц≥ал-демократи аг≥тували за республ≥ку.
 арл I зр≥кс¤ в≥д влади 11 листопада 1918 року. Ќаступного дн¤ була проголошена јвстр≥йська –еспубл≥ка.